пользователей: 21212
предметов: 10450
вопросов: 177346
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» 1-10
» 41-50
» 11-20
» 21-30
» 31-40
» 51-60

1. Предмет філософії науки. 2. Наука як специфічна форма пізнавальної діяльності. 3. Наука як предмет філософського аналізу. 4. Критерії науковості. 5. Основні періоди розвитку науки. 6. Методи дослідження науки. 7. Філософія науки в системі знання. 8. Проблема демаркації науки і філософії. 9. Сутність і історичні форми позитивізму. 10. Образ науки в філософії позитивізму.


1.Предмет ф-фії науки.

Ф-фія як певна с-ма знань з’явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор (друга половина 6 ст. - початок 5 ст. до н.е.). Слово “ф-фія” походить від двох грецьких слів : “філео” – “люблю” та “софія” – “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”,“любомудріє”. Пояснення і закріплення в європейській культурі слова „ф-фія” пов’язане з ім’ям Платона (427 – 347 рр. до н. е.)

Предмет ф-фії можна визначити як „ ...с-ма знань про світ як ціле, універсальну основу світу, місце людини у світі та смисли її існування”. Отже, предметом ф-фії не є окремо взяті світ або людина, а с-ма відношень “людина – світ”.

Ф-фія науки як поняття виникла в ХХ ст. ф-фією науки зазвичай називають ту гілку аналітичної ф-фії, яка займається вивченням науки і претендує на наукову обґрунтованість своїх результатів. Важко вказати той момент, коли виникає ф-фія науки як особлива сфера ф-фського дослідж.. Міркування про специфіку наукового знання і методів науки можна знайти ще у Ф. Бекона і Р. Декарта. Кожен ф-ф нового часу, що розглядав проблеми теорії пізн., так або інакше звертався до науки і її методів.

ф-фія науки — розділ ф-фії, що вивчає поняття, межі і методологію науки. Також Існ. більш спеціальні розділи ф-фії науки, наприклад ф-фія математики, ф-фія фізики, ф-фія хімії, ф-фія біології.

Предметом ф-фії науки, — як відзначають дослідники, — є загальні закономірності і тенденції наукового пізн. як особливої діяльності по виробництву наукових знань, що узятих в їх історичному розвитку і розглядаються в соціокультурному контексті, що історично змінюється. ф-фа науки цікавить науковий пошук, «алгоритм відкриття», динаміка розвитку наукового знання, методи дослідницької діяльності. Якщо основна мета науки — здобуття істини, то ф-фія науки є однією з найважливіших для людства сфер застосування його інтелекту, в рамках якої ведеться обговорення питання «як можливе досягнення істини?».


2. Наука як специфічна форма пізнавальної діяльності.

Наука — це проц. творч. діяльн. по отриманню нового знання, і рез-т цієї діяльності у вигляді цілісної с-ми знань, сформульованих на основі певних принципів.

Для кожної людини очевидним є органічний зв'язок науки із заг.людськ. здатн. пізнавати світ. Він має два осн. аспекти — генет. (за походж.) та логічний, сутнісний (за змістом, хар-ром і метою діяльн-ті). Подібно до ін. феноменів у сус-ві як явище іст. наука утвор. з намагання людини пізнати світ, щоб краще пристосув. до нього. Наука завжди реалізується лише завдяки власт. людськ. розуму шукати і знах. відп-ді на пит., які завжди постають перед ним. Наук. пізн. світу - один із різновидів людськ. пізн. як такого.

Чим же наук. пізн. відрізн. від інших пізн. процесів, насамперед від буденного пізн.? Вкажемо на декілька сутнісних ознак, що найвиразніше характериз. специфіку наук. пізн.

Першою такою ознакою є чітко виражена цілеспрямованість пізнавального процесу. Справді, науковець від самого початку має уявляти, що ж саме він збирається вивчати і з якою метою. Інша річ, що в процесі дослідж. таке розуміння може істотно зміню-ватись (і навіть неодноразово), іноді вже після завершення конкретного дослідницького пошуку, ретроспективно спрямованість його кардинально переосмислюється, бачиться по-новому. Так чи інакше, наук.-пізн. процес завжди є цілеспрямованим.

2-га ознака пізн. в науці, органічно пов'язана з першою, — його планомірність – здійсн. за певним планом. Цей план може коригуватися чи навіть змінюватися, не обов'язково має бути розроблений детально (може стосуватися лише заг. питань), часто існує не на папері, а тільки в голові дослідника (і формулюв. завд., відповідно, можуть бути не категорично однозначн., а до певної міри довільними), але план неодмінно має існувати. Але і в найзаг. випадку — поза сферою наук. діяльності — розум людини завжди накреслює і прагне реалізувати той чи ін. план пізн., бодай у 1-му наближ.

Важливою ознакою наук. пізн. є його с-мність, високий рівень організованості.

Зазначені властивості відчутно позначаються на рез-ті процесу пізн. в науці, на його продукті, яким є наукове знання.

Безпосередня мета і вища цінність наукового пізн. – об’єктивна істина, що сягається преважно раціональними засобами і методами, зрозуміло, не без участі живого споглядання. Звідси характерна риса наукового пізн. – об’єктивність, усунення по можливості суб’єктивістських моментів у багатьох випадках для реалізації “чистоти” розгляду свого предмета. Разом з тим треба мати на увазі, що активність суб’єкта – найважливіша умова і передумова наукового пізн.. Останнє нездійсненно без конструктивно-критичного відношення до дійсності, що виключає відсталість, догматизм.

Наука і більшій мірі, ніж інші форми пізн. орієнтовані на те, щоб бути втіленої в практиці, бути “керівництвом до дії” по зміні навколишньої дійсності і керуванню реальними процесами.

Наукове знання не просто фіксує свої елементи, але безупинно відтворює їх на своїй власній основі, формує їх в відповідності зі своїми нормами і принципами.

Отже, наукове пізн. — найбільш цілеспрямоване, планомірне, с-мно організоване та озброєне пізн. світу людиною (тоді як у зародку кожна з цих ознак притаманна людському пізнанню взагалі, у будь-яких його формах та проявах).


3. Наука як предмет ф-фського аналізу.

«Наука» — слово лат. походж. і перекл. з цієї мови як «знання». Був час, коли цього поняття не існувало, а замість нього використ. термін «ф-фія». Тобто терміном «ф-фія» познач. всі знання, що були набуті людством. Част. цих знань, що стосувалися пізн. природи, тривалий час наз. натурф-фією, а інша част. знань наз. моральною ф-фією. В процесі диференціації науки, а потім і її інтеграції сформувалися окремі природничі, гуманіст. й техн. науки, більш точно визначився і предмет самої ф-фії. Існ. визнач. ф-фії як науки в межах марксизму і позитивізму. Але ф-фія — це не тільки наука. Вона є світоглядом, теорем. відображенням найзагальніших відносин у с-мі «людина — світ».

Наука — форма духовної діяльн. людей, яка скерована на отрим. істинних знань про світ (прир., сус-во, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбач. тенденцій його розв.

Аналіз науки як цілісної с-ми обумовлений її багаторівневою сутністю. Сучасна наука досліджується у найрізноманітніших аспектах: політико-економічному, історико-науковому, наукознавчому, державознавчому, етичному, естетичному, прогностичному, психологічному та ін. Вирішальне значення для правильного визначення шляхів подальшого розв. науки мають ф-фський, особливо логіко-гносеологічний і соціологічний аспекти дослідж.

З позицій логіко-гносеологічн. підходу, наука розгл. як с-ма знань. Наук. знання – ідеальне утв., специф. духовне явище, необх. компонент науки, без якого вона не існує як цілісність. Але наук. знання — це ще не наука в справжн. розумінні. Такою наука стає лише тоді, коли здійсн. процес створ. нового знання. Прод. науки є нові знання.

Дослідж. проц. виникн. нового наук. знання в цьому аспекті передбач. свій підхід до пробл., інший, ніж той, який необх. при логіко-гносеологічн. аспекті аналізу того ж проц.

Становлення і розв. науки пов’язані з с-мою закономірностей: 1 -  з диференціацією (вона пов’язана з виокремленням предметів різних галузей знання — матем., астрономії, механіки, фізики, хімії, біології, історії тощо); 2- з інтеграцією (з одного боку, вона пов’язана з міграцією методів від однієї галузі знання до іншої і виникн. у зв’язку з цим астрофізики, біохімії, генетики, біоніки та ін. наук, а з іншого — з необх. розв’яз. комплексних, стикових проблем і виникн. внасл. цього глобалістики, екології, кібернетики, прогностики та інших комплексних с-м знання); 3- з методологізацією, тобто з проникненням у с-му кожної науки ф-фської, заг.наукової, спец.-наукової і міждисципл. методології; 4- з математизацією, тобто з посиленням наук. аргументації матем. розрахунками і моделями; 5 - з комп’ютеризацією, тобто з забезпеч. науки інформац. с-мами і технологіями; 6 - з перетвор. науки на безпосередню виробничу силу, тобто з її трансформацією в умовах НТР у сучасну техніку й високотехнологічне в-во;    7- з гуманізацією, тобто з усвідомл. науковцями і сус-вом безмежних можливостей науки і відповідальн. за позит. або негативні наслідки їх використ. на майбутню долю людства.

Ф-фія, що є ядром таких інтегративно-заг.наукових форм пізн., як методологія, світогляд, наукова картина світу безпосередньо через них справляє великий вплив на зближення наук про природу і сус-во, на розв. техніки.


4.Критерії науковості.

Питання критеріїв науковості є традиційним для теорії пізн.. Його постановка пов'язана з прагненням з'ясувати гносеологічну природу наукового знання, що має певну специфіку в порівнянні з численними продуктами пізн..

Критерії науковості – це правила, за якими проводиться оцінка відповідності або невідповідності певних знань узагальненим гносеологічним уявленням про встановлені стандарти наукового знання.  На сьогодні запропоновано чимало трактувань еталонів науковості. Безперечно, багато з них мають розбіжності. Але серед різних тлумачень можна виокремити основні, типові властивості науковості.

Істотною особливістю наукового знання є введення правил осмисленості, які задаються нормами прийняття наукових тверджень у професійному середовищі. У ширшому плані правила осмисленості регулюють міру вписування результатів дослідж. в наукову картину світу чи в с-му цивілізації загалом.

Логічний лад наукового знання визначається теоретичним освоєнням сфери можливого та усвідомленням кордонів неможливого. Усвідомлення обмежень і заборон чітко відрізняє наукове знання від усіх інших гносеологічних явищ, насамперед від псевдонауки.

Принциповим критерієм науковості є принцип об'єктивності у знанні, згідно з яким умовою науковості виступає подання предмета дослідж. в об'єктивованому вигляді, незалежно від того, які — матеріальні чи ідеальні — феномени досліджуються.

Критеріальною ознакою науковості є максимальне абстрагування від суб'єкта. Звичайно, дослідника як суб'єкта не можна повністю відсторонити від аналізу об'єкта. Тому в науковому пізнанні об'єктивність розглядається з позицій інтерсуб'єктивності, тобто тієї об'єктивності, яка може бути закладена в позиції суб'єкта.

Важливим критерієм науковості є введення причинної матриці пояснення явищ. Наука радикально відмежовується від принципу «після цього, отже, внаслідок цього», притаманного побутовій ментальності, й обстоює позиції аналізу закономірностей, що розкривають причинно-наслідкові схеми досліджуваних подій.

Не менш істотний критерій такого підходу — принцип ідеалізації. Адже наука досліджує явища, так би мовити, в чистому вигляді, відсторонюючись від дрібниць та всього того, що заважає виявити типові, істотні, принципові ознаки чи риси закономірного перебігу процесів.

Складним за проявами дії є такий критеріальний чинник наукового знання, як принцип простоти в тій формі, яку пропонує так звана «бритва Оккама»: «не помножувати сутностей». Ідеться про те, що коли можна пояснити певні явища однією підставою, не слід вводити додаткові сутності. При всій, здавалося б, природності цього критерію, він має серйозне та далекосяжне світоглядне значення.

І, нарешті, ідеологічним вираженням відмежування наукового знання від лженауки чи побутового досвіду є істотна самокритичність науки, випробування будь-яких привабливих положень експериментом чи неспростовними фактами. Як вважав видатний американський фізик Р.Фейнман, вищою гідністю вченого є зусилля, спрямовані на те, щоб зробити все для спростування самого себе. І тільки те, що витримує хвилю критики, здатне набути чинності наукового феномена.


5.Основні періоди розвитку науки.

Наука – це форма духовної діяльності людей, спрямована на виробництво знань про природу, сус-во і про саме пізн., що має безпосередньою метою збагнення істини і відкриття об’єктивних законів на основі узагальнення реальних фактів у їхньому взаємозв’язку.

Наука – явище конкретне – історичне, минаюче у своєму розвитку ряд якісно-своєрідних етапів. Питання про періодизацію історії науки і її критеріях донині є дискусійним і активно обговорюється у вітчизняної i закордонній літературі. Один з підходів, що одержує в нас все більше визнання, розроблений на матеріалі історії природознавства (В.С.Степин, В.В.Ільїн і ін.) і полягає в наступному.

Науці як такій передує преднаука (докласичний етап), де зароджуються елементи (передумови) науки. Тут маються на увазі зачатки знань на Древньому Сході, у Греції і Римі, а також у середні століття, аж до Нового часу. Саме цей період найчастіше вважають початком, вихідним пунктом природознавства як с-матичного дослідж. природи.

Наука як цілісний феномен виникає в Новий час внаслідок відділення від ф-фії і проходить у своєму розвитку три основних етапи: класичний, некласичний, постнекласичний (сучасний). На кожному з цих етапів розробляються відповідні ідеали, норми i методи наукового дослідж., формується визначений стиль мислення, своєрідний понятійний апарат і т.д.

Класична наука (XVII-XIX ст.), прагнула пізнати об’єкт, що досліджується, сам по собі, об’єктивно; усунути з його опису і теоретичного пояснення все, що мало відношення до суб’єкту пізн.. Тут панує об’єктний стиль мислення, бажання пізнати предмет сам по собі безвідносно до умов його вивчення.

Неокласична наука (перша половина XX ст.), враховувала зв’язки між знаннями про об’єкт і характером засобів та операцій пізнавальної діяльності суб’єкту . Вихідний пункт цього періоду зв’язаний з розробкою релятивістської і квантової теорії, відкидає об’єктивізм класичної науки, відкидає уявлення реальності як чогось не залежного від засобів її пізн., суб’єктивного фактора. Вона осмислюється в зв’язку між знаннями об’єкта і характером засобів і операції діяльності. Експлікація (Процес, у результаті якого розкривається зміст певної єдності, а її частини набувають самостійного існування і можуть відрізнятись одна від іншої) цих зв’язків розглядається в якості умов об’єктивно-істинного опису і пояснення світу.

Істотна ознака постнекласичної науки (друга половина XX ст.) – включеність суб’єктивної діяльності в “тіло знання”. Осмислює співвіднесеність характеру знань про об’єкт, що отримуються, не тільки з особливостями засобів та операцій діяльності суб’єкту, а й з ціннісно-цільовими установками цієї діяльності.

Не зупиняючись докладно на характеристиці кожного з названих етапів, відзначимо наступне. Характерною рисою постнеокласичної стадії розвитку науки є універсальний (глобальний) еволюціонізм, що з’єднує ідеї еволюції з ідеями с-много підходу і розповсюджуючи розв. на всі сфери буття, встановлюючи універсальний зв’язок між неживою, живою і соціальною матеріями.

Визначальне значенні у твердженні принципу універсального еволюціонізму зіграли три найважливіших концептуальних напрямки в науці XX ст.: теорія нестаціонарного Всесвіту, сінергетика, теорія біологічної еволюції і розвитої на її основі концепції біосфери і ноосфери.


6.Методи дослідж. науки.

Метод (від грец. буквально "шлях до чого-небудь") у найзагальнішому розумінні означає спосіб досягнення мети, упорядку­вання для цього певної діяльності.

Розгорнуте значення: метод — це с-ма регулятивних принципів б-я виду діяльності, сукупність відповідних прийомів та операцій.

Метод у науці — це спосіб осягнення істини, загальний шлях дослідж., що передбачає використання певних засадних та напрямних принципів, конкретних прийомів, операцій, інструментів та засобів б-я роду. Метод як спосіб пізн. є засобом відтворення в мисленні досліджуваного об'єкта. У своїй основі усі методи пізн. зумовлені специфікою предмета вивчення.

Одним із перших, найзагальніших питань наукової методології є проблема класифікації методів наук. пізн..  До них належать: аналіз і синтез; індукція і дедукція; аналогія і моделювання; абстрагування і конкретизація; с-мний аналіз.

Індукція — це процес судження, котрий досягає висновку, що при наявному стані знань є напевно істинний, але не гарантує його. Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів.

Дедукція — це процес виведення висновку що гарантовано слідує, якщо вихідні припущення істині та вивід на їх підставі є чинним. Висновок повинен базуватись виключно на основі попередньо наведених доказів, та не повинен містити нової інформації про предмет що досліджується.

Часто зустрічається помилкова думка що дедукція рухається від загального до окремого, та що індукція це рух у зворотному напрямку.

Аналогія — (грец. αναλογια — відповідність) — подібність, схожість у цілому відмінних предметів, явищ за певними властивостями, ознаками або відношеннями.

В умовиводах за А. знання, набуте при розгляді якогось об'єкта (моделі), переноситься на інший, менш доступний для дослідж., менш наочний. Умовиводи за А. щодо конкретних об'єктів є гіпотетичними — правильність їх виявляється дальшим дослідж.м і перевіркою.

Синтез (від грец. συνθεσις — поєднання, з'єднання, складання) — поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин.

Аналіз (від грец. αναλυσις — розклад, рос. анализ, англ. analysis, нім. Analyse) — розчленування предмета пізн., абстрагування його окремих сторін. Це метод дослідж., який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого.

С-мний аналіз — вивчення об'єкта дослідж. як сукупності елементів, що утворюють с-му. У наукових дослідж.х він передбачає оцінку поведінки об'єкта як с-ми з усіма факторами, які впливають на його функціонування.

Абстрагування (від лат. abstrahere - відволікати) — метод відволікання, який дає змогу переходити від конкретних питань до загальних понять і законів розвитку. Він застосовується в економічних дослідж.х для перспективного планування, коли на основі вивчення роботи підприємств за минулий період прогнозується розв. галузі або регіону на майбутній період.

Конкретизація (від лат. concretus - густий, твердий) — метод дослідж. предметів у всій різнобічності їх, у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів. При цьому досліджується стан предметів у зв'язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку.

Моделювання (англ. simulation) — подання різноманітних характеристик поведінки фізичної чи абстрактної с-ми за допомогою іншої с-ми. 3а його допомогою вивчаються ті процеси і явища, що не піддаються безпосередньому вивченню.

Основними методами емпіричного рівня наукового пізн. є спостереження та експеримент.

Спостереження — це цілеспрямоване, планомірне, с-матичне сприйняття предметів і явищ дійсності вченим з метою отримання певних знань про них. Спостереження нерідко поєднується з порівнянням кількох досліджуваних об'єктів, а також з вимірюванням, коли об'єкт дослідж. порівнюють з еталоном, в якому матеріально втілено певну фізичну одиницю, і таким чином формують кількісну оцінку (висота, об'єм, температура і т.ін.) об'єкта вивчення.

Істотною методологічною особливістю спостереження є те, що дослідник не втручається в перебіг відповідних процесів дійсності. Спостерігаючи об'єкт вивчення, він не має за мету будь-що змінити у ньому. Головне тут — адекватне сприйняття об'єкта таким, яким він є сам по собі, цілком незалежно від людини, яка його пізнає.

Від цього принципово відрізняється експеримент — метод активного емпіричного дослідж., який полягає у втручанні вченого у перебіг пізнаваних явищ та процесів шляхом створення умов, що дають змогу виявити певні зв'язки явищ і неодноразово відтворювати їх. В експерименті, по-перше, об'єкт намагаються вивчити "у чистому вигляді", для чого усувають всі сторонні, небажані впливи. По-друге, пізнаване явище в принципі можна відтворювати стільки разів, скільки треба (при спостереженні кожне явище дійсності унікальне, неповторне, і спостерігати його можна лише раз). По-третє, на відміну від простого спостерігача дослідник-експериментатор може планомірно змінювати умови перебігу процесу та окремо дослідж. його залежн. від кожної з них.

Науці відомий також своєрідний різновид розглядуваного методу — уявний, мислений експеримент, коли дослідник виконує певні операції з об'єктом вивчення не в реальності, а лише у думках, намагаючись передбачити результати цього. Цей метод доречний, насамперед, у тих випадках, коли реальне експериментування з досліджуваним об'єктом з певних причин неможливе.

Активно використ. в наук. дослідж. кількісно-якісні методи, які сьогодні поширені в різних галузях науки. До них належать наукометрія, бібліометрія, інформетрія.

Наукометрія є с-мою вивчення наукового, конструктивного знання за допомогою кількісних методів. Тобто в наукометрії вимірюються тільки ті об’єктивні кількісні за­кономірності, які справді визначають досягнутий наукою рівень її розвитку.

Бібліометрія — метод кількісного дослідж. друкованих документів у вигляді матеріальних об’єктів або бібліографічних одиниць, а також замінників тих чи інших.

Інформетрія вивчає математичні, статистичні методи і моделі та їхнє використання для кількісного аналізу структури і особливостей наукової інформації, закономірностей про­цесів наукової комунікації, включаючи виявлення самих цих закономірностей. Характерною особливістю інформетрії є те, що її основна мета - здобуття наукового знання безпосередньо з інформації.


7.Ф-фія науки в с-мі знань.

Ф-фія науки розглядає загальні закономірності, тенденції наукового пізн. як особливої діяльності по виробництву знань, що розглядаються в історичному і соціокультурному контексті. Це аналітичне, інтегративне знання, що сформувалось у другій половині ХХ ст., і поставило завдання узагальнити окремі досягнення і новації у цій галузі. На сучасному етапі воно значно розширило коло своїх проблем і охоплює як особливості сучасної посткласичної науки так і проблеми співідношення між природничим і гуманітарним знанням, між наукою й іншими формами знання, розглядає проблеми синтезу різноманітних наук, ролі науки в сус-ві, оцінювання наукових досягнень, етики науки тощо.

Сучасна ф-фія науки виступає як відсутня ланка між природничим і гуманітарним знанням і робить спробу зрозуміти місце науки в сучасній цивілізації, у її багатогранних відношеннях до етики, політики, релігії тощо. Тим самим ф-фія науки виконує загальнокультурну функцію, не дозволяючи науковцям обмежитись вузькопрофесійним баченням процесів і явищ.        Тобто вона відіграє значну роль у с-мі знань.

Усі проблеми ф-фії науки умовно можна поділити на три групи. До першої групи належать ті, які пов'я­зані наявністю і функціонуванням науки у сус-ві. Це питання сутності науки, її цінності, місця в структурі людської діяльності, відмінності від інших форм знання, таких як буденне, релігія, міф тощо. Спроба знайти відповіді на ці питання приводить до розуміння науки як особливої сфери духовної діяльності.

До другої групи належать питання, що виникають усередині самої науки. Вони пов'я­зані з аналізом особливих пізнавальних структур, способів, процедур і дій, що застосовуються в наукових дослідж.х. Це проблеми методології, методів, форм, цінностей, норм, закономірностей тощо.

Третя група об'єднує питання, що стосуються осмислення взаємодії наукового і ф-фського знання. Це – питання взаємовідношення цінностей науки і загальнолюдських цінностей, етики науки, перспектив розвитку науки тощо.

Сучасні західні ф-фи неоднозначні в розумінні проблематики ф-фії науки. По-різному оцінюється місце ф-фії науки, одні в ній вбачають тип ф-фствування, що базується виключно на результатах і методах науки (Р. Карнап, М. Бунге); інші — розглядають як опосередковану ланку між природничим і гуманітарним знанням (Ф. Франк) або галузь методологічного аналізу наукового знання ( П. Фейєрабенд).


8.Проблема демаркації науки та ф-фії.

Досить велике місце в сучасній ф-фії науки займає проблема демаркації (від англ. Demarcation – розмежув.) — проблема знаходж. критеріїв, які дозволили б відокремити науку, наукове знання від ненауки, від псевдонауки, від ідеології, від релігії, від ф-фії.

Вперше чітко зафіксували цю проблему і спробували її вирішити неопозитивісти. При цьому вони виходили з того, що емпірична перевірюваність: одна з найважливіших і майже заг.прийнятих критеріїв науки. Якщо в чуттєвому досвіді, в емпірії неможливо вказати які-н. об’єкти, що це поняття означає, то воно позбавлене значення, воно є порожнім звуком. У XX ст. у неопозитивістів ця вимога отримала назву критерію верифікації: поняття чи судження має значення, якщо тільки воно є верифікованим. На їхню думку, наука завжди прагне підтверджувати свої гіпотези, закони, теорії з допомогою емпіричних даних (фактів спостережень, експериментів).

Найбільш послідовно спробував довести обмеженість емпіричної можливості перевірки К. Поппер, наполягаючи на відмові від пошуків абсолютно достовірної основи пізн.. Критерієм демаркації науки і не-науки, на його думку, є не критерій верифікації, а критерій фальсифікації — принципова заперечуваність б-я твердження, віднесеного до науки. Чим більшою мірою теорія схильна до можливості її спростування, то більшу цінність, з точки зору цього принципу, вона має для науки. Якщо теорія влаштована так, що її неможливо спростувати, то вона стоїть поза наукою.

Справжня ж наука не повинна боятися спростувань: раціональна критика і постійна корекція фактів є суттю наукового пізн.. Спираючись на ці ідеї, Поппер запропонував дуже динамічну концепцію наукового знання як безперервного потоку припущень (гіпотез) та їх спростувань. Істинно наукові теорії повинні допускати ризиковані передбачення, тобто із них повинні виводитися такі спостережувані факти і наслідки, які, якщо вони не спостерігається насправді, могли б спростувати теорію. Розв. науки він прирівняв до дарвінівської схеми біологічної еволюції. Постійно виникаючі нові гіпотези та теорії мають проходити сувору селекцію в процесі раціональної критики і спроб спростування, що відповідає механізму природного відбору в біологічному світі.

Усвідомлення обмеженості критеріїв верифікації і фальсифікації призвело до формування так званого парадигмального критерію (Т. Кун). У кожній науці існує одна (іноді кілька) парадигма, якої в певний період дотримується наукове співтовариство і, спираючись на яку, відділяє наукове знання від ненаукового. Парадигмою в концепції Куна називається сукупність фундаментальних теоретичних принципів, законів і уявлень, зразків виконання досліджень, методологічних засобів, які приймаються всіма членами наукового співтовариства.

Однак необх. відзначити, що спроби встановити «демаркацію» між наукою і не-наукою не увінчалися успіхом. Справа не в тому, що ф-фи, які займалися цією справою, були недостатньо винахідливі або проникливі, а в тому, що пошуки критерію демаркації заводять в логічне коло: щоб визначити границі наукової раціональності, потрібні критерії, які не можуть бути встановлені до того, як ці кордони будуть проведені.

Таким чином, спроба знайти єдиний, незмінний і універсальний критерій науковості наштовхується на значні труднощі. Передбачається, що разом з критеріальним підходом до визначення наукової раціональності, необх. «критико-рефлексивний підхід», що складається в тому, що б-я критеріальні с-ми можуть бути змінені й перебудовані.


9.Сутність і історичні форми позитивізму.

Розв. науки в XIX ст., усвідомлення її значущості для промисловості та суспільного добробуту зумовили виникнення позитивізму — ф-фської течії, головним предметом якої стало наукове знання, яке було назване «позитивним».

Позитивізм (від франц. умовний, позитивний, побудований на думці) — ф-фський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність ф-фських знань, теоретичного мислення.

Історія позитивізму має три періоди розвитку.

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:  1) пізн. необх. звільнити від усякої ф-фської інтерпретації;  2) вся традиційна ф-фія повинна бути скасована і змінена спец. науками (кожна наука сама собі ф-фія);  3) у ф-фії необх. прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

Другий позитивізм (махізм) виріс з першого. Представники: австрійський фізик Е.Мах, німецький ф-ф Р. Авенаріус, французький математик Ж.А. Пуанкаре. Тут заперечується об'єктивна реальність наших знань. Ф-фія зводиться до теорії пізн., відірваної від світу.

Основні ідеї махізму1) в основі ф-фії повинен лежати критичний досвід;  2) усі предмети, явища навкол. світу постають перед людиною у вигляді “комплексу відчуттів”;  3) вивчення навкол. світу можливе тільки як дослідж. людських відчуттів через досвід, тобто на практиці;  4) ф-фія повинна стати достовірною наукою про відчуття людини, перекласти абстрактні наукові поняття на мову відчуттів.

Третя форма позитивізму – неопозитивізм, який має два різновиди: логічний позитивізм і семантичний. Предметом ф-фії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму – це розв. семантики. Представники: Б. Рассел, А.Тарський, К. Поппер, Л. Вітгенштейн та ін.

Основні ідеї неопозитивізму: 1) ф-фія повинна мати справу насамперед з логічним аналізом мови науки — головним засобом, завдяки якому людина позитивно (достовірно) сприймає;  2) навколишній світ;  3) логічний аналіз мови — це аналіз тексту, знаків, понять, зв'язків внутрішньознакових с-м, семантики (змісту) знаків (у цьому неопозитивізм близький до герменевтики); 4) принцип верифікації — порівняння положень науки з досвідом. Положення становить інтерес для науки лише тоді, коли його можна перевірити за допомогою фактів;  5) більшість понять колишньої ф-фії (буття, свідомість, ідея, Бог) потрібно виключити, тому що вони не підлягають верифікації та є проблемами, які не мають наукового розв'язання; 6) іншою важливою метою неопозитивізму (крім логічного аналізу мови науки) є звільнення ф-фії від метафізичних (які не мають достовірного наукового розв'язання) проблем.

У другій половині − кінці ХХ ст. сформувався новий варіант позитивізму — постпозитивізм. Основні його ідеї були викладені в роботах К. Поппера, Т. Куна, І.Лакатоса, П. Фейєрабенда, Ст. Тулміна.

Основні проблеми постпозитивізму: зверення до історії науки, вивчення динаміки розвитку наукового знання, його суперечностей; 1) аналіз соціокультурних факторів виникнення і розвитку науки;  2) розгляд ф-фії як одного із важливих факторів наукового дослідж.;  3) аналіз механізмів розвитку наукового знання; 4) висунення принципу фальсифікації замість верифікації.


10.Образ науки в ф-фії позитивізму.

Лозунг позитивістської концепції „Наука сама собі ф-фія”. На думку Конта, на етапі позитивного розвитку наука є домінуючою формою теоретичного пізн., і задача вчених не допускати споглядальні спекуляції в науку. Наука більше не потребує ф-фії, у старому її вигляді, тому треба відмовитись від метафізики. Однак на місце старої метафізики, на думку Конта, повинна прийти нова ф-фія (ф-фія науки), яка буде займатись розробкою загальнонаукових методів, створювати с-му наукових знань, яка буде орієнтуватись на зразки природничого знання. У процесі розвитку позитивізму на роль нової ф-фії претендували різні с-ми. О. Конта, О. Спенсера, Дж. Ст. Милля, Є. Маха, Р. Карнапа, Л. Вітгенштейна, К. Поппера та ін.

Основні ідеї та настанови позитивізму можна звести до таких тверджень:

  1. Справжня наука не виходить за сферу фактів, за межі чуттєвого. Вона не гониться за невловими­ми першоосновами і першопричинами. Звідси бере поча­ток заперечення метафізики, яка не дотримується цієї вимоги.
  2. Наука, яка вивчає факти, є всемогутньою. Не існує меж науковому пізнанню.
  3. Сус-во також підлягає науковому пізнанню. Наукою про сус-во є соціологія.
  4. Розв. науки і техніки, а також соціології є запорукою суспільного прогресу.

13.01.2014; 15:26
хиты: 1064
рейтинг:0
Гуманитарные науки
философия
философия науки
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь