Функції спілкування (від лат. гапсїіоп - виконання, здійснення) -це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.
Виділяють наступні функції спілкування:
контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;
інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);
спонукальну (заохочення адресата до певних дій);
координаційну (узгодження дій комунікантів):
пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);
емотивну (обмін емоціями);
налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);
регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).
Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.
^ Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:
• інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);
• інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);
• функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);
• трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);
• функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);
• функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);
• експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)
^
