Розвиток українського мистецтва XIX ст. зумовлений змінами, що відбувалися в ньому ще наприкінці попереднього століття. У цей час в архітектурі та образотворчому мистецтві утвердився новий художній напрям — класицизм, що ґрунтувався на античних традиціях. Бурхливість і динамізм бароко змінилися врівноваженістю й простотою. Основним принципом архітектури стало застосування античної ордерної системи на тлі простих і чітких геометричних форм.
Ознаками класицистичної архітектури були імпозантність та офіційна сухість. Зовнішня сухість поєднувалася з внутрішньою зручністю, високими стелями, гарною вентиляцією, багатим освітленням. Класицизм поширився й на культові споруди. Серед них можна назвати 89-метрову дзвіницю Успенського собору в Харкові, збудовану в 1821— 1841 рр. на честь перемоги над Наполеоном, Преображенський собор у Білій Церкві, Покровський собор в Ізмаїлі, Преображенську церкву в с. Великий Бурлук на Харківщині.
Перша половина XIX ст. стала тріумфом містобудівного мистецтва. У центрі міста створювали головний майдан геометрично правильних форм, який оточували величезні адміністративні споруди. На перетині центральних вулиць і навколо храмів теж були невеликі майдани. Від головного майдану розходилися здебільшого прямокутні квартали. Хоча, зважаючи на особливості вже існуючої забудови та ландшафту, архітектори вдавалися і до радіально-кільцевого й діагонального планування. Будівництво адміністративних, освітніх, громадських і приватних споруд навколо майдану здійснювалося за визначеним планом. Так поступово формувалися архітектурні ансамблі.(цілісна група споруд, об'єднана спільністю форм і стилю)
Середина XIX ст.— час стилізованих реставрацій. Архітектурні пам'ятки ретельно вивчали, брали до уваги аналогічні споруди й відновлювали чи добудовували їх, дотримуючись визначеного стилю. Так у Києві в 1851-1852 рр. добудували дзвіницю Софійського собору.
Ще на початку XIX ст. в Україні було заборонено споруджувати оригінальні українські храми. Споконвічні українські традиції будівництва дерев'яних церков зберігали лише народні майстри Лемківщини, Гуцульщини й Буковини. На Східній Україні, за поодинокими винятками, і дерев'яні, і муровані церкви зводили в стилі російської народної архітектури — Російська імперія прагнула позбутися навіть спогадів про українські традиції церковного будівництва.
Із 30-х років XIX ст. православні храми будувалися за офіційно затвердженим «російсько-візантійським» стилем.
Прикладом «російсько-візантійського» стилю є Самсонівська церква на полі Полтавської битви, побудована в 1852-1856 рр. Вона рясно прикрашена пілястрами й кокошниками, увінчана п'ятьма шийками, на яких тримаються цибулястімаківки.
Окрасою міст ставали споруди культурного призначення та приміщення навчальних закладів. Це насамперед будинок оперного театру в Одесі, споруджений 1809 р. в античному стилі за проектом архітектора Жана Тома де Томона. Перший київський театр спроектував відомий київський архітектор, який працював у місті ЗО років,— Андрій Мелен-ський. За його проектами також зведені Миколаївська церква-ротонда, Аскольдова могила і пам'ятник на честь поновлення в Києві магдебурзького права. За проектом Вікентія Беретті у стилі класицизму були збудовані монументальне приміщення Київського університету та Інститут шляхетних дівчат.
У другій половині XIX століття класицизм утратив панівне значення в мистецтві. Архітектори шукали натхнення в художніх стилях минулих епох. Так у зовнішньому оздобленні споруд з'явилася еклектика, тобто змішування ознак різних стилів. Важливою культурною подією стало спорудження в Києві Володимирського собору (1862-1896 рр., архітектори І. Штром, П. Спарро, О. Беретті, К. Маєвський, В. Ніколаєв). У його художньому вирішені були використані прийоми візантійської архітектури. Володимирський собор — це також визначна пам'ятка монументального живопису.
У розписах інтер'єру собору брали участь видатні російські та українські художники: М. Врубель, В. Васнецов, М. Пимоненко, М. Нестеров та ін. Зодчі продовжували творчо розвивати ідеї класицистичної архітектури. Зразком такого підходу є будівля Музею старожитностей та мистецтв у Києві (1897-1899 рр., архітектори В. Городецький, Г. Бойцов, В. Ніколаєв та ін.), нині Національний художній музей України. У його побудові використано форми грецького доричного ордера. На головному фасаді розташовано шестиколонний портик зі скульптурною композицією та фігури левів обабіч широких ходів.
Видатний київський архітектор Владислав Городецький (1863-1930 рр.) віддавав належне різним художнім стилям. Так, у 1899 р. за його проектом було зведено костел у готичних формах, у 1899-1900 рр.— кенасу в мавританському стилі. Творчість архітектора досягла вершини на початку XX ст., коли він прикрасив Київ неповторними оригінальними спорудами.
Наприкінці XIX ст. у зв'язку зі зростанням популярності оперного мистецтва було збудовано прекрасні споруди театрів у Львові (архітектор 3. Горголевський), в Одесі (архітектор В. Фельнер, Г. Гельмер) та Києві (архітектор В. Шеретер). їх архітектурно-пластичне вирішення витримано в дусі еклектики, що не зашкодило створити враження цілісності й гармонійності. Споруда Львівського театру за композицією нагадує споруду Гранд-опера в Парижі.
Більшість архітектурних споруд та каскади були створені в кінці XVIII ст. й у першій половині XIX ст. У парку були споруджені: колонада «Луна», «Ротонда», «Китайський місток», «Руїни», кам'яний арковий місток, господарська споруда, турецький будиночок, сад «Мур», теплиця, ставки, водоспади, композиції з каміння, облаштовані джерела.
