Певне помякшення колонізаторської політики росiйського царизму мало місце під час царювання Єлизавети Петрівни 1741-1761. Було ліквідовано Правління гетьманського уряду, відкликано російських урядовців і обрано гетьманом брата фаворита імператриці — Кирила Розумовського 1750-1764. Новому гетьману вдалося відновити чинність усіх органів управлiння Гетьманщини.(Протягом 1760—1763 рр. гетьманське управління здійснило судову реформу: її суть полягала в поверненні до старої судової системи, що існувала до національно-визвольної війни 1648— 1657 рр. Територія Гетьманщини поділялась на 20 судових повітів. У кожному полку створювалися по два земські, два підкоморські суди й по одному гродському. Вищою судовою інстанцією ставав не російський монарх, а Генеральний військовий суд на чолі з двома суддями. Кількість засідателів від кожного полку збільшувалась від одного до 10 осіб. Нижчі судові інстанції й окремі особи дістали право подавати апеляції прямо до Генерального військового суду. Скасовувалися судові функції Генеральної військової канцелярії.
Таким чином, за гетьманування Розумовського було відновлено й удосконалено головні атрибути автономної Української держави. Але її подальший розвиток був неможливим в умовах нейтралістських прагнень Російської імперії.) Він провів реформи у війстку, уніфікувавши форму, озброєння, вів у дію кодекс законів, скасував ряд обмежень економічного життя і торгівлі України. Реформи Розумовського були спрямовані на модернізацію окремих сторін соціального життя України, яка називає себе шляхтою. Маючи більш широкi політичнi права, ніж російське дворянство, козацька старшина прагнула закріпити своє привілейоване становище. Її представники перед загрозою ліквідації автономiї України вже не виступають за обмеження гетьманської влади, а прагнуть її піднесення і навіть домагаються зробити її спадковою у роді Розумовських.
