Поняття "полемічна література"
Під полемічною літературою розуміють сукупність художньо-публіцистичних творів, які були написані у формі церковно-історичних трактатів, відкритих листів, послань, промов. Така форма літератури закликала до дискусії, суперечки протилежних сторін, тобто до полеміки. Звідси, на мою думку, і виник термін "полемічна література".
Полемічні твори досліджуваного періоду нерідко виходять за межі церковних суперечок, богословських дискусій. У них виразно проступають риси викривальні, відчувається голос полеміста на захист пригноблених верств населення, бідного і нещасного селянина.
Іван Вишенський - постать складна і не без суперечностей у світоглядно-життєвій позиції, що зумовлено складністю суспільно-політичних процесів історичної доби, в якій жив письменник.
Збоку деяких істориків літератури мали місце критичні закиди на адресу письменника, часом поверхове трактування принципових питань, таких, зокрема, як питання про аскетизм чи ідейний консерватизм письменника-гуманіста.
Його творчість пов’язана з міщансько-братським рухом. Це епоха була досить складною і буремною не тільки в житті українського народу, а і усієї Західної Європи, яка вже подолала морок середніх віків і активно живилася прогресивними ідеями гуманізму і Відродження. Суспільно-церковне життя проймалось ідеями Реформації. На Україні імпульси цих рухів були вже відчутні і проявлялися в українському варіанті. В цьому аспекті ми простежимо життя і творчість Івана Вишенського, для якого ці події були близькими і болючими.
В діяльності Івана Вишенського багато драматизму, випробувань і пошуків. Дослідники не безпідставно зазначають у соціально-політичних умонастроях письменника наявність суперечностей в шуканні життєвої та ідейно-естетичної альтернативи. Іван Вишенський хотів би на рідній землі бачити таке суспільство, де б людина почувала себе вільною від феодального і церковного гноблення, де б панувало братерство між людьми. В центрі уваги письменника - людина, а не бог. Він ворог сліпого фанатизму. Але разом з тим він поєднує в собі чернечо-аскетичні настрої, підносить до ідеалу моральні принципи і безкорисливість монастирського монаха-подвижника. Подвижництво монаха-аскета і праведника потрібно письменнику як еталон, як праобраз первісно-християнської людяності і демократизму в боротьбі за реформи суспільства і церкви, за створення церкви гнаних і переслідуваних „хлопів”.
Іван Вишенський був людиною вразливою і боляче реагував на всіляке зло в людських стосунках. А тому чернецтво і аскетизм Івана Вишенського не є виявом звичайної релігійної екзальтації, служінням богові в ім’я царства небесного. Це форма антифеодального бунту, форма протесту проти суспільного зла і тиранії.
Все це відбилось у його літературній діяльності, яку почав на Афоні. Користується формою відкритих листів-послань. Приблизно за 40 років афонського життя Вишенський залишив нам 17 послань.
