1. Центральна Рада та її Універсали. Проголошення УНР. Війна Радянської Росії проти УНР.

Починаючи  вивчати  тему,  студенти  мають  усвідомити,  що  цей  короткий  період 
складає  цілу  історичну  епоху  за  насиченістю  й  важливістю  подій,  які  відбувалися  тоді  в 
Україні.  Перша  світова  війна  викликала  незадоволення  населення  існуючою  владою  в 
Російській імперії. Наприкінці 1916 – на початку 1917 р. Росію охопила загальнонаціональна 
криза, яка переросла в Лютневу буржуазно-демократичну революцію. Микола ІІ відрікся від 
влади, а в Росії встановився демократичний режим. Перемога революції сприяла утворенню 
двовладдя. Влада формально перебувала в руках Тимчасового уряду, а реальним впливом в 
столиці користувалася Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів. 
Повалення  монархії,  проголошення  демократичної  республіки  сприяло  посиленню 
національно-визвольного  руху  пригноблених  народів  Російської  імперії.  В  національних 
окраїнах  розпочалися  національно-визвольні  революції.  Однією  із  перших  в  епіцентрі 
політичної боротьби опинилася Україна. 
Революційні  події  в  Україні  розпочалися  в  березні  1917  р.,  де,    поряд  із  місцевими 
органами  Тимчасового  уряду  і  радами  робітничих,  солдатських  депутатів,  на  політичній 
арені  зявилась  й  третя,  національно-демократична  влада  –  Центральна  Рада.  Її 
засновниками  виступили  українські  організації  й  політичні  партії.  Основними  гаслами 
  50 
Центральної  Ради,  створеної  4  (17)  березня  1917  р.,  стали  широка  національно-
територіальна автономія України в складі федеративної демократичної республіки Росії 
та українізація всіх сфер суспільного життя.  
У  квітні-травні  1917  р.  спостерігається  процес  поступового  зміцнення  впливу 
Центральної  Ради.  І  Всеукраїнський  Національний  Конгрес  визначає  її  керівним  центром 
визвольного руху і обирає до її складу ще 118 осіб. Головою Центральної Ради обирається 
М.Грушевський, заступниками – В.Винниченко і С.Єфремов. Інші представницькі зїзди 
(військові,  селянські,  робітничі,  партійні) також  делегують  до  складу  Центральної  Ради 
своїх  представників.  Таким  чином  Центральна  Рада  поступово  перетворюється  із  по  суті 
міського київського органа у загальноукраїнський представницький орган. 
Головним напрямком діяльності Центральної Ради було домагання автономії в складі 
демократичної Росії. Однак дуже швидко діячів Ради чекало розчарування стосовно намірів 
російських демократів. У травні 1917 р.  Рада розпочинає переговори із Тимчасовим урядом 
щодо офіційного визнання автономії України. Але центральний уряд не визнає Центральну 
Раду  виразником  волі  українського  народу  і  відмовляє  в  справедливих  домаганнях 
українства.  У  відповідь,  10  (23)  червня  1917  р.  Центральна  Рада  оприлюднює  свій  І 
Універсал, який проголосив автономію України. У середині червня створюється виконавчий 
орган влади – Генеральний Секретаріат на чолі із В.Винниченком. 
Проголошення  універсалу  змусило  Тимчасовий  уряд      змінити  тактику  і  піти  на 
переговори із Центральною Радою. Наприкінці червня до Києва для офіційних переговорів 
приїхали  міністри  О.  Керенський,  М.  Терещенко  та  І.  Церетелі.  Наслідком  дводенних 
переговорів  стало  ухвалення  компромісу,  який  полягав  у  тимчасовому  знятті  вимоги  про 
проголошення  автономії  України  та  узгодженні  даного  питання  з  Установчими  зборами 
Росії; визнанні Тимчасовим урядом Росії Центральної Ради як легального  представництва 
українського  народу;  до  складу  Ради  мали  увійти  представники  національних  меншин; 
Центральна  Рада  мала  виробити  національно-персональний  статус  України  і  підготувати 
проект усіх законів, які повинні були ухвалити Установчі збори Росії. Названі домовленості 
лягли в основу ухваленого 3 (16) липня 1917 р. ІІ Універсалу Центральної Ради.  
 Але втілити в життя дані домовленості  цим двом органам влади так і не вдалося. 4 
серпня  1917  р.  Тимчасовий  уряд  видав  “Інструкцію  для  Генерального  Секретаріату”,  яка 
значно обмежувала права України: Генеральний секретаріат мав стати органом тимчасового 
уряду;  Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав; обмежувалася кількість та права 
генерального    секретаріату;  українська  територія  звужувалася  до  5  губерній  (Київської, 
Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської).  І хоча Центральна Рада не відкинула 
цю “Інструкцію”, стосунки між нею і центральним урядом ще більш загострились. Фактично 
склалася  “патова”  ситуація,  коли  Центральна  Рада  не  мала  реальної  сили,  щоб  відкрито 
виступити проти “Інструкції”, а Тимчасовий уряд був не в змозі реалізувати її на практиці. 
Протистояння між обома центрами влади було припинено перемогою більшовицького 
повстання в Петрограді і ліквідацією Тимчасового уряду у жовтні 1917 р. Центральна Рада 
засудила  переворот,  створила  Комітет  з  охорони  революції  і  проголосила  себе  єдиною 
владою в Україні.  
7 (20) листопада 1917 р. Центральна Рада  ухвалила  ІІІ Універсал, яким заявлялося 
про  утворення  Української  Народної  Республіки  й  оголошувалася  широка  програма 
соціально-економічних  реформ.  Залишаючись  на  автономістсько-федералістичній 
платформі, Центральна Рада не визнала Ради Народних Комісарів за центральний уряд Росії і 
виступила  ініціатором  творення  федерації  на  засадах  однорідно-соціалістичної  влади.  Це 
призвело до конфлікту між РНК і Центральною Радою, що набував дедалі гостріших форм, 
особливо після негативної відповіді Ради на ультиматум петроградського уряду від 3 грудня 
1917 р. 
Готуючи  відповідь  на  перше  питання,  зверніть  увагу  на  жовтневі  події  в  Києві, 
Вінниці  та  інших  містах  України.  В  самій  Україні  ситуація  дедалі  ускладнювалась  з 
посиленням  позицій  більшовиків,  масовим  переходом  під  їх  контроль  місцевих  рад,  які 
брали в свої руки владу над цілими регіонами. 
Політичне  протистояння  досягло  апогею  після  І  Всеукраїнського  зїзду  Рад,  який 
пройшов у Харкові в грудні 1917 р. З‟їзд проголосив Україну радянською республікою, її 
федеративну єдність з Радянською Росією, поширив на Україну дію декретів і розпоряджень 
РНК, а владу Центральної Ради та її законодавство кваліфікував не чинним. 
Тим часом у Бресті розпочались переговори між Центральними державами та Росією, 
які могли закінчитися підписанням сепаратного миру зі згубними для УНР наслідками. Все 
це й зумовило рішення Центральної Ради про включення до переговорного процесу. Однак 
будь-які міжнародні угоди могли набути легітимності лише в разі набуття Україною якісно 
нового державного статусу – самостійності, відокремлення від Росії. Тому 22 січня 1918 р. 
Центральна Рада своїм ІV Універсалом проголосила самостійність УНР.  
27 січня 1918 р. делегація Центральної Ради заключила Брестський мирний договір 
із Центральними державами, за умовами якого останні обіцяли допомогти звільнити Україну 
від  більшовиків,  за  що  Україна  мала  постачати  в  Німеччину  і  Австро-Угорщину  велику 
кількість хліба й продуктів. На початку березня австро-німецькі частини зайняли Київ, а до 
кінця  квітня  1918  р.  майже  вся  Україна  була  окупована.  Разом  із  військами  Центральних 
Держав  у  Київ  повернувся  український  уряд.  Повернення  Центральної  Ради  сприймалось 
населенням без особливого ентузіазму, тому реальний авторитет і вплив її невпинно падали. 
  52