пользователей: 21252
предметов: 10461
вопросов: 177855
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» История Украины

Становлення української державності. Державотворчі процеси в Україні.

Пріоритети зовнішньої політики України на рубежі ХХ-ХХІ ст.

Розглядаючи тему, студенти мають усвідомити, що час становлення України як самостійної держави ознаменував собою нову віху в історії українського народу, визначальними рисами якої є зміцнення реального суверенітету, демократизація суспільного життя, перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, забезпечення міжнаціонального і соціального миру в суспільстві.

Від 1987 р. в Україні відбувався процес суспільно-політичних зрушень, виникнення неформальних груп та організацій. Почали виникати перші політичні партії. Всього протягом 1989-го – серпня 1991 рр. виникло понад 20 партій загальною чисельністю 30 тис. чол. Після виборів у березні 1990 р. народних депутатів до Верховної Ради України остання вперше почала працювати в парламентському режимі. Документом історичної ваги із прийнятих тогочасних 150 законодавчих актів можна вважати прийняту Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Декларацію про Державний суверенітет України. Тоді ж з‟являється Закон „Про економічну самостійність УРСР”. Восени 1990 р. опозиція в українському парламенті, що зорганізувалася під назвою Народна Рада (голова І. Юхновський), звинуватила уряд у тому, що він не дотримується Декларації про державний суверенітет, не створює умов для реформування економіки і висунула вимоги відставки голови Верховної Ради Л.Кравчука, Голови Ради Міністрів В.Масола, розпуску КПРС, відмови від підписання нав‟язаного М.Горбачовим нового союзного договору. Вершиною протистояння комуністичної влади й опозиції була „студентська революція на граніті”. Наслідком якої були уступки з боку влади, щодо багатьох питаньполітичного життя України.

1991 р. український парламент зробив чергові кроки до незалежності. 19-21 серпня 1991 р. в СРСР стався державний переворот після провалу якого завдяки опоруширокихверств населення країни. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада Україна прийняла і затвердила

Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум підтвердив його. Інститут Президентства в нашій країні було запроваджено Верховною Радою УРСР 5 липня 1991 р. Термін „президент” (з латинськ. мови – „той, хто сидить попереду”).

Всуспільній свідомості ця посада асоціюється з поняттям „лідер”. 1 грудня 1991 р. відбувся всенародний референдум та вибори Президента України. З 37,9 млн. громадян, що мали право голосу, у голосуванні взяли участь 31,9 млн (84%). 28,8 млн. громадян (90,3%) підтримали Акт проголошення незалежності України. Напрезидентських виборах переміг Л. Кравчук, якого підтримали 61,6% виборців. З шестикандидатів від опозиції В. Чорновіл отримав 23,3% голосів, Л. Лук'яненко - 4,5%, В. Гриньов- 4,2%, І. Юхновський - 1,7%. Результати референдуму і президентських виборівкардинально змінили ситуацію в СРСР, продемонстрували підтримку народу Україниполітичного курсу на незалежність.

В умовах гострого протистояння між Президентом і Верховною Радою, суть якого полягала у проблемі розмежування владних повноважень між гілками влади та намаганнямобмежити надзвичайні повноваження президента, протягом червня-липня 1994 р.відбулися позачергові вибори Президента України. З семи кандидатів у ПрезидентиУкраїни (В. Бабич, Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Лановий, О. Мороз, І. Плющ, П. Таланчук) удругий тур з великим відривом отриманих голосів вийшли Л.Кравчук та Л. Кучма. Згіднорезультатів другого туру виборів за Л.Кравчука було подано 45% голосів, а ПрезидентомУкраїни став Л.Кучма (52% голосів).

31 жовтня 1999 р. відбулися треті президентські вибори. У другий тур виборів вийшли Л.Кучма (36,5% голосів) та лідер Компартії України П.Симоненко (22,2%). За результатами другого туру голосування 14 листопада 1999 р., діючий президент Л. Кучма набрав 56,3% (понад 15 млн.) голосів, за П. Симоненка проголосувало 37,8% (понад 10 млн.)виборців. Слід зазначити, що президентські вибори проходили в складних умовах: усі сферисуспільного життя були охоплені кризою, українське суспільство було розколоте, низькимбув і рівень активності політичних партій та їх вплив на громадську думку.

Вибори Президента 2004 р. відбулися у три тури і були пов‟язані з суттєвими порушеннями виборчого процесу, фальсифікаціями, що викликало такий феномен у суспільному житті, як "помаранчеву революцію". В першому турі, який відбувся 31 жовтня 2004 р., взяли участь понад 28 млн. виборців. Лише на десятий день Центральна виборчакомісія оприлюднила остаточні результати першого туру. 26 претендентів отрималинаступну підтримку виборців: В. Ющенко - 39,90% голосів, В. Янукович - 39,26%, О. Мороз- 5,82%, П. Симоненко - 4,97%, Н. Вітренко - 1,53%. 19 кандидатів набрали менше 1%голосів виборців.

24 листопада 2004 р. відбувся другий тур президентських перегонів, в якому взяли участь В. Ющенко та В. Янукович. Цього разу голосувало понад 30 млн. виборців. За данимиЦентрвиборчкому В. Янукович набрав 49,46% голосів, В. Ющенко - 46,61%.

ОприлюдненняЦВК цих результатів викликало з боку опозиційних сил оголошення загальнодержавногополітичного страйку. В умовах складного процесу політичного врегулювання конфлікту 27листопада Верховна Рада України на своєму позачерговому засіданні визнала результатиголосування у другому турі виборів президента такими, що не відповідають волевиявленнюнароду та висловила недовіру ЦВК. 3 грудня 2004 р. Верховний Суд України, виходячи звиявлених порушень виборчого процесу, визнав другий тур президентських виборівнедійсними та скасував рішення ЦВК про обрання Президентом України В. Януковича. Булопризначено переголосування другого туру на 26 грудня.

У переголосуванні 26 грудня 2004 р. взяли участь понад 29 млн. виборців. Згідно їх результатів перемогу здобув В. Ющенко, який набрав 51,99% голосів, В. Янукович – 44,2%.

Посада Президента України, навіть за умов впровадження з 1 січня 2006 р. парламентсько-президентської форми правління, продовжує залишатися однією з визначальних. Президент в Україні є Главою держави, гарантом державного суверенітету,територіальної цілісності, прав і свобод людини і громадянина. За характером своїхповноважень він прямо не належить до жодної з гілок влади, але відіграє важливу роль уфункціонуванні кожної з них. Так, значна роль належить Президенту у законодавчомупроцесі, оскільки він є суб‟єктом законодавчої ініціативи, підписує та оприлюднює закони,користується правом вето щодо них, може припинити повноваження парламенту тощо.

Відтак, посада Президента залишається хоч і одноосібним, але надто важливим і авторитетним державним органом в Україні.

17 січня 2010р. відбулися чергові вибори Президента України. У виборах брало участь 18 кандидатів. В результаті першого туру за В.Януковича проголосувало 35,32%, за Ю.Тимошенко -25,05%, за С.Тигибка – 13,05%, за А.Яценюка – 6,96%, за В.Ющенка – 5,45%,за П.Симоненка – 3,54%, за В.Литвина – 3,91%... За результатами другого туру перемігВ.Янукович.

Вибори до Верховної Ради УРСР ХІІ скликання (або Верховної Ради України І скликання), відбулися у березні 1990 р., і були першими демократичними альтернативними виборами в республіці. Депутатський корпус зразка 1990 р. відрізнявся від своїх попередників і кількісно, і якісно. Чисельність депутатів зменшилась з 650 до 450. У кожному другому окрузі депутат мав від 4 до 8 конкурентів, у 64 округах було від 10 до 19 кандидатів, у 7 – по 20 і більше. 15 травня 1990 р. було обрано президію першої сесіїпарламенту, 17 травня – визнано повноваження 449 народних депутатів УРСР, а 4 червнябуло обрано Голову Верховної Ради УРСР – В. Івашка. Згодом його замінив Л.Кравчук.

Вибори до Верховної Ради 1994 р. були першими, що відбувалися за умов багатопартійності, але фактично, ще не на реальній багатопартійній основі. Вони проходилипо мажоритарній системі; політичні партії мали право висувати кандидатів у депутатинарівні з групами виборців, трудовими колективами і громадськими організаціями.

Показово, що значна кількість партійних активістів воліла не афішувати свою партійнуприналежність. У Верховну Раду було обрано 91 представника КПУ, 22 – НРУ, 21 – СелПУ,14 – СПУ, 11 – УPП, по 5 – ППУ і КУНа. Ще 8 партій мали від одного до чотирьох депутатівЗ 405 обраних депутатів тільки 178 представляли партії. Серед переможців виборів тільки 94були висунуті партіями або виборчими блоками, із них 61 - КПУ, 13 - НРУ, по 7 СелПУ йУРП. При наявності поділу на лівих і правих реального партійного структуруванняпарламенту не відбулося. Фактично тільки ліві (комуністи, соціалісти, аграрії) і Рух утворилипартійні фракції. Вони об'єднали біля 40% депутатів. При цьому навіть для них принципсолідарного голосування не був обов'язковим. Головою Верховної Ради було обрано лідера соціалістів – О. Мороза.

У виборах до Верховної Ради 29 березня 1998 р., що проходили по змішаній мажоритарній-пропорційній системі взяли участь 21 партія і 9 виборчих блоків. Прийнятий напередодні новий виборчий закон через недосконалі механізми реєстрації не дозволив реально стимулювати формування потужних авторитетних партій. Половина учасників виборів набрали від 1,3% до 0,14% голосів, тобто були статистами, що тільки дезорієнтували виборців. Але й вісім партій переможниць, що подолали 4-відсотковий бар'єр і додали до 225 мандатів “списочників” ще79 отриманих в одномандатних округах, не змогли забезпечити чіткого структуруванняпарламенту. Значну кількість – 118 місць одержали позапартійні депутати. Виборизафіксували стабільність представництва трьох лівих і однієї правої партії. Тільки ліві партіїутворили фракції винятково на партійній основі, інші – орієнтувалися на притягненнямаксимальної кількості депутатів за рахунок представників інших партій іпозапартійних.

За результатами виборів 1998 р. у Верховній Раді утворилися фракції 9 партій: КПУ – 119 депутатів (у т.ч. 2 позапартійні), НРУ– 47 (5), блок СПУ-СелПУ – 35 (7), ПСПУ – 17 (6), НДП – 91 (55 позапартійних і 11 з інших партій), “Громада” – 39 (13 і 5), СДПУ(о) – 25 ( 4 і 3), ПЗУ – 24 (2 і 3). 26 депутатів об'єдналися в групу "Незалежні", 15 залишилися позафракційними. Надалі спостерігалися постійні масштабні зміни в переліку і розмірах депутатських фракцій, постійні міграції депутатів.

31 березня 2002 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради України. Вони стали другими, які проводилися за змішаною системою, тобто коли одна половина народнихдепутатів України обиралася в мажоритарних округах, а друга – за партійними списками.

Одночасно відбулися вибори до органів місцевого самоврядування та Верховної РадиАвтономної Республіки Крим.

На виборах 2002 р. Центральною виборчою комісією було зареєстровано 3504 кандидати у народні депутати України у 225 одномандатних виборчих округах. У багатомандатному окрузі було зареєстровано 3746 кандидатів у народні депутати України, включених до виборчих списків 33 політичних партій та виборчих блоків партій. За результатами голосування право на участь у розподілі депутатських мандатів набули тількишість політичних партій та виборчих партійних блоків, що отримали чотири і більше відсотків голосів виборців. Серед них: Виборчий блок політичних партій “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна” (опозиційний на той час до влади), який отримав – 23.57% голосів виборців (70 мандатів); Комуністична партія України, яка вперше втратила абсолютнубільшість серед депутатів – 19,98% (59); Виборчий блок політичних партій “За єдинуУкраїну” (блок пропрезидентських партій) – 11,77 % (35); Виборчий блок політичних партій“Блок Юлії Тимошенко” – 7,26% (22); Соціалістична партія України – 6,87% (20); Соціал-демократична партія України (об‟єднана) – 6,27 % (19). Між ними було поділено 225депутатських мандатів. Головою Верховної Ради було обрано В.Литвина.

26 березня 2006 р. відбулися вибори до Верховної Ради. Вперше вони проводилися за пропорційною виборчою системою. У виборах взяла участь рекордна кількість політичних партій та блоків – 45. Виборчий бар‟єр було зменшено до трьох відсотків. Але й такий незначний бар‟єр вдалося здолати лише п‟ятьом політичним партіям та блокам.

Лідерами виборчих перегонів за попередніми даними ЦВК стали: Партія Регіонів – 32,14% (186 мандатів); Блок Юлії Тимошенко – 22,29% (129); Блок “Наша Україна” – 13,95% (81); Соціалістична партія України – 5,69% (33), Комуністична партія України – 3,66% (21).

Особливістю цієї виборчої кампанії була її вартість. Це були найдорожчі вибори в історіїнезалежної України. Літом 2006 р. Партія регіонів, СПУ та КПУ створюють в парламенті такзвану антикризову коаліцію. О.Мороза вибирають спікером, В.Януковича – прем‟єрміністром. В січні 2007 р. депутати коаліції приймають Закон «Про Кабінет Міністрів», якийобмежує повноваження Президента України. Як відповідь на це Президент В.Ющенко своїмуказом розпускає Верховну Раду.

Позачергові вибори Верховної Ради відбулися 30 вересня 2007 р. Голосування відбувалося по партійних списках. У виборах брало участь 20 політичних партій та блоків.. Впарламент пройшли: Партія регіонів – 34,37%, БЮТ – 30,71%, блок НУНС – 12,15%, КПУ –5,96%, блок Литвина – 3,91%. Після довгих консультацій Головою Верховної Ради обралиА.Яценюка. в грудні 2007 р. уряд України очолила Ю. Тимошенко.

8 грудня 1991 р. президенти України, Росії та Білорусі прийняли документ, який проголосив припинення існування СРСР та утворення СНД (Співдружності незалежнихдержав).

З 1991 р. провадить активний зовнішньополітичний курс. Держава є членом ОБСЄ (з 1992 р.), ПАРІС (з 1992 р.). Особливе місце займають відносини України з Росією. Серед них– питання Криму та Чорноморського флоту. Президент Л. Кучма дотримувався проросійського пріоритету у зовнішній політиці, через що йому вдалося налагодити добрістосунки з нею шляхом послаблення державної позиції України, через що вона була втягнутав орбіту потужного російського впливу.

В липні 1992 р. Україна заявила про своє бажання вступити до Ради Європи (РЄ). Після того як Українська держава офіційно підтвердила свій без‟ядерний статус у листопаді1995 р. вона стала 37-м повноправним членом РЄ.

У лютому 1994 р. Україна першою серед країн СНД підписала в Брюсселі угоду «Партнерство заради миру», що передбачає тісні контакти з НАТО. Якісно новим кроком нашляху співробітництва з НАТО стали самміти спільної комісії НАТО–Україна (Вашингтон,1999; Прага, 2002; Вільнюс, 2005).

У квітні 2005 р. започатковано Інтенсифікований діалог між Україною та НАТО. 21 лютого 2005 р. у Брюсселі було підписано План дій Україна – ЄС. Нові підходи демонструє українська дипломатія у стосунках з Російською Федерацією, СНД, ГУАМ. Нині важливе місце в системі зовнішньополітичних пріоритетів України посідає рух в європейські структури, підготовка до вступу в Європейський Союз.


01.12.2014; 13:58
хиты: 518
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь