Слов'янська міфологія - вірування давніх слов'ян, були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою.
Культ Сонця побутує в слов'ян з давнини. Є думку, що навіть ім'я слов'ян означає той, що походить від Сонця, тобто свідчить про давній міф про походження слов'ян від поверхні Сонця.
Давні слов'яни уявляли сонце небесним вогнем, колесом, від якого життя. Про сонце говорили, як "про живу суть. Жерці, волхви й інші служителі культу виступали від імені. Нього присвячувалися свята Івана Купала, Коляди, посібників зими. Різні племена Сонце називали по-своєму – Дажбог,Ярило, Купала, Коляда, Троян.Ярило був богом весняного сонця, Купало – і богом літнього сонця, Коляда – богом зимового сонця.
Свято на вшанування Купали у початку жнив. Нього приносили жертви біля ставків і інших водоймищ у імені земними плодами. Іноді приносили на поталу людей, топили в воді.Остатком цього жорстокого обряду є поливання людей водою під час свята, яке пізніше почали називати ІваномКупалою.
Свято на вшанування Коляди святкували 24 грудня, у вигляді забав з піснями, у яких оспівувалася Коляда. Під час свята здійснювавсяаграрно-магический обряд, суті якого в заклинанні врожаю. Люди на чолі із жерцями ходили, прославлялиКоляду, збирали принесення задля спільної жертви Сонцю, посипали зерном, водили козу, коня, ведмедя, ходили з плугом (символічна оранка), співали величальних пісень хазяїну, прославляли його. Ці пісні називалися колядками.
Святкування року нашими предками складали початкові дні весни – березень. Це було свято Весни, Сонця, воскресіння природи. Саме тоді, після тривалої зими пробуджується мати-природа, і це здавна зазначалосявеснянками-гаивками, райдугою народних містерій, різноманітними іграми, забавами. Ще з тих далеких часів дійшли до нас сучасні назви українськогомесяцеслова, у яких зафіксовані особливості природи України, важливі чинники господарювання та страхової культури наших пращурів, побуту, звичаїв.
З прийняттям християнства Київської Русі зустріч Нового року було покладено початку осені – вересень. Нині це далеке згадка збереглося у цілком загальноприйнятому початок нової учбового року в усій системи освіти.
З упровадженням юліанського, а згодом григоріанського календаря святкування року перенеслося на січень.
У старі часи, ще до формування Київської Русі, у період Кия, богом світла, піднебіння та усього світу бувСварог. Він уособлював Небо і він богом, який запалює вогонь і дає життя сонцю. Отже, це був батькоДажьбога – бога Сонця іСварожича – бога вогню. Відповідно до давніми розповідями,Сварог з приходомДажьбога іСварожича зробив відпочинок, залишивши ним управління Всесвіту.
У Київській Русі головним богом східних слов'ян стає Перун, що цілком замінив Сварога.
Перун – бог грому й блискавки. Його функції нагадують функції давньогрецького бога Зевса, римського Юпітера. З X ст. Перун став богом зброї, княжої дружини, покровителем самого князя. Княжі дружини Олега, Ігоря, Святослава присягали ім'ям Перуна.
Ідол Перуна стояв у Києві на горі. Цей бог зображувався вчеловекоподобном вигляді. Літописці розповідають, що тіло його було висічено дерев'янний, голова, відлита з срібла, а вуса – з золота; ноги – з заліза, а очі – з цінного каменю. У руці він тримав подобу стріли із каменю, що було посилено яхонтами. Перед статуєю Перуна завжди горів вогонь, який жерці під загрозою смерті мали підтримувати.
Перун уособлював грізні сили природи, викликав відчуття страху й поклоніння. Люди вважали, що грім – це гуркіт його колісниці, а блискавки – його стріли. Перун – також покровитель хліборобів, врожаю. Усі раділи першому грому і поспішали вмитися дощовій водою. Прикмети Перуна з запровадженням християнства на Русі було перенесено на святого Іллю.
