Переклад та перекладачі в пост-воєнний період в Україні. Розвиток принципів вірного перекладу.

Друга Світова війна і німецька окупація повністю припинила перекладацьку діяльність на 3 роки. Лише на початку 1950-х р., особливо після смерті Сталіна, почали прорізатись перші паростки відродження художнього перекладу. Ще більшого пожвавлення переклад зазнав під час Хрущовської «Відлиги», коли з концентраційних таборів повернулись деякі видатні перекладачі. Цей період припадає на пік літературної діяльності талановитого перекладача Миколи Лукаша. Через значне послаблення ідеологічного тиску, масово відкривалися великі видавництва , к-сть перекладів збільшилась, що зумовило наростання актуальності якості цих перекладів, тему якої обдумував Олекса Кундзіч у власних статтях 1956 р.

Кінець 50х – початок 50х знаменується як 3 період у історії українського перекладу. Перш за все, даний період особливий висунутими вимогами і стандартами до виконавців перекладу. Тому взірцем для нового покоління перекладачів служили так і видатні майстри пера, як М.Рильський, Лукаш, Мисик, Терещенко. Насамперед, Рильський зробив багато численні переклади творів Міцкевича, Мольєра(«Тартюф»), Бомарше («Весілля Фігаро»), Корнеля(«Сід»). В. Підмогильний, що входив в цвіт Розстріляного Відродження, відзначився перекладом творів Дідро, Жюля Верна. Його стиль перекладу залишався досить автентичним, в той же час був максимально наближеним до оригіналу. В.Мисик, М.Бажан, А.Кримський, М.Зеров – цей список можна продовжувати довго.

Також після 24 років перерви відроджується перекладацький журнал «Всесвіт», з яким пов*язані імена М.Лукаша і  Г.Кочури.  Лукаш займався перекладами як прози(«Фауст» Гете, «Декамерон» Бокаччо), так і поезії (твори Бернса). Багато представників були представниками Шістдесятників(Соколовський, Доценко, Світличний). Деякі перекладачі звертали погляди не тільки в сторону європейських письменників, а і в сторону античності( Содомора, Філіпчук).