пользователей: 21244
предметов: 10456
вопросов: 177505
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Тема 8 САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИЙ ТА ПРОТИЕПІДЕМІЧНИЙ КОНТРОЛЬ НА ПІДПРИЄМСТВАХ МОЛОЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

План

1. Епідемічна оцінка молокопереробних підприємств.

2.  Призначення державної санітарно-епідеміологічної служби. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд.

3.  Призначення органів ветеринарної медицини.

4.  Карантин тварин. Порядок його встановлення.

1.  Епідемічна оцінка молокопереробних підприємств

Аналіз захворюваності людей гострими кишковими інфекцій­ними захворюваннями свідчить про суттєве збільшення числа епідемі­чних спалахів та кількості хворих.

Серед захворювань переважають харчові отруєння, серед яких значну частку складають отруєння молоком та молочними продукта­ми. В зв’язку з цим особливого значення набуває оцінка молочних за­водів з точки зору їх потенційної ролі у можливому виникненні епіде­мічних спалахів.

Епідемічна оцінка — це виявлення реальної чи потенціальної ролі конкретного фактора у підтримці епідеміологічного процесу за ра­хунок впливу на умови існування збудника інфекцій зовні організму людини і можливості забезпечення його передачі.

Епідемічна оцінка молочних заводів базується на комплексній са­нітарно-гігієнічній характеристиці, яка дозволяє судити про якість води, що витрачається на технологічні потреби; забезпеченість водою; дотри­мання санітарних та технологічних режимів; величину робочого пере- навантаження молочного заводу (відношення середньої добової фактич­ної потужності молокозаводу до проектної максимальної потужності). В результаті зміни цих показників та узагальнення отриманих даних виз­начають ступінь епідемічної небезпеки молочного підприємства.

Ступінь потенційної епідемічної небезпека характеризує ймовірність випуску конкретним підприємством інфікованої продукції. Умовно визна­чають 3 ступеня ймовірності: III — висока; П — середня; І — низька.

На молочних заводах І ступеня епідемічної небезпеки всі показ­ники знаходяться в межах норми. Зміщення кожного показника в гірший бік підвищує ймовірність випуску інфікованої продукції.

Оскільки деякі показники можуть суттєво змінюватись в різні пе­ріоди року (характеристика води восени та весною, фактична потужність в період максимального надходження молока тощо), оцінка епідемічної небезпеки здійснюється щоквартально, що також дозволяє оцінювати стабільність сан-гігієнічних показників підприємства. Базуючись на епідемічну оцінку нарівні із загальним висновком про ступінь потенцій­ної епідемічної небезпеки, можна виявити фактори, що підвищують її і на які слід звернути особливу увагу працівникам підприємства.

2.   Призначення державної санітарно-епідеміологічної служби.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд

Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять орга­ни, установи й заклади санітарно-епідеміологічного профілю МОЗ України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ Украї­ни, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної ви­конавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідеміологічного благо­получчя населення, є Міністерство охорони здоров’я України.

Державна санітарно-епідеміологічна служба — це система дер­жавних установ, що здійснюють державний санітарний нагляд, роз­робку та проведення санітарно-профілактичних та протиепідемічних заходів. Провідною практичною ланкою в системі служби є санітар- но-епідеміолоігічна станція — установа, що здійснює, в межах піднаг­лядної зони, державний санітарний нагляд та санітарно-епідеміоло­гічне обслуговування.

Установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби здійснюють свою діяльність на підставі Положення про державний са- нітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, що затверджується Кабмі­ном України, та положень про державну санітарно-епідеміологічну службу відповідних міністерств і відомств.

Основні напрями діяльності державної санітарно-епідеміологіч­ної служби:

—  здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

—  визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров’я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;

—   вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров’я насе­лення залежно від стану середовища життєдіяльності людини;

—  підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідеміо­логічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (в тому числі карантинних) та інфекційних хвороб;

—  контроль за усуненням причин і умов виникнення та поширен­ня інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь людей;

—  державний облік інфекційних і професійних захворювань.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд — система пос­тійного контролю за виконанням підприємствами, установами та ок­ремим особами санітарних та протиепідемічних норм і правил, що здійснюється органами санітарно епідеміологічних станцій, з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров’я людей.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється відповід­но до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Ук­раїні вибірковими плановими та позаплановими перевірками дотримання санітарного законодавства. Позапланові перевірки проводяться залежно від санітарної, епідемічної ситуації, а також за заявами громадян.

Результати перевірок оформлюються актом, форма і порядок складання якого визначаються головним державним санітарним лікарем України.

Існує попереджувальний і поточний санітарний нагляд.

Попереджувальний санітарний нагляд — нагляд, що здійснюєть­ся при проектуванні та будівництві нових об’єктів промислового, житлово-комунального та культурно-побутового призначення, при їх реконструкції та зміні технологічних процесів, а також контроль за відповідністю продуктів харчування та промислових виробів санітар­ним нормам та вимогам.

Поточний санітарний нагляд—нагляд за санітарним станом насе­лених місць та діючих об’єктів, за дотриманням на них санітарних норма та правил, (директивні акти по санітарно-протиепідемічним питанням.

За порушення санітарного законодавства або невиконання поста­нов і розпоряджень державної санітарно-епідеміологічної служби на осіб, винних у вчиненні таких правопорушень, можуть бути накладені штра­фи, а на підприємтсва, підприємців та організації—різні фінансові санкції.

3.   Призначення органів ветеринарної' медицини

Ветеринарна медицина — це галузь, що охоплює систему наук про хвороби тварин, їх профілактику, діагностику, лікування, визна­чення якості харчових продуктів і сировини тваринного походження та діяльність, спрямовану на збереження здоров’я і продуктивності тва­рин, запобігання захворюванням і захист людей від хвороб, спільних для тварин і людей.

Основними завданнями ветеринарної медицини є:

—   охорона території України від занесення з територій інших держав або з карантинної зони збудників карантинних хвороб тварин;

—  профілактика, діагностика та лікування хвороб тварин;

—   контроль за випуском для реалізації доброякісних у ветери­нарному відношенні продуктів і сировини тваринного походження;

—  захист населення від хвороб спільних для тварин і людей;

—   контроль за переміщенням, експортом та імпортом тварин, продуктів і сировини тваринного походження, ветеринарних препа­ратів, кормів, кормових добавок;

—  ветеринарно-санітарна експертиза продуктів і сировини тва­ринного походження;

—  бактеріологічний, радіологічний і токсикологічний контроль продуктів тваринного і рослинного походження на ринках, м’ясоком­бінатах, у холодильниках та на базах заготівлі, зберігання і реалізації продуктів тощо;

—    контроль за дотриманням ветеринарно-санітарних вимог, спрямованих на захист довкілля і т.д.

Державний ветеринарний контроль — це сукупність організа­ційних та правових заходів, спрямованих на додержання юридични­ми і фізичними особами законодавства про ветеринарну медицину.

Організація та здійснення державного ветеринарного контролю покладається на головних державних інспекторів ветеринарної меди­цини, їх заступників і державних інспекторів.

Органи державної ветмедицини здійснюють державний ветери­нарний контроль на ринках, державному кордоні та транспорті, а та­кож контроль за якістю засобів захисту тварин і кормових добавок.

Ветеринарний контроль на ринках та інших місцях, де органі­зовано торгівлю тваринами, продуктами і сировиною тваринного по­ходження є обов’язковим.

Державні лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на рин­ках повинні мати клейма, етикетку для позначення якості продукції, журнали реєстрації та інші документи відповідно до законодавства про ветеринарну медицину. При цьому на експертизу приймається продук­ція після обов’язкового представлення документа, засвідчуючого особу її власника. Лікар державної лабораторії ветеринарно-санітарної екс­пертизи має право затримувати продукти, визнані не придатними до реалізації. Такі продукти підлягають утилізації або переробці.

Власникам продуктів торговельні місця надаються лише після одержання позитивних висновків експерної лабораторії. При цьому за­бороняється торгівля готовими харчовими продуктами (м’ясними, риб­ними виробами, рослинними консервами) домашнього виготовлення.

Продаж продуктів та сировини тваринного або рослинного по­ходження у місцях, не відведених для цього або таких, що не пройшли ветеринарно-санітарної експеритизи, забороняється. У разі недотри­мання цієї вимоги продукти та сировина конфіскується у порядку, виз­наченому законодавством.

Регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті створюються і діють з метою за­побігання занесенню в Україну особливо небезпечних хвороб тварин, в тому числі хвороб, спільних для тварин і людей.

Пропуск через митний кордон України тварин, продуктів і сиро­вини тваринного походження, кормів, кормових добавок, штамів мікро­організмів, засобів захисту тварин, засобів ветмедицини, а також пред­метів і матеріалів, які можуть бути носіями збудників інфекційних зах­ворювань тварин, дозволяється тільки після проходження обов’язко­вого ветеринарного конролю, який проводять спеціалісти регіональ­них служб державного ветконтролю, митниць та митних постів.

Реалізація ввезених продуктів та сировини тваринного поход­ження, кормів для тварин допускається лише після проведення вете­ринарної експертизи.

Органи державної ветмедицини здійснюють також державний контроль за застосуванням засобів захисту тварин і кормових доба­вок, перевірку додержання правил їх транспортування, зберігання та знешкодження препаратів, визнаних не придатними до застосування.

Підприємства, організції та приватні підприємці мають право ввозити із-за кордону засоби захисту тварин, кормові добавки, зареє­стровані в Україні. Незареєстровані засоби і кормові добавки можуть ввозитись на митну територію України лише для реєстрації в Україні або експонування на виставках, ярмарках, конференціях, для науко­вих цілей тощо без права реалізації. Порядок їх ввезення у цих випад­ках визначається Держдепартаментом ветеринарної медицини.

Незареєстровані в Україні або незадовільної якості засоби захисту тварин та спеціальні кормові добавки використовувати забороняється.

Забороняється застосовувати з метою прискорення росту й збільшення продуктивності (надоїв тощо) тварин біологічні стимуля­тори, антибіотики, гормональні та інші препарати, які пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції. Ці препарати можуть застосовува­тись виключно для лікувальних цілей.

4.   Карантин тварин. Порядок його встановлення

' Карантин тварин — це правовий режим діяльності органів ви­конавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, ус­танов та організацій, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних захворювань тварин.

Карантин встановлюється протягом доби після виявлення ка­рантинних захворювань.

Карантинні захворювання тварин — особливо небезпечні за­разні захворювання тварин, що можуть завдавати значної шкоди здо­ров’ю тварин і погіршити якість харчових продуктів або сировини тва­ринного походження.

Перелік карантинних захворювань затверджується Кабінетом Міністрів України.

Орган, що прийняв рішення про встанволення карантину тва­рин, негайно повідомляє про це населення, а також підприємства та організації, розташовані в карантинній зоні, і відповідні органи вико­навчої влади суміжних районів та областей.

У рішенні про встановлення карантину вказується на обстави­ни, що спонукали виникненню карантинного захворювання, визнача­ються межі карантинної та загрозливої зони, спеціальні ветеринарно- санітарні заходи, спрямовані на локалізацію і ліквідацію вогнищ не­безпечних інфекційних захворювань тварин, а також тимчасові обме­ження прав фізичних і юридичних осіб та затверджується план лока­лізації, ліквідації та профілактики захворювання.

Обов’язковому профілактичному карантину підлягають також усі тварини, які надходять у господарства для поповнення стада. Такі тварини в період карантину утримуються окремо у спеціально відведе­них, ізольованих приміщеннях.

У разі встановлення карантину тварин може вводитись повна або часткова заборона:

—  провозити або переганяти тварин через карантинну зону, вво­зити в цю зону і вивозити з неї тварин;

—   вивозити з карантинної зони продукти та сировину тварин­ного і рослинного походження, корми тощо;

перегруповувати, переводити тварин в межах господарства ка­рантинної зони, а також використовувати спільні пасовища, місця водопою для хворих і здорових тварин;

—  доступу сторонніх осіб, тварин та транспорту на територію фер­ми і у тваринницькі приміщення, де встановлено карантин, крім обслу­говуючого персоналу за умов додержання ними спеціального режиму;

—  руху транспортних засобів в карантинній зоні;

—   заготівлі, торгівлі тваринами, продуктами і сировиною рос­линного і тваринного походження в карантинній зоні;

—  проводити ярмарки, семінари, виставки тварин та інші заходи.

При в’їзді у населені пункти, на ферми виставляється охорона,

сторожові або карантинні ветеринарно-міліцейські пости, встановлю­ються знаки, що вказують на об’їзні шляхи.

Тварини, що загинули від інфекційних хвороб, гній, підстил­ка, залишки кормів, а такойс продукція, одержана від хворих тварин та тих, що утримувалися з ними разом, підлягають знешкод­женню або утилізації.

На час карантину може змінюватись режим роботи підприємств та організацій, можуть вводитись інші необхідні зміни виробничої діяльності.

У виняткових випадках для здійснення карантинних заходів та ліквідації вогнищ епізоотії разом з органами внутрішніх справ, СБУ можуть залучатись військові частини Збройних Сил України відпові­дно до законодавства. Епізоотія — поширення заразних захворювань тварин за відносно короткий термін на значній території.

У разі встановлення карантину тварин на значній території (об­ласть або кілька областей) Кабмін України може подавати Президенту України пропозицію про цільову мобілізацію на термін до двох місяців військовозобов’язаних спеціалістів, необхідних для ліквідації епізоотії.


хиты: 40
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь