Скасування кріпосного права призвело до виникнення ринку найманої праці — сотні тисяч безземельних і малоземельних селян, позбавлених знарядь праці, становили його основу. Вони змушені були йти в міста і продавати себе як робочу силу, щоб забезпечити своє життя. Процес розкладу натуральних господарств привів до формування ринку збуту для капіталістичного виробництва. Усе це створювало передумови швидкого розвитку капіталізму і завершення промислового перевороту. Каталізуючими факторами цього явища було пряме втручання держави в економіку та великі іноземні інвестиції в неї.
Особливістю економічного розвитку України в цей період був двобічний розвиток капіталізму: інтенсивним та екстенсивним шляхами, тобто за рахунок розширення і поглиблення капіталістичного виробництва (промислового перевороту, впровадження техніки).
Протягом 70-80-х років промисловий переворот в основному завершується. У найважливіших галузях: машинобудівній, металургійній, залізорудній створюються великі капіталістичні підприємства, які базуються на машинній техніці, нових технологіях, новому виді палива (вугіллі). Відбуваються зміни в структурі промисловості України — зростає питома вага добувної промисловості, металургії, машинобудування.
Різко збільшується попит на метал (верстати, пароплави, паровози, залізниці, озброєння). Це спричинило відкриття металургійних заводів нового типу. Першим в Україні у 1872 р. було збудовано в Бахмутському повіті Катеринославської губернії (нині Донецька обл.) металургійний завод Юза. У 1896 р. від крився металургійний завод в Алчевську, який започаткував це місто, а в кінці XIX ст. в Україні діяло вже 17 великих з новою технологією металургійних заводів. У 1900 р. Україна давала 92 млн. пудів чавуну (Урал — 50 млн.) — 52% загальноімперської виплавки.
У зв'язку з розвитком металургії посилився попит на криворізьку руду. Тут стали до ладу ряд потужних рудників. Якщо у 1870 р. на Півдні було видобуто 1,3 млн. пудів залізної руди (2,8% загальноімперської), то в 1900 р. — 210 млн. пудів (58%) — у 158 разів більше!
Швидкий розвиток металургії та залізниць посилили попит на вугілля. Видобуток вугілля в Донбасі та його питома вага в кам'яновугільній промисловості імперії значно збільшились. За 40 пореформених років вона зросла з 6 млн. пудів до 692 (у 115 разів), що становило майже 70% загальноімперського ви добутку.
Певні досягнення спостерігалися і в сільськогосподарському машинобудуванні, що зумовлювалося попитом на машини в поміщицьких маєтках і господарствах заможних селян України. З 1876 р. по 1890 р. вартість машин, випущених на підприємствах Півдня України зросла більше ніж у 8 разів. Це були най вищі темпи розвитку машинобудування в усій імперії. У кінці XIX ст. розвивається транспортне машинобудування. У 1897 р, починає випускати паровози Харківський паровозобудівний за вод, а згодом — Луганський. У 1900 р. вони побудували 233 паровози (23% загальноімперського виробництва).
Безпосередній значний вплив на розвиток економіки мав залізничний транспорт. Значення залізниць полягало не лише в тому, що вони з'єднували між собою віддалені господарські райони та мали військово-стратегічне призначення (перевезення військ та зброї), вони розширювали всеросійський ринок, сприяли швидкому розвитку фабрично-заводської промисловості. Спочатку залізниці будувалися з метою забезпечення експорту зерна через порти, тому першою залізницею в Україні стала лінія Балта-Одеса (1865 p., довжина 219 верст). Перший поїзд до Харкова прибув з Курська 6 липня 1869 р. До 90-х років в Україні було завершено будівництво головних залізничних магістралей, які пройшли через основні її економічні райони, з'єднали її з Центральною Росією та Західною Європою. Довжина залізниць з 1865 р. по 1900 р. збільшилася з 219 до 8417 км, що становило 16%, загальноросійської. Щорічно залізниці України перевозили 1414 млн. пудів вантажів і 13,3 млн. пасажирів. Поряд з новими галузями виробництва розвивалися й старі. У кінці XIX ст., Україна давала 84% загальноімперського виробництва цукру, 58 % — спирту, 40% — тютюну.
Швидко йшов процес урбанізації — зростання міст. У кінці століття в Україні їх було 130, з них 4 — мали більше 100 тис. населення: Одеса — 404 тис, Київ — 248 тис, Харків — 174 тис, Катеринослав — 113 тис. Міське населення становило 13,6%. Перший телефон було встановлено в Одесі у 1882 p., а перший трамвай пущено у 1892 р. — у Києві.
Урбанізація мало торкнулася українців, яких у 1897 р. було 73% від загальної кількості населення. (Усього населення України складало 23,4 млн. осіб). Лише трохи більше 5% українців проживало у містах, 38 % росіян, євреїв — 45 %. Росіяни становили 12% населення — це були гірники, металурги, державні службовці. Швидко зростала єврейська меншість, яка досягла майже 8% загальної кількості населення (у Російській імперії загалом — 4 %) і домінувала в торгівлі та банківській справі.
Сільське господарство України йшло так званим прусським шляхом, коли поміщицьке землеволодіння залишалось пануючим.
Існувало дві системи господарювання: капіталістична (вільнонаймана праця, використання техніки й агротехніки); відробіткова, коли селяни, не маючи змоги вижити за рахунок своїх наділів, змушені були орендувати в поміщиків землі і за це відробляти на їхніх землях своїм інвентарем і худобою.
Змінювалася структура сільськогосподарських культур, що вирощувались. Перевага надавалась тим, які йшли на експорт (пшениця, ячмінь, тютюн). Україна давала 27% (740 млн. пудів) валового збору зерна Європейської Росії. Урожайність досягла наприкінці століття 7,5 ц з га. Швидко зростали обсяги по садки картоплі (основного харчового продукту бідноти): 1870-1900 pp. — втроє і цукрових буряків — у 4,5 раза.
У цей час в Україні нараховувалося 2,5 млн. селянських господарств (бідноти — 60 % , середняків — 25 % , куркулів — 15 %). У середньому на бідняцький двір припадало 4 десятини землі, середняцький — 8, куркульський — 15.
У результаті швидкого розвитку промисловості зростала кіль кість робітників — людей, що жили на зарплату, отриману за продаж своєї робочої сили. У 1900 р. їх в Україні нараховувалось 2,5 млн. Характерними рисами пролетаріату були висока концентрація на підприємствах та багатонаціональний склад, нерівномірність формування в різних регіонах (наприклад, у Донбасі, Харкові — швидше).
Інтенсивно йшов і процес формування класу буржуазії. Вона поповнювалась за рахунок купців, промисловців, лихварів, збагачення дрібних товаровиробників у місті і селі, «обуржуазнення» поміщиків. Буржуазія теж була багатонаціональною: мільйонери Терещенки і Харитоненки, які мали по 7 цукрових заводів, Симиренки, майно яких оцінювалося в 10 млн. руб. золотом, були українцями; Суботіни, Дегтярьови — росіянами, Бродські, Гінзбурги — євреями.
У 1897 р. була проведена грошова реформа, за якою кредитні білети стали вільно обмінюватися на золоту монету, що сприяло розвитку фінансової і банківської сфери і всієї економіки.
Незважаючи на колоніальну політику імперських урядів, наприкінці XIX ст. Україна щодо промислового розвитку посіла в Російській імперії одне з перших місць.
