Новий заповіт був написаний грецьким койне(діалект грецької мови періоду приблизно від 300 до н. е. до 300 року н. е. Цим діалектом написані майже усі твори Нового Заповіту). Віднайдення старих рукописів, які належать до Александрійського типу тексту, включаючи Ватиканський кодекс та Сінайський кодекс, змусило вчених змінити їхнє ставлення до оригінального грецького тексту.
Критичними виданнями називають спроби відтворити оригінальний текст Біблії. Карл Лахман основував свої критичні видання 1831 року на рукописах, які датуються IV ст. і раніше з ціллю довести, що Загальноприйнятий текст має бути допрацьований відповідно до ранніх текстів. Автографи, грецькі тексти, написані рукою самих авторів, не дійшли до нас. Вчені відтворили оригінальний грецький текст на основі тих версій, які збереглися. Три головні текстові традиції грецького Нового Заповіту називають Александрійським типом тексту (характеризується мінімалізмом), Візантійським типом тексту (характеризується максималізмом) та Західним типом тексту. Усі разом вони складають більшу частину давніх рукописів. Більшість варіантів рукописів містять незначні відмінності у написанні слів, відмінний порядок слів у реченні, наявність чи відсутність означеного артиклю і т. д. Іноді тексти містять значні відмінності, а саме відсутність частини тексту, яка була випадково випущена (або навіть відредагована), або дописана з посилань на берегах (польових глос). На щастя, останні набагато легше ідентифікувати корегувати. Прикладами таких варіантів є кінець Євангелія від Марка, історія про Христа та грішницю, Вираз Івана та розширена версія тексту Дій святих апостолів на основі тексту Александрійського типу.
Грецька Септуагінта
У III ст. до н. е. Александрія перетворилася на центр елліністичного іудаїзму, а переклад на грецьке койне був здійснений декількома етапами у період з ІІІ по II ст. до н. е. (відомо, що він був закінчений у 132 році до н. е.). У Талмуді йдеться про те, що чималих зусиль до цього доклав Птолемей ІІ Філадельф (285–246 рр.), який, як вважається, найняв задля цього 72 єврейських вчених, внаслідок чого переклад став відомий під назвою Септуагінта. Ця назва закріпилася за перекладом приблизно у 354–430 роках н. е., у часи Августина «Блаженного» Аврелія.
Септуагінта (LXX) була найпершим перекладом єврейської Біблії на грецьку, і пізніше став загальноприйнятою текстом Старого заповіту у церкві та основою його канону. Латинська Вульгата, перекладена Святим Ієронімом, мала за основу єврейський текст тих книг з Біблії, які залишилися у єврейському каноні (що закріплено у мазоретських текстах) та грецький текст другоканонічних книг Старого Заповіту.
Переповідаючи історію про Арістея та дещо прикрашаючи її, Августин у своїй книзі «Місто Бога» додає таке зауваження: «…саме їх переклад зараз почали традиційно називати Септуагінтою…». Таким чином, Августин вказує на той факт, що назва грецького перекладу з'явилася зовсім незадовго до моменту написання його книги. Однак він не вказує на те, який з попередніх текстів був взятий за основу і широко використовувався грекомовними євреями, а пізніше і християнами.Септуагінта дещо відрізняється від пізнішої Стандартизованої єврейської версії (масоретського тексту). Цей переклад був тісно пов'язаний з легендою (яка вперше була викладена у листі Арістея), згідно з якою всі 70 (або, у деяких джерелах, 72) різних найнятих перекладачів здійснили ідентичні переклади, що, як вважається, доводить їх точність.
Хоча в листі до Арістея (який є основою легенди про появу грецького перекладу Біблії) розповідається про переклад лише єврейського Закону (Тори або П'ятикнижжя), пізніше під Септуагінтою стали розуміти збірку грецьких перекладів не лише перших п'яти, а й усіх інших біблійних книг.
Версії Суптуагінти містять декілька уривків та цілі книги окрім того, що було включено до масоретського тексту ТаНаХа. Відкриття останніх часів демонструють, що у Септуагінті більшість додатків перекладені з єврейського тексту, який відрізнявся від масоретського. У той час як не зберігся жоден цілий рукопис єврейського тексту, на якому базується Септуагінта, багато вчених припускають, що ці рукописи представляли дещо іншу текстову традицію, ніж ту, що стала основою для масоретських текстів.
У дослідженні Оригена під назвою «Гексапла» зіставляється шість варіантів Старого Заповіту, включаючи грецькі переклади Святого Акили та Сімаха Евіоніта. Його еклектичний критичний огляд Септуагінта мав великий вплив на текст Старого Заповіту у декількох важливих рукописах
Християнські переклади також базуються на єврейських текстах, хоча деякі деномінації віддають перевагу Септуагінту (або можуть цитувати обидва варіанти). Переклади Біблії, перемежовані з сучасним текстуальним аналізом, починаються масоретськими текстами, але також беруть до уваги можливі варіанти з усіх наявних стародавніх версій. Прийнятий текст християнського Нового заповіту написаний на грецькому койне і майже усі переклади базуються на цьому оригінальному тексті.
Внаслідок того, що єврейська та грецька — мови оригінальних біблійних рукописів мають великий набір ідіом або понять, які досить важко перекласти, у деяких випадках по сьогоднішній день тривають дискусії, чи варто перекладати дослівно, чи давати відповідні фразеологічні еквіваленти цільовою мовою. Наприклад, англійський Католицький переклад, Нова американська Біблія, а також протестантські переклади християнської Біблії, як, наприклад, Біблії короля Якова, переклад Дарбі, Новий виправлений стандартний переклад, та Новий американський стандартний переклад вважаються дослівними перекладами, тоді як у Новому міжнародному перекладі та Новому живому перекладі спостерігаються спроби подавати еквівалентні фразеологізми. Жива Біблія та Послання є двома переказами Біблії, які мають на меті передати оригінальний зміст книги сучасною мовою.
