пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

III семестр:
» Grammar. Module
» Історія перекладу
» Grammar. Exam
II семестр:
» Grammar
I семестр:
» Grammar
» Українська мова

4. Вільний переклад «Єнеїди» Вергілія Котляревським та початок нової єри в українському перекладі.

Творчість Івана Котляревського є органічною єднальною ланкою між старою і новою українською літературою, між епохою художнього «універсалізму» і новим розумінням художньої творчості як спонтанного самовраження творчих потенцій митця, вільного від пут естетичної нормативності, схильного до багатоманітності художніх форм і засобів, пов'язаних і з національними традиціями, і з вимогами нового часу, його світобаченням. Зберігаючи зв'язок із художніми традиціями попередніх епох, зі стихією народної художньої культури, Котляревський став першим класиком нової української літератури.

Бурлескно-травестійна поема Котляревського «Енеїда», що вважається першим твором нової української літератури, стала найповнішим виявом нових ідейно-естетичних тенденцій на рубежі ХVІІІ-ХІХ ст, і саме ця поема стала початком нової ери українсього перекладу. Основною ознакою, що розділяла стару і нову епоху, став вільний переклад – переклад, що використовує образні засоби, невластиві першотворові, з метою відтворити його дух. Котляревський намагався усунути багатослівність, точність, схематизм. Він дуже вільно поводиться з «Енеїдою», і саме це дозволяє йому або скоротити, або зовсім викреслити деякі епізоди, а окремі стислі згадки – навпаки, розгорнути в просторі.

У XV — XVIII ст. з'явилися українські версії поезій Овідія (Іван Максимович, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода) і Горація (Григорій Сковорода), «Повісті про Трістана та Ізольду» (автор перекладу невідомий), «Листи без адреси» Франческо Петрарки (переклав Клірик Острозький), епіграм відомого польського ренесансного поета Яна Кохановського (перекладач невідомий) і англійського письменника Джона Овена (переклав Іван Величковський), славетної поеми італійця Торквато Тассо «Визволений Єрусалим» (перекладач невідомий), однієї з новел Бокачівського «Декамерона» (перекладач — Кулик) та інших видатніших творів зарубіжної літератури.

Український переклад тих часів розвиває традиції середньовічного перекладу, зорієнтованого на візантійські та західноєвропейські взірці. Ще зберігається ритмізованість. Вимоги до перекладу залежали від жанру: найближчим до оригіналу мав бути, звісно, переклад Святого Письма, а твори інших жанрів можна було вільно інтерпретувати в переспівах та інших видах творчих переробок.

Прикладом такого вільного пристосування тексту-оригіналу задля потреб національної культури є й славетна Вергілієва «Енеїда», «перелицьована» Іваном Котляревським, перше видання якої з'явилося друком 1798 р. Поема українського автора стоїть у ряду переробок-травестій-переспівів італійця Дж.Б.Лаллі (1633), француза П.Скаррона (1648—1653), австрійця А. Блюмавера (1783—1786), росіянина М.Осипова (1791—1796). На початку XIX ст. частина письменників йшла слідами І.Котляревського, вдаючись до бурлескно-травестійних переробок, як-от: жартівлива поема «Горпинида» (1818) П.Білецького-Носенка, побудована на античних міфах про Прозерпіну; «Жабомишодраківка» (до 1847 р.) К.Думитрашка — переробка давньогрецької пародійної поеми «Батрахоміомахія» («Війна жаб і мишей»).

Поети-романтики відмовились від пересміювання твору-оригіналу і передавали його, як правило, у більш-менш точному перекладі чи вільному переспіві, намагаючись осягнути сильне емоційне враження. Прикладами можуть бути переспіви балад Й.В.Ґете («Рибалка») і А.Міцкевича («Твардовський»), що їх опублікував 1827 р. П.Гулак-Артемовський, переклади «Полтави» О.Пушкіна, які здійснили в 1830-х роках Євген Гребінка і О.Шпигоцький, наслідування і переспіви Левка Боровиковського творів Горація, А.Міцкевича, О.Пушкіна, переклади з польської, чеської, сербської та інших слов'янських мов, що їх здійснили учасники «Руської Трійці» і Кирило-Мефодіївського братства, зокрема, поетичні інтерпретації біблійних текстів (псалмів Давидових) і «Слова о полку Ігоревім» (Маркіян Шашкевич, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш).

Новочасну школу українського перекладу розвинули Пантелеймон Куліш (переклад Біблії, тринадцяти драм Шекспіра, творів Ґете, Шіллера, Байрона та ін.), Іван Франко (твори античної, середньовічної і новочасних європейських та східних літератур), неоромантики Володимир Самійленко («Тартюф» Ж.-Б. Мольєра, «Одруження Фігаро» П. Бомарше), Василь ЩуратПісня про Роланда»), неокласики Микола Зеров (антична, класицистична, романтична і символістична поезія), Максим Рильський («Сід» П. Корнеля, «Федра» Ж. Расіна, «Орлеанська діва» Вольтера, «Пан Тадеуш» А. Міцкевича).

З давньогрецької і латини перекладали Петро Ніщинський («Одіссея»), Борис Тен («Іліада», «Одіссея», драми Есхіла, Софокла, Арістофана), Михайло Білик («Енеїда» Верґілія), Андрій СодомораПро природу речей» Лукреція, «Метаморфози» Овідія, повний Горацій). Зі східних мов — Агатангел Кримський, Павло Ріттер, Василь Мисик, Ярема Полотнюк, Іван Чирко, Іван Дзюб, Іван Бондаренко та ін.

Українську культуру збагатили перекладацькі шедеври Євгена Дроб'язка («Божественна комедія» Данте), Миколи Бажана («Витязь у тигровій шкурі» Шота Руставелі), Григорія Кочура (європейська поезія від епохи античності до модерну), Миколи Лукаша («Декамерон» Боккаччо, «Фауст» Ґете, «Дон Кіхот» Сервантеса).


18.12.2014; 23:34
хиты: 208
рейтинг:0
Гуманитарные науки
лингвистика и языки
история лингвистики
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь