Наприкінці XIV ст. значну частину української території підкорило Велике князівство Литовське. Тут продовжували діяти пpaвoслaвнi (Монастирські й церковно-приходські) школи, традиції яких склалися ще у період Київської Русі. Вони забезпечували Основи грамотності. Викладання в школах велося церковнослов'янською мовою. Навчальні заклади організовувалися на зразок західноєвропейських і надавали найвищу освіту в межах Речі Посполитої. У 1570 р. єзуїти заснували Віленську колегію (найбільший у той час освітній центр на Сході), якій Польський король Стефан Баторій надав права академії . В Україні діяли 23 єзуїтські колегії: у Ярославі (1574, тут навчався Б. Хмельницький), Львові (1608), Луцьку (1614), Києві (1647), Кам'янці-Подільському, Ужгороді, Вінниці, Перемишлі та ін.. Майже до кінця ХУІ ст. не було середніх і Вищих навчальних закладів, тому вже з середини XIV ст. помітно Зростає кількість українців, які навчаються в Європейських університетах. Так, в В Європі з ХІІ по ХУШ ст, відкрито близько 50 університетів: в Італії - Болонья (1119), Вінченція (1205), Ареццо (1215). Неаполь (1224), Рим (1303); Англії - Оксфорд (ХІІ ст.). Кембридж (1209); Франції -Сорбонна (1257); Іспанії - Сієна (1240); Празький (1348). Краківський (1364), Віденський (1365), Лейпцігський(1409), Вітенберзький (1502), Кенігсберзький (1544), Страсбурзький (1567) та ін. Вагома роль у розвитку освіти належить книгодрукуванню. Поява книгодрукування — значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури — мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність. В Україні до появи першодруків панувала рукописна книга, котра була витвором малярства. Характерною такою пам'яткою є рукописне Пересопницьке Євангеліє. Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і поліграфічної техніки. Перші книги, друковані кирилицею, з'явилися у 1491 р. в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Це були "Осьмигласник", "Тріодь цвітна", "Часословець". Українським першодруком вважається "Апостол", надрукований у 1574 р. Іваном Федоровим у Львові. "Апостол" історично започаткував розвиток друкарства в Україні. Одночасно з "Апостолом" І. Федоров видає навчальні книги — граматки. Зразком такої книги є "Буквар", надрукований у 1574 р. "Буквар" складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читання. Крім того, що ця книга є одним з українських першодруків, вона ще й цінна пам'ятка шкільної освіти. Діяльність Острозької друкарні була плідною. Крім Біблії Іваном Федоровим були надруковані: "Читанка", "Буквар", "Новий Заповіт з Псалтирем", "Хронологія" Андрія Римші. Характерною особливістю острозьких видань є поєднання вітчизняних традицій з традиціями східнослов'янських народів. У їх оздобленні переважають декоративно-орнаментальні прикраси. Наступним етапом у розвитку книгодрукування є діяльність Львівської братської друкарні. Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скромно ("Граматика", 1591 p.). Але вже в наступних виданнях ("Часослов", 1609, "Бесіди Іоанна Золотоустого о воспитании чад", 1609 р.) з'являється новий елемент оздоблення — сюжетно-фігурна гравюра. Отже, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукування Івана Федорова, в кінці XVI — на початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації друку, так і в оздобленні книг.
