Слов'яни - одне з найбільших угруповань давньоєвропейського населення, що сформувалося в середині І тис. до в. е. їх історія в останні століття до нашої ери та в першій половині І тис. н. е. добре відображена в археологічних матеріалах (зарубінецька, черняхівськата інші археологічні культури). Писемні відомості про слов'ян з'явилися на початку нашої ери. З цього часу стало можливим відносно систематичне вивчення процесу зародження у давніх слов'ян класових відносин як обов'язкової умови становлення державності.
Питання походження слов'ян на сьогодні ще недостатньо вивчене. Існує кілька теорій щодо походження східнослов'янського етносу, та часу, коли це відбувалося: вісло-дністровська теорія (Л. Нідерле, Н. Шахматов, В. Петров), яка твердить, що ще у II тис. до н. е. Існувала балто-словя'нська спільність і саме після її розпаду виникли слов'яни, прабатьківщиною яких Л. Нідерле вважав ареал між Віспою і Дніпром, а центром прадавніх слов'янських земель - Волинь; вісю-одерська теорія (Я. Чекановський, Т. Лер-Сплавинський, Ю. Косташевський) вказує, що прабатьківщиною, слов'ян була територія між річками Віслою та Одером; дніпро-одерська теорія (П. Третяков, Б. Рибаков, М. Артамонов, В. Гензель) ввібрала в себе ідеї попередніх теорій і розмістила прабатьківщину слов'ян між Дніпром і Одрою; вісло-дніпровська теорія (В. Баран, Д. Козак та ін.) твердять, що у І ст. н.е. центром активної слов'янської життєдіяльності була територія між Віслою і Дніпром.
Слов'яни поділялися на: східних, західних та південних.
У писемних джерелах початку нашої ери слов'яни згадуються під назвою "венеди". Вперше таке найменування було вжито римським ученим і державним діячем І ст. н. е. Плінієм Старшим. У "Природничій історії" він зазначав, що "місцевості до річки Вістули (Вісли) заселені сарматами, венедами, скіфами і гіррами". Про венедів писав і сучасник Плінія римський історик Тацит у трактаті "Походження германців і місцезнаходження Німеччини".
Отже, слов'яни як самостійна етнічна спільнота з'явилося на історичній арені на початку І тис. н. е. Це був час Великого переселення народів (ІІ - VII ст.).
Становлячи в І ст. н. е. єдиний, стійкий і один із найчисленніших у Європі етнічний масив, венеди заселяли Східну й Центральну Європу між Дніпром на сході і Одером на заході. На півночі територія їх розселення досягала лівобережжя Прип'яті, а на півдні - рубежів Лісостепу й Степу. Венеди вели осілий спосіб життя, знали орне землеробство. Розвиток господарства у слов'ян зміцнював зв'язки між їхніми племенами.
