1. Політичні та соціально-економічні перетворення в Україні у міжвоєнну добу.

Починаючи  вивчати  дану  тему  студенти  мають  пригадати,  що  в  наслідок  поразки 
Української  революції 1917–1920  рр.  українські  землі  опинилися  у  складі  різних  держав. 
Основна їх частина входила до Української СРР. 
Внутрішнє  становище  УСРР  на  початку  20-х  років  характеризувалося  глибокою 
кризою,  яку  викликали  тривалі  військові  дії  та  політика  «воєнного  комунізму».    Була 
проведена націоналізація  промисловості,   заборонена приватна торгівля,  запроваджувалася 
загальна трудова повинність, створювалися трудові армії. Конфісковану в поміщиків землю 
передали  селянам,  але  водночас  запровадили  продрозкладку,  за  якою  з  урожаю  кожному 
члену селянської родини залишали невелику норму, а решту відбирали в державні фонди. 
Таким  чином  селянин  втрачав  зацікавленість  у  результатах  своєї  праці,  підвищенні 
врожайності.  Періодично  вибухали  селянські  повстання,  на  Півдні  України  ширився 
махновський рух. Наслідком продрозкладки згодом став голод 1921-1922 рр. 
Серед  керівництва  країни  росло  розуміння,  що  подальше  проведення  політики 
“воєнного комунізму” може призвести до селянської війни та економічної катастрофи. Тому 
на Х зїзді РКП(б) у березні 1921 р. було ухвалено рішення про заміну продрозкладки значно 
меншим  натуральним  податком,  що  поклало  початок    цілій  системі  заходів  в  аграрній, 
промисловій,  торговельній,  фінансовій  сферах,  яку  назвали  “неп”  (нова  економічна 
політика).  Фактично  це  була  політика  компромісу,  вимушеного  відступу  від  негайного 
будівництва  комунізму,  її  суть  полягала  у  відновленні  товарно-грошових  відносин  в 
господарському  житті.  Крім  заміни  продрозкладки  натуральним,  а  згодом  і  грошовим 
податком, що давало можливість селянам продавати надлишки своєї продукції на ринку, неп 
допускав вільну внутрішню торгівлю, передачу дрібних підприємств в оренду та приватну 
  57 
власність, іноземні концесії. Підприємства важкої промисловості обєднали у трести, на рівні 
яких  запроваджувався  госпрозрахунок.  Водночас  “командні  висоти”  в  економіці  (важка 
промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля) залишалися під контролем держави.  
Доцільно розглянути план ГОЕЛРО, згідно якого розпочалося спорудження в Україні 
кількох досить великих на той час електростанцій. Як наслідок,  у 1928-1929 рр.  Україна по 
виробництву  електроенергії,  кам‟яного  вугілля,  сталі,  прокату  вийшла  до  довоєнні 
показники,  поступово  відновлювався  об‟єм  валової  продукції  сільського  господарства, 
товарообіг  у  торгівлі.  Проте  функціонування  непу  не  означало  повного  повернення  до 
ринкової економіки. Студенти мають усвідомити, що за роки непу так і не була демонтована 
створена  в  період  “воєнного  комунізму”  централізована  система  управління  економікою. 
Особливо  яскраво  це  виявилося  під  час  так  званої  хлібозаготівельної  кризи  1927-1928  рр. 
коли  Сталіним  було  висунуте  гасло  форсованої  індустріалізації  і  колективізації  сільського 
господарства.  
Студенти повинні розібратися в суперечливих явищах проведення індустріалізації. 
З  одного  боку,  відбулися  позитивні  зрушення:  вихід  республіки  на  якісно  новий  рівень 
промислового  розвитку;  зміни  у  структурі  народного  господарства  на  користь 
промисловості; досягнення промисловістю України за цілим рядом ключових індустріальних 
показників європейського та світового рівня; урбанізація; швидке формування робітничого 
класу.  Але  з  іншого  боку  форсована  індустріалізація  стимулювала  появу  цілої  низки 
негативних тенденцій: домінуюче становище виробництва засобів виробництва; побудова і 
реконструкція  підприємств-монополістів;  диспропорційне  і  нерівномірне  формування 
промислового  потенціалу  України;  наростаюча  централізація  економічного  життя, 
повернення до командних методів управління, поглиблення відчуженості робітничого класу 
від засобів виробництва. 
Варто пам‟ятати, що в сталінській моделі побудови соціалізму домінуючою ланкою 
була  форсована  індустріалізація,  при  цьому  роль  аграрного  сектора  полягала  в 
“обслуговуванні”  процесу  індустріалізації  і  в  збереженні  в  країні  стабільної  ситуації  з 
продовольством.  А  цього  можна  було  досягти  тільки  шляхом  примусового  усуспільнення 
землі  та  засобів  виробництва,  позбавлення  селян  прав  розпоряджатись  вирощеною 
продукцією через обовязкові поставки державі за значно заниженими цінами. Все це й було 
здійснено  за  допомогою  колективізації.  Отже,  її  головним  результатом  став  здійснений 
індустріальний  стрибок,  за  який  український  народ  заплатив  занадто  дорогою  ціною  – 
мільйонними  жертвами  насильницького  розкуркулення  і  голоду  1932-1933  рр.,  а  також 
втратою селянами відчуття господаря, деградацією та дезорганізацією аграрного сектора. 
Проведення  форсованої  індустріалізації  та  колективізації  сприяло  зміцненню  в 
Україні,  як  і  в  СРСР  в  цілому,  тоталітарної  системи.  В  політичній  сфері  це 
супроводжувалось  утвердженням  єдиної  комуністичної  ідеології,  монополізацією  влади 
більшовицькою партією, усуненням з політичної арени інших політичних партій, зрощенням 
правлячої партії з державним апаратом, масовими репресіями.