Становище в Україні у 1920 році визначалось перемогами більшовиків. Політика більшовиків в Україні була сформульована в резолюції VIII Всеросійської конференції РКП(б) «Про радянську владу на Україні», яка визнавала самостійність УСРР і можливість використання української мови.
У 1920 р. розруха на наслідки комуністичного штурму наближали країну до господарської катастрофи. Зупинились заводи, робітники тікали до села, паралізованими були залізниці. Вихід В. Ленін і Л. Троцький бачили лише у подальшій мілітаризації економіки, її більшій централізації, посиленні комуністичного штурму. Прискорилась націоналізація промисловості, посилилась натуралізація економіки, на транспорті і промисловості зберігся воєнний стан, жорсткішою сталу загальна трудова повинність. На базі військових-з’єднань була створена Українська трудова армія, на яку було покладено контроль за заготівлею сировини й продовольства, видобутком палива, відбудовою залізниць, постачанням підприємств робочою силою.
Нова політика більшовиків в Україні значно посилила їх владу і дозволила поширити соціальну базу Радянської влади. Проте зміст більшовицької диктатури, яка спиралася на російських комуністів і Червону армію, не змінився. Та попри всю силу більшовиків, їм лише в кінці 1921 р. вдалося придушити збройний опір селянства.
Варшавська угода (квітень 1920 р.) являла блок конвенцій С. Петлюри і Ю. Пілсудського з метою, досягнення-єдності дій у боротьбі з більшовизмом. Польський уряд прагнув відновити Польщу в кордонах 1772 р. і у 1919 р. захопив Східну Галичину, Західну Волинь і частину Полісся. І Польща, і Радянська Росія готувались до війни. Тому Польща прагнула заручитись підтримкою С. Петлюри, який заради боротьби за незалежну Україну прийняв жорстокі умови поляків.
За Варшавською угодою Холмщина, Підлящя, Посяння й Лемківщина, Зах. Волинь, Галичина і частина Полісся залишалися за Польщею, але вона відмовлялася від претензій поширитися до кордонів 1772 р. Збройні сили УНР переходили під контроль Польщі.
Ця вимушена угода була засуджена більшістю прихильників УНР. Наприклад, В. Винниченко повірив більшовицьким деклараціям щодо «самостійної УСРР» і у квітні 1920 р. запропонував свої послуги Радянській владі. Однак після зустрічей з московськими та київськими лідерами і ознайомлення з реальним, а не декларативним політичним життям В. Винниченка охопив жах і він знову поїхав на чужину.
Радянсько-польська війна почалась 25 квітня 1920 р. інтервенцією польських військ (150 тис. поляків і 15 тис. петлюрівців), які не стали чекати закінчення передислокації на захід радянських військ. Наприкінці квітня поляки зайняли Волинь, а 6 травня захопили Київ.
Обіцяне С. Петлюрою Ю. Пілсудському народне повстання в Україні не відбулося. Навпаки, вторгнення викликало глибоке обурення населення. Мобілізація в Червону Армію йшла успішно, і на окупованій території розгорнувся партизанський рух.
Військові успіхи Польщі виявилися тимчасовими. На початку червня 1920 р. розгорнувся контрнаступ радянських військ. Після запеклих боїв 12 червня вони зайняли Київ. Уряд Директорії переїхав до Варшави. Протягом червня вся Наддніпрянщина була зайнята радянськими військами і бої точилися в Західній Україні, Білорусії й Польщі. Червона Армія успішно вела наступ на Варшаву і Львів.
Загроза втрати державності згуртувала навколо уряду Польщі най- ширші верстви населення. Негайну допомогу Польщі надала Франція. Все це дозволило польським військам 11 серпня 1920 р. перейти у вдалий контрнаступ.
Між Радянською Росією і Радянською Україною з одного боку, Польщею — з іншого 12 жовтня 1920 р. був підписаний договір про перемир’я і умови миру. Мир було укладено 18 березня 1921 р. у Ризі. Західноукраїнські землі залишились за Польщею. Петлюрівці, позбавлені підтримки поляків, після запеклих боїв з Червоною Армією в листопаді 1920 р. залишили Україну.
