пользователей: 21222
предметов: 10454
вопросов: 177450
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» 1-10
» 41-50
» 11-20
» 21-30
» 31-40
» 51-60

11. Неопозитивізм та його різновиди. Принципи верифікації та фальсифікації. 12. Позитивістська методологія в економічній науці. 13. Загальна характеристика філософії постпозитивізму. 14. Концепція наукових революцій Т.Куна. 15. Поняття "наукове співтовариство". 16. Поняття "парадигма" в концепції наукових революцій Т.Куна. 17. Концепція науково-дослідницьких програм І.Лакатоса. 18. Тематичний аналіз науки Дж.Холтона. 19. Концепція особистісного знання М.Полані. 20. Поняття "раціональності".


11. Неопозитивізм та його різновиди. Принципи верифікації та фальсифікації

Неопозитивізм, як ф-фський напрямок, бере свій початок ще з першої половини ХІХ століття. Його родоначальником був французький ф-ф Огюст Конт (1798 – 1957).

Далі виникає нова форма позитивізму, котра повертається до проблем попередньої ф-фії: природи пізн., досвіду, проблем співвідношення суб’єкта і об’єкта, фізичного і психічного, категорій “річ”, “субстанція”, елементів світу тощо. Це – друга історична форма позитивізму – емпіріокритицизм.

Сутність неопозитивізму – у запереченні сучасної ф-фії як науки, в абсолютизації науково-природничого знання, в недооцінці суспільних наук. Статус науки мають лише природничі науки, котрі отримують свої знання з допомогою природничо-експериментальних методів. Ф-фія не може бути наукою, оскільки вона свої проблеми розв’язує іншими методами.

Предметом неопозитивізму є аналіз мови науки, тлумачення текстів, їх пояснення.

Для неопозитивізму характерними є три науково-пізнавальних принципи: редукціоналізму, верифікації і конвенціоналізму.

Принцип редукції – зведення в процесі дослідж. одного явища до іншого, однієї проблеми до іншої з метою спрощення їх. Принцип верифікації – це перевірка результату дослідж. на істинність (емпірично перевірене на практиці). Принцип конвенціоналізму – принцип домовленості, “договору”. Дослідники домовляються стосовно того чи іншого об’єкту пізн.: як його тлумачити, що він собою являє, яка його особливість тощо.

Верифікація - (від лат. Verificatio - доказ, підтвердження) - поняття, яке використовується в логіці та методології наукового пізн. для позначення процесу встановлення істинності наукових тверджень за допомогою їх емпіричної перевірки.

Розрізняють безпосередню і непряму верифікацію. При безпосередній В. емпіричної перевірки піддається саме твердження, що говорить про факти дійсності або експериментальних даних.

Верифікація слідства розглядається як непряма верифікація того твердження, з якого дане слідство було отримано.

Фальсифікація (від лат. Falsus - помилковий і facio - роблю) - методологічна процедура, що дозволяє встановити хибність гіпотези або теорії, відповідно до правила modus tollens класичної логіки. Виникаючі в процесі перевірки розбіжності теоретичних прогнозів з результатами експериментів в принципі можуть бути вирішені шляхом внесення відповідних коригувань в окремі фрагменти випробовуваної теоретичної с-ми. Тому для остаточної фальсифікації теорії необхідна альтернативна теорія: лише вона, а не самі по собі результати експериментів в змозі фальсифікувати випробовувану теорію.

Принцип верифікації стверджує: науково осмисленими є тільки перевіряються затвердження. Принцип фальсифікації не визнає науковим таке твердження, яке підтверджується будь-якими іншими твердженнями (часом навіть взаємовиключними), і не може бути навіть в принципі спростовано.

Якщо сформульовані умови хоча б непрямої перевірки, то затверджується теза стає більш надійним знанням.


12. Позитивістська методологія в економічній науці

Будь-яке дійсне, позитивне знання про реальну дійсність може бути отримане у вигляді результатів окремих спеціальних наукових досліджень, на базі яких формується єдина с-ма знання. Завдання науки, згідно з такими методологічними підходами, полягає не в дослідженні причинно-наслідкових зв'язків реальних явищ і процесів, а в описі та с-матизації зовнішніх фактів, окремих суджень, даних чуттєвого досвіду. Внаслідок цього її закони набувають описового, а не причинно-наслідкового характеру.

Економісти, які обстоюють позиції позитивістської ф-фії, вважають, що Економікс — це «чиста» наука, така ж, як і інші, передусім природничі, науки. А тому і метод її дослідж. аналогічний методу цих наук, звичайно з урахуванням специфіки її предмета. У зв'язку з цим завдання Економікс полягає в описі, аналізі та с-матизації економічних фактів, явищ і процесів, які беруться такими, якими вони виступають у реальній дійсності.

Критерієм істинності чи помилковості наукових знань є два головні принципи позитивізму.

Перший принцип — верифікація (перевірка) гіпотези, теорії. Згідно з ним істинність чи помилковість б-я наукового положення, що має емпіричне походження, встановлюється у кінцевому підсумку зіставленням його з явищами і фактами реальної дійсності.

Другий принцип — фальсифікація (заперечення) гіпотези, теорії. Наукове твердження має допускати (заради досягнення істини) заперечення його реальним досвідом, тобто шляхом фальсифікації, якщо воно неправильне. Будь-яка економічна гіпотеза чи теорія істинна, якщо вона, згідно з цими двома принципами, підтверджується господарською практикою. Якщо цього немає, то економічну гіпотезу або теорію треба або переосмислити і вдосконалити, або відкинути і розробляти нову. «Позитивна економіка, — пишуть К. Макконнелл і С. Брю, — має справу з фактами (вже відібраними і такими, що перейшли на рівень теорії) і вільна від суб'єктивних оцінюючих суджень».

Практика показує, що слідування позитивістському методу, коли вивчаються реальні факти, реальні явища і процеси, дало можливість досягти значних наукових результатів і збагатити суспільну, в тому числі й економічну науку, багатьма принципово важливими теоріями. Це — вчення про еволюцію та рівновагу соціально-економічних с-м, розмежування й аналіз соціальної статики та динаміки, інтерпретація істинності та помилковості наукового знання, використання математичних методів і апарату математичної логіки у науковому дослідженні.


13. Загальна характеристика ф-фії постпозитивізму

У 60 — 70-х роках XX ст. під впливом ідей Карла Поппера склалася течія постпозитивізму. Це множина методологічних концепцій, що прийшли на зміну тим, які схилялись до методології логічного позитивізму. Основні представники: Томас Кун, Імре Лакатос, Стівен Тулміп, Уїльям Селларс, Джон Агассі, Пауль Фейєрабенд та ін.

Специфічні риси постпозитивізму: по-перше, відхід від орієнтації на символічну логіку і звернення до історії науки, поступовий відхід від демаркаціонізму; по-друге, відмова від комулятивізму в розумінні розвитку знання (теорія антикомулятивізму); по-третє, суттєва зміна проблематики методологічних досліджень. Характерними для постпозитивізму є проблеми фальсифікації: правдоподібності наукових теорій, раціональності, розуміння, соціології знання.

Карл Поппер виходив з того, що, по-перше, наукова теорія повинна мати надлишок емпіричного матеріалу; по-друге, нова наукова теорія має пояснювати усі наслідки старої теорії; по-третє, наукову теорію слід піддавати фальсифікації і спростовувати, якщо виникають нові факти; суперечлива теорія має відкидатись як ненаукова.

Британський ф-ф Імре Лакатос розробив універсальну концепцію розвитку науки, що ґрунтується на ідеї конкуруючих науково-дослідницьких програм. Дослідні програми є серією теорій, що змінюють одна одну і об'єднані певною сукупністю базових ідей та принципів, складають одиниці розвитку наукового знання.

Впливовою частиною постпозитивізму є критичний раціоналізм (Карл Поппер, Пауль Фейєрабенд, Джон Агассі та ін.). Течія сформувалась як спроба подолати основні суперечності неопозитивізму, проте не виходить за межі традиційної позитивістської ф-фії. Критичний раціоналізм спростовує вчення про приховані сутності та інструменталізм: наукові теорії і закони не мають описових характеристик. У критичному раціоналізмі виражено прагнення відділити сферу раціональності (науку) від псевдонауки, метафізики та ідеології, розмежувати їх. Критикуючи раціоналізм, критичний раціоналізм виступає не лише способом характеристики наукового знання, а й нормою поведінки вченого в ситуації дослідж.

Зрушенням критичного раціоналізму в бік лібералізації вимог раціональності став методологічний анархізм американського ф-фа Пауля Фейєрабенда. Основна ідея вчення в тому, що б-я норми діяльності не є адекватними в різні періоди, заперечується можливість універсального методу пізн., тому що б-я розв. знання передбачає відмову від старих методів, робить висновок, що раціональність є продуктом історії. Відстоюється позиція теоретичного і методологічного плюралізму: існує безліч рівноправних типів знання, і це сприяє зростанню знання і розвитку особистості. Взагалі постпозитивізм відіграв значну роль у розвитку ф-фії науки.

Характ. рисою суч. Природозн. є формув. концепції глобальн. еволюціонізму як с-ми уявлень про всезагальн. процес розвитку природи в різних його конкретно-іст-х формах. Наука 2-ї пол. XX ст. ліквідувала протиставлення біології і фізики в розумінні еволюції. Еволюція притаманна не тільки мікроскоп. тілам, але й світу елемент. часток, усім типам фіз.. взаємодій. Такий факт знайшов своє втілення у формуванні нового наук. напрямку, що вивчає механізми спонтанного виникн. упорядкованих стр-р у від критих нелінійних с-мах, — синергетики, яка відкриває незвичайні сторони світу: нестабільність та режими із загостренням (режими гіперболічного росту, коли характерні величини багатократно виростають, аж до безкінечності за кінцевий проміжок часу), нелінійність та відкритість (різноманітні варіанти майбутнього), всезростаючу складність формоутворень та способів їх об'єднання в цілісності, що еволюціонують (закони коеволюції).


14. Концепція наукових революцій Т.Куна

Концепція соціологічної та психологічної реконструкції і розвитку наукового знання пов'язана з ім'ям та ідеями Т. Куна, викладеними в його широко відомій роботі з історії науки «Структура наукових революцій». У цій роботі досліджуються соціокультурні та психологічні фактори в діяльності як окремих вчених, так і дослідницьких колективів. 

Кун вважає, що розв. науки являє собою процес почергової зміни двох періодів – «нормальної науки" та "наукових революцій». Причому останні набагато більш рідкісні в історії розвитку науки в порівнянні з першими. Соціально-психологічний характер концепції Куна визначається його розумінням наукової спільноти, члени якого поділяють певну парадигму, прихильність до якої обумовлюється положенням його в даної соціальної організації науки, принципами, сприйнятими при його навчанні та становленні як ученого, симпатіями, естетичними мотивами і смаками. Саме ці чинники, на Куну, і стають основою наукового співтовариства. 

Центральне місце в концепції Куна займає поняття парадигми, або сукупності найбільш загальних ідей і методологічних установок в науці, визнаних даними науковим співтовариством.

Парадигма володіє двома властивостями: 1) вона прийнята науковим співтовариством як основа для подальшої роботи; 2) вона містить змінні питання, тобто відкриває простір для дослідників. Парадигма – це початок всякої науки, вона забезпечує можливість цілеспрямованого відбору фактів і їх інтерпретації. Парадигма, за Куном, або «дисциплінарна матриця», як він її запропонував називати надалі, включає до свого складу чотири типи найбільш важливих компонентів: 1) «символічні узагальнення» – ті вирази, які використовуються членами наукової групи без сумнівів і розбіжностей, які можуть бути наділені в логічну форму, 2) «метафізичні частини парадигм» на кшталт: «теплота є кінетичну енергію частин, що складають тіло», 3) цінності, наприклад, що стосуються прогнозів, кількісні передбачення повинні бути краще якісних, 4) загальновизнані зразки.

Всі ці компоненти парадигми сприймаються членами наукової спільноти у процесі їхнього навчання, роль якого у формуванні наукової спільноти підкреслюється Куном, і стають основою їхньої діяльності в періоди «нормальної науки». У період «нормальної науки» вчені мають справу з накопиченням фактів, які Кун ділить на три типи: 1) клан фактів, які особливо показові для розкриття суті речей. Дослідж. в цьому випадку полягають в уточненні фактів і розпізнанні їх у більш широкому колі ситуацій, 2) факти, які хоч і не представляють великого інтересу самі по собі, але можуть безпосередньо зіставлятися з прогнозами парадигмальної теорії, 3) емпірична робота, яка робиться для розробки парадигмальної теорії. 

Однак наукова діяльність в цілому цим не вичерпується. Розв. «нормальної науки» в рамках прийнятої парадигми триває до тих пір, поки існуюча парадигма не втрачає здатності вирішувати наукові проблеми. На одному з етапів розвитку «нормальної науки» неодмінно виникає невідповідність спостережень і прогнозів парадигми, виникають аномалії. Коли таких аномалій накопичується досить багато, припиняється нормальний плин науки і настає стан кризи, яке дозволяється наукової революцією, що приводить до зламу старої і створення нової наукової теорії – парадигми. 

Мабуть, найбільша заслуга Т. Куна полягає в тому, що він знайшов новий підхід до розкриття природи науки і її прогресу. Кун вносить у цю проблему «людський» чинник, залучаючи до її вирішення нові, соціальні та психологічні мотиви. 


15. Поняття "наукове співтовариство"

Ключовим поняттям в концепції Куна є поняття наукового співтовариства. У розділі «Природа нормальної науки» Кун розкриває специфіку діяльності наукового співтовариства в умовах їх роботи в рамках парадигми, тобто описує природу нормальної науки. 

Саме запровадження поняття наукового співтовариства поряд з поданням про характер так званої нормальної науки є найоригінальнішим в концепції Куна. На них тримається вся його теорія. Наукове співтовариство в контексті його теорії виступає як логічний суб'єкт наукової діяльності. Вчений, згідно з концепцією Куна, може бути зрозумілий як учений тільки за його приналежності до наукової спільноти, всі члени якого дотримуються певної парадигми; остання ж у свою чергу характеризується сукупністю знань та особливостями підходу до вирішення наукових проблем, прийнятих даним науковим співтовариством. 

Таким чином, на противагу так званому інтерналістскому, або іманентному, напряму в історії науки, для представників якого історія науки – це лише історія ідей, Кун через наукове співтовариство вводить в свою концепцію людини. 

Це дало йому змогу певною мірою вийти за межі суто іманентного тлумачення розвитку науки, в рамках якого він вів свою роботу, і відкрило нові можливості для пояснення механізму руху науки. 

Якщо вдуматися в поняття парадигми, наукового співтовариства і нормальної науки, як вони формулюються Куном, то стане ясно, що його концепція не могла з'явитися 40 - 50 років тому. Вона могла виникнути лише з розвитком так званої «великої науки», з колективним характером роботи в ній, поділом праці, що доводить діяльність великого числа наукових працівників до виконання лише певних функцій і далеко не завжди мають чітке уявлення про дослідж. в цілому і т. д. У цьому сенсі теорія Куна несе на собі печатку сучасності і може служити – об'єктивно, незалежно від намірів автора – гарним прикладом впливу соціальних умов не просто на прискорення або уповільнення розвитку науки, а на саму внутрішню, логічну структуру теорії.

 

16. Поняття "парадигма" в концепції наукових революцій Т.Куна

Новим у тлумаченні наукової революції у Куна є розробка поняття «парадигма» та її роль у русі науки. Парадигма, за Куном, це не тільки теорія, але і спосіб дії в науці, чи, як він називає, модель, зразок вирішення дослідницьких завдань. Пізніше, у зв'язку з тим що поняття парадигми викликало тлумачення, неадекватне того, яке йому надавав Кун, він замінив його терміном «дисциплінарна матриця» і тим самим ще більше віддалив це поняття за змістом від поняття теорії й тісніше зв'язав його з механічною роботою вченого відповідно до певних правил. 

Парадигма – це те, що об'єднує членів наукового співтовариства, і, навпаки, наукове співтовариство складається з людей, які визнають парадигму. Хоча не кожен логічне коло є порочним, проте в даному випадку логічне коло є джерелом реальних труднощів. Використовуючи термін «парадигма», Кун має на увазі «деяке загальноприйняті приклади фактичної практики наукових досліджень – приклади, які включають закон, теорію, їхнє практичне застосування і необхідне обладнання, – все в сукупності дають нам моделі, з яких виникають конкретні традиції наукового дослідж.»

Наукові спільноти можуть і повинні бути виділені як об'єкт без звернення до парадигми; остання може бути виявлена потім шляхом ретельного вивчення поведінки членів даного співтовариства. 

Взагалі кажучи, парадигма (грец. приклад, зразок) – сукупність теоретичних і методологічних передумов, що визначають конкретне наукове дослідж., яка втілюється в науковій практиці на даному етапі. Парадигма є підставою вибору проблем, а також моделлю, зразком для вирішення дослідницьких завдань. Згідно з Куном парадигма дозволяє вирішити виникаючі в дослідницькій роботі труднощі, фіксувати зміни в структурі знання, які відбуваються в результаті наукової революції та пов'язані з асиміляцією нових емпіричних даних. Проте в понятті парадигма недостатньо відображені світоглядні і соціальні параметри розвитку науки. У марксистських дослідж.х з наукознавства використовуються поняття стилю (типу) наукового мислення. 

Таким чином, поняття парадигма у Куна характеризується сукупністю знань і особливістю підходу до вирішення наукових проблем, прийнятих в науковому співтоваристві. Це не тільки теорія, але і спосіб дії в науці, тобто «прийнята модель чи зразок» дослідж. наукових завдань. 

«Саме завдяки прийняттю парадигми група, що цікавилася раніше вивченням природи з простої цікавості, стає професійною, а предмет її інтересу перетворюється на наукову дисципліну» Таку групу вчених, яка дотримується певної парадигми, Кун називає «науковим співтовариством». Кун вважає, що вчений може бути зрозумілий як учений тільки за його приналежності до наукової спільноти, всі члени якого дотримуються певної парадигми.

Термін «парадигма» часто використ. в двох різних значеннях. З одного боку, він позначає вію сукупність переконань, цінностей, технічних засобів і т.д., яка характерна для членів цієї спільноти.  З іншого боку, вказує на один вигляд елемента в цій сукупності – конкретні рішення головоломок.


17. Концепція науково-дослідницьких програм І.Лакатоса 

І. Лакатос основну увагу приділяє не теоріям, як таким, а веде мову про дослідні програми. Науково-дослідна програма є структурно-дінамічною одиницею його моделі науки. Щоб зрозуміти, що таке програма наукового пошуку, згадаємо механіцизм Декарта або Ньютона, або про коперніканство. Послідовна зміна теорій, що витікають з одного ядра, проходить в рамках програми з незаперечною методологією, що показує свою цінність, плодотворність і прогресивність в порівнянні з іншою програмою.

Таким чином, історія науки, за Лакатосом виглядає, як історія конкуренції дослідних програм. Такий підхід висуває на перший план взаємозв’язок між різними епістемологіями та історіографією науки, а також момент еволюції наукового пошуку.

Так, Лакатос неодноразово стверджує, що теорії створюються, а його критерій «прогресивного зрушення проблем», по суті, вводить конструктивістський критерій ефективності при відборі дослідних програм. Але слідом за Поппером він проголошує віру у те, що істина існує і наукові теорії до неї наближуються, спираючись на досвід, хоча в нас нема критеріїв, за допомогою яких ми би мали змогу стверджувати, що ця послідовність теорій рухається до істини.

Головною одиницею моделі науки Імре Лакатоса є «дослідна програма», яка складається з «жорсткого ядра» та «захисного пояса».

Модель науки Лакатоса має два рівні: 1) рівень конкретних теорій, який створює змінний «захисний пояс» «дослідної програми»,  2) рівень незмінного «жорсткого ядра», яке визначає обличчя «дослідної програми». Різні дослідні програми мають різні «жорсткі ядра» , тобто між ними є взаємнорівнозначну відповідність.

В «дослідну програму» Лакатоса входять «методологічні правила», які керують змінами «захисного пояса». Ці правила поділяються на дві частини: на правила, що показують, яких шляхів дослідж. потрібно уникати (негативна евристика); та правила, які показують, які шляхи потрібно обирати (позитивна евристика).

Позитивна евристика складається з ряду доказів і припущень, спрямованих на то, як модифікувати, уточнювати «спростовний» захисний пояс. Позитивна евристика грає головну роль у розвитку дослідної програми при майже повному ігноруванні спростувань негативної евристики.

За характеристикою Лакатоса, дослідні програми є найбільшими науковими досягненнями і їм можна оцінювати на основі прогресивного та регресивного зрушення проблем. Тобто дослідна програма може розвиватися прогресивно або регресивно. Дослідна програма має більше труднощів, цим більше прогресує її конкурент, і навпаки якщо дослідна програма пояснює більше, ніж конкуруюча, то вона витісняє останню з обігу співтовариства. Це пов’язано з тим , що передбачувані однією програмою факти завжди є аномаліями для іншої.

В своїх роботах Лакатос показує, що в історії науки дуже рідко зустрічаються періоди, коли повністю переважає одна парадигма, як це стверджував Кун. В б-яй дисципліні існує декілька альтернативних науково-дослідних програм. Істрія розвитку науки, за Лакатосом, – це історія боротьби і зміни конкуруючих дослідних програм, які змагаються на основі їх евристичної сили в поясненні емпіричних фактів, передбаченні шляхів розвитку науки і прийняття контрмір проти ослаблення цієї сили. Конкуренція між ними, взаємна критика, чергування періодів розквіту та занепаду програм надають розвитку науки той реальний драматизм наукового пошуку, який відсутній у Куновській монопарадигмальній «нормальній науці».


18. Тематичний аналіз науки Дж.Холтона

Проблема зародження, становлення нового знання є вихідною в дослідж.х американського історика і ф-фа науки, проф. Гарвардського університету Джеральда Холтон (р. 1922). З точки зору Холтон, кожна подія в історії науки необх. розглядати як перетинання трьох траєкторій: індивідуальність вченого; стан науки в даний час ( «публічної науки», позбавленої слідів неповторної своєрідності індивідуальності вченого); особливостей соціальних факторів, включаючи загальний культурний контекст епохі145. У статті "Всесвіт Йоганна Кеплера, її фізика і метафізика» та інших своїх роботах Холтон намагається показати витоки та своєрідність наукових ідей руху на різних етапах розвитку науки в залежності від успадкованих знань, які панують переконань, світогляду вченого і т.п. У процесі цих досліджень ім розроблена концепція «тематичного аналізу науки", покликана доповнити стандартний логічної аналіз структури наукового знання.

За Холтон, стимулюючим фактором розвитку науки, з одного боку, і фактором, що забезпечує спадкоємність цього розвитку, - з іншого, є «теми» (або проблеми). «Теми» включають поняття, гіпотези, методології, що представляють собою неявні передумови, евристичні правила, що визначають постановку питання, програму досліджень, способи вирішення фундаментальних проблем, а також висловлюють особисту оцінку, індивідуальне перевагу, що віддається вченим тієї чи іншої гіпотези, проблеми, теорії.

«Теми» практично не змінюються в часі і просторі. Холтон стверджує, що витоки більшості «тем» дуже давні і нерідко йдуть в пласти міфологічного мислення.

Функція «тематичного аналізу» багато в чому схожа на структурному аналізу, що, на думку Холтон, може привести до відкриття глибинних рис подібності між природничих і гуманітарних мисленням. В якості загальних визначень людського інтелекту «тематичні структури», вважає Холтон, над історичним і не залежать від конкретно-історичного розвитку науки.

Проте варто звернути увагу на те, що фундаментальні наукові проблеми, або теми, як їх називає Холтон, далекі за своєю природою, походженням і характеру від тих структуроутворюючих елементів, які, на думку структуралістів, виявляються у міфах і фольклорі. Саме істотне в наукові проблеми не їхня стійкість, а їх розв., перетворення.

Навіть для певного, обмеженого відрізка час, коли ці проблеми дійсно створюють структуру науки даного періоду, вони служать не стільки кристалічними гратами науки, скільки точками зростання, центрами кристалізації нового знання. Тому в наукових темах, як і в поняттях, слід бачити не лише спадкоємність, а й якісні перетворення. Отже, не можна не погодитися з Холтон, що тематичний аналіз «ще далекий від завершення».

У роботах Холтон зібрано багато цікавих фактів, спостережень, висновків. Він прагнути до повноти осягнення факторів, що впливають на ті чи інші уявлення, концепції і теорії, в тому числі світобачення, ф-фії, загальної культури епохи. При цьому Холтон підкреслює, що тематичний аналіз в набагато більшому ступені в порівнянні з парадигмами або світоглядами звертає увагу на індивідуальність вченого, а не тільки на його соціальне оточення або «сус-во».


 

9. Концепція особистісного знання М.Полані

Говорячи про форми знання, не можна обійти увагою досить цікаву (особливо у сучасній західній гносеології) концепцію особистого знання, розроблену М.Полані. Він, виходив з того, що знання – це активне досягнення пізнавальних речей, дія, яка потребує особливого мистецтва і особливих інструментів. Оскільки науку роблять люди, що одержують в процесі наукової діяльності знання (як і сам цей процес) не можуть бути деперсоніфікованими. А це означає, що людей (а точніше – вчених) зі всіма їх інтересами, пристрастями, цілями і т.д. не можна відокремити від виробленого ними знання або механічно замінити іншими людьми.

Згідно Полані, особистісне знання необхідне припускає інтелектуальну самовіддачу. У ньому відбита не тільки пізнавана дійсність, але сама особистість, що пізнає, її зацікавлене (а не байдуже) відносини до знання, особистий підхід до його трактування і використання, власне осмислення його в контексті специфічних, суто індивідуальних, мінливих і, як правило, неконтрольованих асоціацій.

Особистісне знання – це не просте сукупність якихось тверджень, але і переживання індивіда. Особистість живе в ньому “як в одіянні з власної шкіри”, а не просто констатує його існування. Тим самим у кожнім акті пізн. присутнє жагучий внесок особистості, що пізнає, і ця добавка не свідчення недосконалості, але насущно необх. елемент знання. Але така добавка не робить останнє чисто суб’єктивним.

Полані відстоює положення про нарахування в людини двох типів знання: явного, артикульованого, вираженого в поняттях, судженнях, теоріях і інших формах раціонального мислення, та неявного, імпліцитного, прошарку людського досвіду який не піддається повній рефлексії. Неявне знання неартикулятивне в мові і втілити в тілесних навичках, схемах виховання, практичній майстерності. Воно не допускає повної експлуатації і викладення в підручниках, а передається “з рук в руки”, в спілкуванні і особистих стосунках дослідників.

Сучасна епістемологія досліджує кілька рівнів особистісного знання. Зокрема, мова йде про раціонально-особистісному знанні, яке піддається відображенню концептуальними способами сучасної науки, і ірраціонально-особистісне знання, яке пов’язане з такими сторонами знання, які не можуть бути вербалізованій на сучасному етапі наукового дослідж.


20. Поняття "раціональності"

Раціональність (від лат. Ratio - розум) - термін в самому широкому сенсі означає розумність, свідомість, протилежність ірраціональності. У більш спеціальному значенні - характеристика знання з точки зору його відповідності деяким принципам мислення. Використання цього терміну часто пов'язані з увагою до відмінностей в таких принципах, тому прийнято говорити про різні типи раціональності.

Термін „раціональний” також вживається у декількох значеннях: по-перше, він стосується раціоналізму,  по-друге, він грунтується на вимогах розуму, логіки; розумний; спрямований до кращого, розумного застосування чого-небудь (наприклад, раціональна організація виробництва, раціональне зерно – суть, ядро чого-небудь);  по-третє, сумірний з одиницею або частиною одиниці в математиці, протиставляється ірраціональному, який не має знака добування кореня (радикала).

Існ. різні моделі ф-фського розгляду раціональності. Так, Макс Вебер розрізняє формальну і субстантивну раціональність. Перша полягає у здатності здійснювати калькуляцію і розрахунок у рамках прийняття економічного рішення. Субстантивна раціональність відноситься до більш узагальненої с-мі цінностей і стандартів, які інтегровані у світогляд. В інших моделях раціональності як її основи розглядалися узгодженість, емпірична адекватність, здатність до зростання змістовного знання.

Стосовно до різних культур і епох виділяють свої види раціональності: раціональність Нового часу, класична раціональність, некласична раціональність і т.п. Кожній з таких раціональностей властивий свій стиль мислення, свої проблеми і методи їх вирішення, свій особливий тип розуму, який породжує таке знання, яке для даної епохи та культури вважається раціональним. Робляться і спроби виділити загальні для всіх видів раціональності риси.

У ф-фії науки проблема раціональності пов'язана з проблемою науковості і виділенням раціональних методів науки, що відома як проблема демаркації, та не має успішного рішення.

Залишилося питання про жорстку пов'язаність раціональності (логічної форми фіксації думок) з розумом. Не дивлячись на етимологічну тотожність термінів "розум" і "раціоналізм", доцільніше було б прийняти єдність розумної діяльності людини, вважати, що те, що ми називаємо розумом у цілому "відповідає" і за генерацію вихідних (інтуїтивних) суджень і за подальше оформлення їх у формальні, логічні структури. В іншому разі, нам довелося б констатувати наявність деякої особливої ірраціональної суті, що продукує як містичні судження, так і наукові гіпотези, аксіоми, народження яких явно нераціонально.

Поведемо підсумок. Мислення не є раціональним - воно являє собою суміш інтуїтивних осяянь і розрізнених логічних ланцюжків суджень. Самі по собі судження (незалежно від змісту) не є ні раціональними, ні ірраціональними. Поняття раціональність безпосередньо не пов'язане з передісторією отримання змістовного судження, а є лише певна форма його фіксації, піднесення - у вигляді формальних логічних с-м.

Раціональне пізн. - це, по суті, спосіб продукування однозначно відтворюваних суджень (знань), пов'язаних у формальні (логічні) с-ми.


13.01.2014; 15:16
хиты: 1258
рейтинг:0
Гуманитарные науки
философия
философия науки
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь