Добу від середини XII до середини XIII ст. в історії Київської Русі дослідники називають добою роздробленості. Йдеться не про суцільну смугу міжкнязівських усобиць: хоч їх і справді не бракувало, проте траплялися вони і в попередні часи. Та якщо раніше Руська держава, переживши чвари й розбрат, лишалася централізованою монархією, то від середини XII ст. нею почало керувати об'єднання найсильніших князів — правителів удільних князівств. Узаконена Любецьким з'їздом отчинна система розвинулась настільки, що удільні князі дедалі більше почувалися у своїх володіннях незалежними господарями. Власне, у зміцненні самостійності удільних князівств і полягає сутність роздробленості.
Сучасні історики роздробленість витлумачують не як розпад держави, як зміну її устрою та форми правління. Устрій Київської Русі часів роздробленості можна порівняти з сучасними федераціями — державами, що складаються з кількох державних утворень, за якими зберігається певна самостійність. Форму правління, властиву Київській Русі часів роздробленості, називають колективним сюзеренітетом: замість одного великого князя владу здійснює об'єднання найважливіших князів.
Київське князівство.
Переяславське князівство
Чернігово-Сіверське князівство.
Галицьке та Волинське князівства.
Політичний розвиток:
Київське князівство
- було давнім політичним і територіальним центром київської русі
- не було спадковою вотчиною якоїсь князівської лінії
- протягом 12 - 1 пол 13 ст вважалась власністю великокнязівського київського столу і спадчиною давньоруського князівського роду
Чернігово-Сіверське
- засновником місцевої династії був син Я. Мудрого Святослав
- наприкінці 11 ст за рішенням Любленського зїзду утворилось Новгород-Сіверське кн яке формально підпорядковувалось Чернігову
Переяславське
- виникло в 1050 рр навколо Переяслава. У 12-13 ст фактично не мало політичної самостійності і залежало від Києва
