Основою культури Київської Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов'янських племен. Археологічні матеріали свідчать, що до середини I тисячоліття нашої ери в господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство - підсічно-вогневе в поліській зоні й орне - у лісостепу. Для обробки землі предки сучасних українців застосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней. До цього часу в лісостепу давно переважало двопілля - одне поле засівалося, а друге залишалося під паром. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво (лісове бджільництво) для основного населення Русі стали до того часу підсобними, хоч і дуже важливими, промислами. Релігійнадохристиянська культура Стародавньої Русі - цікавий, але мало вивчений масивбагатовікової історії нашого народу. Зараз дохристиянські вірування прийнятоназивати язичництвом. Цей термін охоплює широкий спектр вірувань народу знайдавніших часів: уособлення природи, віру в духів, культи предків, тотемізм,магію, чаклунство, знахарство і т.п. Язичництво вважається релігієюполітеїстичної (багатобожжя), хоча у слов'ян існувало і поняття єдиногоБога - головного батька всіх богів.
У Київській Русі першівідома нам релігійна реформа була проведена князем Володимиром у 980 р. - всього за 8 років до прийняття християнства. став Володимир княжити в Києві один і поставив кумири на пагорбі за теремним двором:
Перун – бог грому й блиськавки, заступник воїнів. Висування його як головний бог говорить про визначальний вплив дружинної еліти в давньоруській державі. Бог Перун багато в чому нагадував ськандинавських богів Одина й Тора. Відомо, що Перунові поклонялися не тільки східні слов’яни. Литовські племена, включаючи ятвягів, так само знали бога Перунаса.
Хорс – сонячний бог, причому іранського походження. Очевидно, він потрапив у пантеон східнослов’янських богів при асиміляції в Подніпров’я групи алан (нащадків ськіфів і сарматов). Так само очевидно, що шанувальники Хорса жили переважно в Подніпров’я. Щоб «задовольнити» вихідців з інших східнослов’янських регіонів, Володимир уводить у пантеон ще одного сонячного бога – східнослов’янського Дажьбога.
Симаргл – припуськають, що це бог підземного миру. Судячи з ім’я бога, він так само був занесений слов’янам нащадками ськіфо-сарматського населення дніпровського лісостепу. Бог з аналогічним ім’ям був присутній у західно-іранських язичеських віруваннях.
Стрибог – бог вітру в східних слов’ян. В «Слові об полицю Игореве», давньоруській поемі кінця XII в., слов’яни називаються «стрибожьими онуками».
Мокошь – богиня покровителька будинку й жіночих видів діяльності. Запозичена слов’янами з пантеону угро-фінських язичеських божеств.
