Золота доба римської літератури. Класичний період, який також називають «золотою добою» — час найвищого розвитку латинської мови, на який припадає діяльність видатних поетів і прозаїків. Найчастіше класичний період розділяють на вік Цицерона та вік Августа. Вік Цицерона названий за ім'ям Цицерона, римського філософа і літератора, який став одним із зачинателів римської розповідної прози. Період починається 81 року до н. е., коли Цицерон проголосив свою першу відому промову, яка отримала назву «За Квінкція» (лат. Pro Quinctio) і триває аж до самої смерті літератора в 43 році до н. е. і завершення республіканського періоду Римської держави
Але насамперед "Золота доба" римської літератури - це доба Августа. У історії так називався не час його правління, а період від смерті Цицерона до смерті Овідія.
На відміну від поетів більш раннього часу, твори Цицерона мають різносторонній характер і їх можна розділити на чотири групи: листи, риторичні трактати, філософські праці і промови. Його листи містять детальну інформацію про важливі періоди в римській історії та пропонують яскраву картину суспільного і приватного життя серед римського правлячого класу. Роботи Цицерона в ораторському мистецтві є цінними латинськими джерелами стародавніх теорій освіти і риторики, а філософські праці лягли в основу моральної філософії Середньовіччня
Разом з Цицероном в цей час творили і Юлій Цезар та Саллюстій. Цезар написав записки про галльську (лат. Commentarii de hello Gallico) і громадянську війну (лат. Commentarii de bello civili), створивши новий жанр літератури — записки. А від Саллюстія до нас дійшли цілими лише дві його праці Змова Катиліни лат. «De coniuratione Catilinae» та Югуртинська війна (лат. «Bellum Jugurthinum»). Від головної праці Саллюстія, лат. «Historiarum libri quinque», в якій описуються події від 78 до 66 року до н. е., залишились лише фрагменти.
У цей же час відбувається народження лірики. Одним з її засновників став Катулл, який створював короткі ліричні вірші з емоційною інтенсивністю. У своїх творах він використовував відверті нотки і ніжну мову.
Ще один новий стиль латинської літератури заснував римський філософ і поет Лукрецій, який інтерпретував ідеї грецького філософа Епікура і на їх основі створив філософську поему Про природу речей (лат. De Rerum Natura), у якій поєднувались науково-філософські аспекти з літературними. Науково-філософський напрям в літературі підтримав і його сучасник Марк Теренцій Варрон, основною літературною працею якого є філософсько-моральні «Меніппові сатири» (лат. Saturae menippeae) в 150 книгах і Варрона походить назва відповідного жанру — Варронівська сатира. Усього ж Варрон написав більше 70 творів, загальною кількістю більше 600 книг. Він займався, зокрема, граматикою, правом, мистецтвом, історією, історією літератури.
Сторінки «Енеїди» Вергілія, переписаної у V столітті
З моменту сходження на престол у 27 році до н. е. першого римського імператора Октавіана Августа починається так званий «вік Августа» в літературі — період її найвищого розквіту.
Саме в цей час творять одні з найвидатніших римських поетів — Вергілій, Горацій, Овідій, Тібулл, Секст Проперцій, Тит Лівій та інші. Вони створили загальноприйнятий канон прозової і поетичної мови.
Август і Гай Меценат, який залишався при ньому до кінця свого життя, підтримували поетів і надихали їх присвятити свої таланти оспівуванню ідей нової епохи. Вергілій оспівував божественне походження Риму і його нинішнього правителя, створивши легендарний епос «Енеїда», Горацій прославляв перетворення в релігійному і моральному житті, і навіть Овідій перед засланням оспівував відродження релігії у своєму творі «Фасти, або Римський календар».
У цей же час не можна було сказати про одноплановість літератури, так Тібулл писав лише елегії, характерною рисою яких було намагання піти від реальності у світ мрій і описувати любов, оспівування сільського життя, благочестя та ненависть до війни. Крім того, у його віршах немає жодного спомину Августа або його діянь. А головною темою творчості Секста Проперція була любовна лірика по відношенню до жінки, що була пристрастю усього його життя. Але це не заважає наповненню віршів міфологічними алюзіями та порівняннями. Проперцій на відміну від Тібулла, в якого головну роль відігравала щирість почуттів, дуже багато уваги приділяє саме формі й часто використовує зумисне складні, дещо заплутані вірші.
У цей же час була написана і найвідоміша та фундаментальна праця з історії Стародавнього Риму — «Історія від заснування міста», створена римським істориком та філософом Титом Лівієм і охоплює період від традиційної дати заснування Рима за хронологією Варрона (753 року до н. е) до 9 року. Лівій працював над «Історією» 40 років і спирався на праці головним чином молодших анналістів: Квінта Елія Туберона, Гая Ліцинія Макра, а також на Фабія Піктора, Кальпурнія Пізона, Клавдія Квадригарія та Полібія.
Також в цей час розвивалася творчість інших поетів та письменників, втім менш значущих ніж Вергілій Горацій та ін. (Граттій Фаліск, Емілій Макр).
Квінт Горацій Флакк (65-8 г до н.е.). Почав писати грецькою раніше, ніж по латиною. Для нього зразками були ранні давньогрецькі поети Архілох, Сапфо, Алкей, Анакреонт. Поважав Піндара. Не відомо чи робив він сам переклади з грецької. У його посланні до Пізона «Наука поезії» йдеться про те, що він був проти як буквального, так і занадто вільного перекладів.
Публій Вергілій Марон (17-19 до н.е.) «іліден» Феокріта істотно впливала на його «Еклоги» .. Хоча Перекладав вірші Гесіода, Аполлонія, Феокріта, Парфенія. Також Вергілій умів вдало опускати грецькі слова, які при перекладі позбавлялися своєї краси .
Авл Геллі (бл. 130-180) - римський латинський письменник, граматик і ерудит. «Аттичні ночі» в 20 книгах - єдиний твір Авла Геллі. Випущені у світ близько 169 року. У Гелія знаходимо дослідження технічної сторони робіт Вергілія. Він схиляється до думки, що переклад завжди буде поступатися оригіналу.
