У січні 1905 р. в Росії спалахнула революція. По всій імперії, в тому числі і в Україні, розпочалися виступи робітників, які висували політичні та економічні вимоги. Слідом за робітниками на боротьбу із самодержавством піднялись селяни. На осінь 1905 р. уся Росія була охоплена революційним рухом. Збройні сутички робітників з військовими та поліцією мали місце і в Україні. Революційний процес охопив також службовців, учителів, студентську молодь. Революція сприяла посиленню українського національного руху і дещо послабила національне гноблення. Особливо енергійно розгорнулася пропаганда автономії України, що було основною вимогою усіх український політичних партій. Одним з найважливіших здобутків революції став вихід українських газет, журналів та інших видань. Революцiя сприяла iнтенсивному створенню легальних українських органiзацiй, серед яких чiльне мiсце посiдали Просвiти, а також українськi клуби, численні студентські, кооперативні та iншi органiзацii, яких основне завдання були освітня робота, піднесення національної свідомості та національно-визвольного руху. Важливого значення набула політична діяльність діячів українського руху в Державній Думі, де було утворено українську думську громаду.
Початок ХХ ст. ознаменувався гострою кризою російського самодержавства. До затяжної економічної кризи (1899-1903) додалась поразка у російсько-японській війні (1904-1905). Країну охопили заворушення, які вилились у демонстрації, страйки, що носили здебільшого політичний характер.
Причини революції:
- невирішеність аграрного питання;
- самодержавство, відсутність демократичних свобод;
- колоніальна політика по відношенню до неросійських народів.
9 січня 1905 р. за наказом царя було розстріляно робітничу демонстрацію у Санкт-Петербурзі. Загинуло близько тисячі чоловік. Петербурзький розстріл викликав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. У січні в імперії застрайкувало 440 тис.чол. (з них на Україні 70 тис. чол.). У червні 1905 р. починаються селянські виступи, які відбулися в 64 з 91 повітів 9 українських губерній.
У червні виступи населення перекинулись і на армію, останню опору режиму. 14 червня повстали матроси броненосця "Потьомкін". На кораблі було піднято червоний прапор. Повсталі, не маючи чіткої програми дій, 24 червня здались румунським властям.
Напочатку жовтня 1905 р. розпочався всеросійський політичний страйк. Прагнучи придушити його, уряд запровадив військовий стан у багатьох містах, втому числі Києві і Харкові. Університети було закрито, на фабрики і заводи введено поліцію і війська. В Україні в страйку взяло участь 120 тис.чол.
Голова уряду граф С. Вітте наполіг на кардинальній реформі. 17 жовтня 1905 р. цар Микола II видав Маніфест, який "дарував" народу громадянські свободи – недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Декларувалось скликання законодавчої Державної думи (парламенту). Цей маніфест вніс розкол у революційний табір: прихильники ліберальних поглядів вважали революцію завершеною і закликали до розбудови демократичних завоювань революції. Радикально настроєні політичні сили закликали до подальшого поглиблення революції і повалення самодержавства.
Під час жовтневого політичного страйку постали політичні організації робітників – ради. Загалом по імперії їх виникло близько 50. В Україні перша рада з'явилась у Катеринославі (очолював Г. Петровський). Згодом ради виникли в Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому. Таким чином, у країні одночасно виникли зародки двох типів влади: парламентаризму (Державна дума) і народного самоврядування (ради). Крім рад, в Україні з'явились і профспілки, яких налічувалось близько 80. Вони об'єднували кілька десятків тисяч чоловік.
Революція 1905-1907 рр. сприяла короткочасному розквіту українського національного життя. Так, було скасовано Емський указ. Відкрито нові кафедри українознавства в Одеському та Харківському університетах. Почала створюватись мережа "Просвіт". У 1905 р. з'явилась перша україномовна газета "Хлібороб". У 1906 р. після декількох невдалих спроб у Києві почала виходити газета "Рада". Її видавцем був Є. Чикаленко. У 1907 р. у Петербурзі вийшло повне видання "Кобзаря" Т. Шевченка. У тому ж році М. Грушевський у Києві засновує Українське наукове товариство.
Відбулись зміни і в розстановці українських політичних сил. У 1905 р. РУП перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Українську соціал-демократичну партію (УСДП, лідери В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич). Восени 1905 р. зі складу УДП виділилась Українська радикальна партія, але вже наприкінці року УДП і УРП об'єднались у УРДП, яка проіснувала до 1908 р., до утворення Товариства українських поступовців (ТУП). На початку 1907 р. із розрізнених гуртків утворилась Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).
Українці прийняли активну участь у виборах до І та ІІ Державних дум. У І Думі українська громада налічувала 45 депутатів, у ІІ – 47.
У грудні 1905 р. у Донбасі відбулось збройне повстання, яке було швидко придушено. У 1906 р. відбувся новий виступ на Чорноморському флоті під керівництвом лейтенанта П. Шмідта і повстання саперів у Києві під керівництвом Б. Жаданівського. Але зрештою всі ці розрізнені виступи робітників, солдатів, інтелігенції, селян були придушені. У країні запанувала реакція.
