перші писемні згадки про давніх словян, які виступають під іменем венедів, зустрічаємо у працях античних авторів І і II ст. н.е. Плінія Старшого, Тацита і Птолемея. Вони засвідчують, що словяни у I ст. н.е. займали величезну територію від лівобережжя Середнього Подніпровя на сході до р. Ельба на заході. Наприкінці II ст. н.е. у чорноморських степах зявляються германські племена готів. Готи, які прийняли християнство, мали значний вплив на словянство, особливо в організації військової справи. Починаючи з IV ст. н.е. східнословянські племена — анти, які жили на території сучасної України, утворили своє державне обєднання. На цей же період припадає початок великої міграції народів зі Сходу, яка проходить в основному через степову частину України — гуннів IV ст., болгар V ст., аварів VI ст. та ін. У кінці IV ст. у південних регіонах України формується гуннський союз племен, який, поглинувши готів, здійснював свою експансію далеко на захід. Розпад гуннського союзу після смерті його вождя Атіли в середині V ст. посилив
полiтичну й військову активнiсть словян, які просунулись далеко на захід і південь. Їхні колонізаційні потоки дійшли до узбережжя Балтики та земель по Віслi, Одеру й Ельбі, закарпатських і дунайських земель, звідти пробилися на Балкани, влилися в чорноморські степи. 3 цим розселенням словян повязаний також процес утворення груп південних, західних та східних словян, який завершився у другій половині І тис. н.е. Східні словяни зайняли територію від оз.Ільмень до берегів Чорного моря на півдні, західні — від берегів Вісли до р. Ельби, її притоки Заале і Середнього Дунаю, південні — на Балканському півострові. словяни відігравали дедалі активнішу роль в європейській історії, вступаючи у боротьбу з Візантією і водночас зазнаючи її культурного впливу, тісно контактуючи із західноєвропейським етносом готи, кельти та ін..
