Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом її вивчення, зокрема правил написання, вимови, добору слова. Існують спеціальні словники понятійно довідкового характеру — енциклопедичні і словники власне мовні —лінгвістичні (або філологічні). В енциклопедичних словниках пояснюється зміст, характер і сутність предметів, явищ. У лінгвістичних словниках об'єктом розгляду є слово як одиниця мови. Лінгвістичні словники бувають одномовні і перекладні. Одномовні поділяються на: тлумачні, міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів). Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання. Серед одномовних словників найбільш вагомими є тлумачні словники, в яких пояснюється значення слів, подаються їх основні мовні характеристики — граматичні ознаки, наголос, написання, розкриваються стилістичні можливості та деякі особливості сполучуваності з іншими словами. Різновидами тлумачних словників є також словники іншомовних слів, одномовні термінологічні словники (які водночас тяжіють і до енциклопедичних), словники мови письменників, у яких також розкриваються можливості змістового і стилістичного вживання слів. У словниках іншомовних слів уміщуються слова, запозичені з різних мов. Орфографічні словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення. В етимологічному словнику пояснюється походження слів, розкривається їх первинне значення, історичний розвиток. Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.).
^
