З середини IX ст. літописи починають послідовне династичне викладення історії Київської Русі. У 862 р. київськими князями були Аскольд та Дір. Новгородський літопис сповіщає, що Аскольд і Дір „княжили в Києві ... й були ратними з древлянами й уличами”. Найвірогідніше це нащадки Кия. У 882 р. на київському престолі відбулася зміна династій. Убивши Аскольда та Діра, владу захопив родич Рюрика – Олег (882-912 рр.), після чого Київ було проголошено „матір’ю міст руських”. П.Толочко висловив припущення, що Аскольд став жертвою опозиції в Києві і захоплення Олегом Києва є не норманським завоюванням, а державним переворотом здійсненим Олегом за допомогою людей з оточення київських князів.
Олег проводив політику інкорпорації – збирання земель, зокрема, підкорив древлян, сіверян, радимичів тощо. Він здійснив у 907 р. успішний похід на Візантію і, як повідомляв літописець, на знак перемоги прибив свій щит на воротах столиці Візантії – Царгорода. Про цю подію згадує О.Пушкін у своїй „Пісні про віщого Олега”.
Наступник Олега князь Ігор (912 – 945 рр.) продовжив успішні походи, які привели до розширення території держави, уклав мир з печенігами. За його правління відбулося перше відоме нам на Русі повстання: під час збирання данини з древлян князь Ігор був убитий (945 р.).
До повноліття його сина Святослава державою правила княгиня Ольга – дружина Ігоря (945-957 рр.). Розправившись із древлянами, вона все ж врегулювала процес збору данини.
За князювання Святослава (957-972 рр.) територія Київської Русі досягла найбільшого свого розширення, до її складу увійшли землі Поволжя і Північного Кавказу. Цей князь усе життя провів у війнах і походах, проте мало уваги приділяв внутрішній політиці і не зміг утримати завойовані території. Під час одного із своїх походів він загинув.
Син Святослава, князь Володимир (978 – 1015 рр.), вів активну зовнішню політику, часто організовував походи, але враховуючи помилки батька, зосередив основну увагу на державному будівництві. В роки його правління починається розквіт Київської Русі. Володимир провів ряд реформ, серед яких було дві релігійні (прийняття так зв. „володимирського шестибожжя” в 980 р. та християнства в 988 р.), військову, грошову тощо.
За князювання Володимира з’явилися перші на Русі книжки й школи. Не випадково Володимира назвали в народі Великим, а церква нарекла Святим.
Найвищої своєї могутності Київська Русь досягла в 1019-1054 рр., коли правив Ярослав Мудрий. Цей князь зійшов на престол після чотирьох років боротьби за владу. Він був розумним і мав хороші здібності державного діяча. Зайнявши київський стіл, насамперед розширив межі держави, зміцнив її кордони. У 1036 р. війська Ярослава остаточно розгромили печенігів. Міжнародний авторитет Русі ще більше зріс, всі європейські держави прагнули встановити з нею дружні відносини. В роки правління Ярослава високого рівня розвитку досягла культура: було збудовано такі шедеври як Софіївський собор, Золоті ворота, засновано Києво-Печерський монастир. Саме в цей час було складено перший на Русі збірник законів „Руська Правда”.
Після смерті Ярослава у Києві княжили по черзі Ізяслав, його брати Святослав та Всеволод і Святополк, син Ізяслава. Після смерті Святополка кияни запросили до себе князем Володимира Мономаха, сина Всеволода, внука Ярослава Мудрого. Володимир Мономах княжив дуже розумно та справедливо. Він знову зібрав у своїх руках усі українські землі (крім Галичини). Володимир Мономах княжив у Києві 12 років і помер у 1125 р.
Київська Русь славилася високим рівнем культурного розвитку. Культура Київської Русі за короткий час збагатилася новими досягненнями. Найважливіше з них – писемність. Для поширення просвіти при церквах, храмах та монастирях, а також при дворах князів засновувались бібліотеки. Була створена бібліотека Софії Київської. На базі монастирських бібліотек розвивалося вітчизняне літописання, література. Складовою частиною культури була усна народна творчість – епічні пісні, перекази, билини. На Русі високого рівня досягла музична культура, живопис і художнє різьблення, а також декоративно-прикладне мистецтво та архітектура.
