Восени 1625 року козацька Україна знову повстала. Уряд Речі Посполитої направив на Подніпров'я 30-тис. військо, очолюване коронним гетьманом Станіславом Конецпольським. Об'єднане 20-тис. козацько-селянське військо на чолі із запорізьким гетьманом Марком Жмайлом сміливо вступило в бій зі шляхтою біля Курукового озера (навпроти Кременчука). За своїм звичаєм повстанці оточили табір возами, викопали рови й шанці, розставили гармати. Кілька днів біля козацького табору точилася жорстока битва.
Шляхетське військо опинилося в скруті: не стало харчів, почалися морози й тому С. Конецпольський вирішив розпочати з козаками переговори. Запорожці пристали на запропонований мир.
Щоправда, замість гетьмана М. Жмайла підписав Куруківський трактат представник козацької старшини Михайло Дорошенко, який отримав гетьманську булаву внаслідок перевороту в козацькому таборі. Згідно з Куруківським трактатом:
• кількість реєстру обмежувалася 6 тис. козаків, з яких 1 тис. мусила перебувати на Січі;
• щорічна сплата уряду реєстровцям — 60 тис.злотих (по 10 злотих на одного козака);
• повернення нереєстрових козаків (близько 40 тис.) до своїх панів та виконання ними своїх повинностей.
Ситуація, що склалася після укладення Куруківського договору, неминуче мусила призвести до нового повстання. Цього разу на чолі козаків став талановитий керівник Тарас Федорович (Трясило).
Навесні 1630 року він звернувся до українського народу з універсалом, у якому закликав приєднуватися до козацької армії та виганяти шляхту з України. Запорожців активно підтримало населення Подніпров'я та Лівобережжя. Повсталі розгромили польські гарнізони в Черкасах, Корсуні та Каневі. А тим часом повстання охоплювало нові території України: Брацлавщину, Волинь і Галичину. Коронний гетьман С. Конецпольський універсалами закликав магнатів і шляхту збирати великі загони й приєднуватися до його війська, щоб «гасити цей вогонь хлопською кров'ю».
Готуючись до битви з каральними загонами, Т. Федорович зосередив 30-тис. військо повстанців у Переяславі. Протягом трьох тижнів точилися жорстокі бої. 28 травня 1630року вночі козацький загін увірвався в польський табір і знищив «Золоту корогву» — добірний польський загін, який складався із 150 шляхтичів.
На початку червня відбулася вирішальна битва під Переяславом. У ній загинуло багато шляхтичів, польське військо втратило артилерію, але в козацькому таборі розгорілися чвари, старшина та реєстрові козаки прагнули угоди з поляками.
Т. Федорович з великим загоном козаків, які не хотіли підписувати мир зі шляхтою, пішов на Січ. Реєстровці ж уклали з польськими воєначальниками новий договір (за цим договором козацький реєстр збільшувався до 8 тис. осіб, а не внесені до цього реєстру українці мали повернутися до панських маєтків), який не був затверджений урядом.
У травні 1637 року розпочалося нове повстання на чолі із запорізьким гетьманом Павлом Бутом, відомим у народі під іменем Павлюка. До нього приєдналося багато селян і міщан, які мали на озброєнні тільки рогатини, коси й сокири.
Козацько-селянські загони успішно діяли на Черкащині, під Богуславом, Києвом, Чигирином, Переяславом, на Полтавщині.
У грудні 1637 року польська армія під проводом гетьмана М. Потоцького чисельністю 15 тис. осіб зустрілася з основними силами повстанців (10 тис. осіб) біля с. Кумейки на Черкащині. Спочатку повстанці атакували ворога й відкрили по ньому вогонь з гармат.Та важка польська кіннота перебила тих, що наступали, і вдерлася до козацького табору. Тому П. Павлюк залишив оборону табору Дмитрові Гуні, а сам із загоном найдосвідченіших козаків і артилерією відступив, намагаючись створити новий табір. Д. Гуні вдалося вирватися з польського оточення й з'єднатися із загоном П. Павлюка під с. Боровицею на Черкащині. Розпочався новий бій, у якому повстанці виявили неабияку мужність і стійкість. Але еєстровці підступно захопили П. Павлюка та кількох інших ватажків і видали їх полякам. їх переправили до Варшави й там стратили. Д. Гуні з невеликим загоном удалося вирватися з табору й повернутися на Запоріжжя.
Причини поразок козацько-селянських повстань
За 45 років в Україні відбулося 8 могутніх козацько-селянських виступів, кожен з яких закінчився поразкою. Причин цих невдач було чимало, але всі вони зводяться до головних:
• повстання не були ретельно сплановані, здебільшого вони мали стихійний характер;
• не була визначена мета повстань: єдиним усвідомленим бажанням повсталих було помститися кривдникам;
• селяни не були надійною військовою силою, оскільки не бажали воювати за межами своєї місцевості або під час сівби і жнив;
• існувало глибоке розшарування серед самого козацтва. Не маючи чого втрачати, рядове козацтво одразу йшло на повстання, а старшина та реєстровці частіше
схилялися до переговорів чи капітуляції;
• під час майже всіх вирішальних битв перевага була на боці польських військ. Вони використовували досконалішу стратегію, мали кращий вишкіл, різні види озброєння, важку кінноту й потужну артилерію.
аслідки повстань для України
Польські магнати та уряд Речі Посполитої жорстоко помстилися українському народові:
• ліквідуючи повстання, каральні загони безжально винищували не тільки безпосередньо його учасників, але й мирне населення — жінок, дітей, старих. Козаки, міщани та селяни масово тікали на територію Росії, головним чином на Дон і Слобожанщину, де їх не могла дістати шляхта;
• козаки мусили передати полякам артилерію, корогви, булави, усі військові відзнаки;
• козацтво було позбавлене самоврядування. На чолі його відтепер стояв не виборний гетьман, а спеціальний комісар, призначений королем; полковниками могли бути лише польські офіцери;
• суворо обмежувалася територія розселення козацтва: той, хто спробував би без дозволу піти на Запорізьку Січ, мав бути скараним на смерть;
• козаки, не внесені до реєстру, оголошувалися кріпаками;
• посилилися феодальна експлуатація та національний гніт в Україні;
• зросли панщина, побори з городян, утиски православних;
• на Дніпрі була відбудована фортеця Кодак;
• в Україні тепер постійно перебувало велике польське військо
