пользователей: 21277
предметов: 10471
вопросов: 178106
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» История Украины

Соціально-економічний розвиток українських земель.

При розгляді другого питання необхідно мати на увазі, що у 30-40-х роках XIX ст. на українських землях розпочався технічний переворот, що характеризувався впровадженням у промисловість, сільське господарство і транспорт парових двигунів, різних машин та інших удосконалених знарядь праці. В цей час поглиблювалась господарська спеціалізація окремих регіонів, зростали міста, розвивалися внутрішня і зовнішня торгівля. Все це викликало зміни в соціальній структурі суспільства, сприяло розвитку торгово-промислової буржуазії та передпролетаріату, прискорювало процес формування української нації.

Протягом пер. пол. XIX ст. в Наддніпрянщині, як і у Росії в цілому, відбувалися процеси розкладу феодально-кріпосницької системи господарства, дальшого розвитку в її надрах капіталістичного укладу. Розвиток промисловості характеризувався одночасним співіснуванням двох типів підприємств: вотчинних і капіталістичних (купецьких). Напередодні реформи 1861 р. в загальній структурі промисловості капіталістичний сектор займав незначне місце, велика капіталістична (мануфактурна) промисловість існувала у вигляді окремих „гнізд” - серед моря дрібних, кустарних та вотчинних закладів. Центрами її зосередження були переважно Одеса (машинобудування, мукомельна, канатна), Херсон (вовномийна, суднобудівна, лісопильна), Харків (машинобудування, вовномийна), Київ (машинобудування, шкіряна, цегельна), Клинці (суконна).

Зрушення в промисловості сприяли швидкому розвитку продуктивних сил у сільському господарстві. Значно зростають площі всіх культур, активно застосовуються у виробництві машини. Вже наприкінці ХVІІІ – пер. пол. XIX ст. сільське господарство Наддніпрянщини поступово перетворюється на товарне виробництво, зростає спеціалізація окремих регіонів: Лівобережжя – хліборобство, тютюнництво, частково цукрові буряки, садівництво, Правобережжя – озима пшениця, цукрові буряки; Південь - тваринництво, особливо тонкорунне вівчарство, швидко зростаючі посіви товарної пшениці. Підкреслимо, що нові явища в господарсько-економічному житті були досить суперечливими. Пристосовуючись до умов зростаючих товарно-грошових відносин, частина поміщиків розширювала площі зернових та технічних культур за рахунок скорочення пасовищ та селянських наділів (на середину ХІХ ст. 25% селян стали безземельними).

Посилюється експлуатація селян-кріпаків, в т.ч. і за рахунок запровадження місячини (у селян відбирався земельний наділ і вони мусили обробляти лише поміщицьку землю, отримуючи щомісяця харчовий пайок), передачі селян вербувальникам на підприємства та плантації цукрових буряків.

Згадані процеси повільно, але неухильно втягували Росію на шлях капіталізму, що в кінцевому підсумку і викликало запровадження ряду реформ, які розпочалися з селянської реформи 1861 р. Внаслідок неї селяни отримали особисту свободу і земельні наділи, однак, як пережиток феодалізму, залишалося велике поміщицьке землеволодіння. В цілому, українські селяни втратили понад 15% загальної площі земель (1 млн. дес.), що раніше перебували в їх використанні. За отримані наділи, вони мусили протягом 49 років сплатити досить високі викупні платежі. Головним негативним наслідком реформи стало аграрне перенаселення, що спричинило початок міграції українства до Сибіру й Далекого Сходу (Зелений Клин), Казахстану (Сірий Клин) й Кубані (Малиновий Клин). Значення селянської реформи 1861 р. і наступних „великих” реформ 60-70-х рр. (судова, земська, міського самоврядування, військова, шкільна, цензурна, фінансова) полягає насамперед у тому, що вони створили умови для якісного перелому в розвитку капіталізму в Росії. В ході технічного перевороту та прискореного розвитку капіталізму Наддніпрянщина перетворилася на аграрно-індустріальну країну, зберігши численні феодальні пережитки та багатоукладність господарства.

Студенти повинні звернути увагу на особливості капіталістичного розвитку в Наддніпрянщині, які полягали у наступному:

  • високі темпи розвитку при господарській диференціації районів (Правобережжя –харчова і легка промисловість; Лівобережжя – важка промисловість; Південь - капіталізованесільське господарство, металургійна промисловість);
  • високий рівень концентрації виробництва на великих підприємствах(енергоозброєність кожного заводу була в середньому в 42, а кожного робітника - в 23 разивища, ніж на Уралі, продуктивність праці - в 6 разів);
  • більша, ніж в інших районах Росії, залежність від іноземного капіталу (з 15українських великих металургійних заводів 9 належало французько-бельгійськимкапіталістам, 2 – німецьким, 1 – англійцям, 3 – росіянам);
  • Наддніпрянщина була районом відносно “молодого” капіталізму, що забезпечило іполегшило цілковитий розрив з усякою традицією.

Тут, на противагу центру Росії, капіталізму головних галузях відразу виник у формі великого виробництва (мануфактури і фабрики).

Наддніпрянська Україна до кінця ХІХ ст. перетворилася на один з провідних аграрно- промислових регіонів імперії. Вона стала головною вугільно-металургійною базою Росії, одним з найважливіших центрів машинобудування, зокрема сільськогосподарського (70% загального), основним районом виробництва цукру (84% виробництва всієї імперії), одним з головних центрів виробництва зерна, в т.ч. на експорт (українська частка в загальноросійському експорті пшениці складала 90%). В той же час підкреслимо, що товарообмін в Наддніпрянщині мав однобічний характер. Лише 15% українських промислових підприємств виробляли готову продукцію, решта давали сировину для виготовлення такої в Росії. Отже, накопичення капіталу в Росії відбувалося і за рахунок нееквівалентної торгівлі з українськими землями.

В Західній Україні протягом ХІХ ст. капіталістичні відносини розвивалися уповільненими темпами. Це був один із найвідсталіших регіонів Європи. Промислове піднесення тут розпочалося у 30-40-х рр. ХІХ ст., однак найпоширенішими галузями залишалися домашнє виробництво полотна й ґуральництво. Становлення фабричної промисловості відбулося в останні три десятиліття XIX ст. Однак там переважали дрібні підприємства. Великих фабрик і заводів були одиниці – переважно у сировинно-видобувних галузях: лісопильній, нафтодобувній, соледобувній.

Розвиток капіталізму на західноукраїнських землях визначила селянська реформа 1848 р., за якою у Галичині та на Буковині були скасовані феодальні повинності селян.

Незважаючи на їх обмежений характер (скасування панщини за викуп) та збереження значних залишків старого ладу (всесилля великих землевласників, система відробітків), вона все ж відкрила шлях до вільного підприємництва і формування ринку вільнонайманої робочої сили. Однак загалом сільське господарство, яке залишалося провідною галуззю економіки, залишалось екстенсивним та низькопродуктивним. Взагалі, українським землям в Австро-Угорщині випала доля існувати в якості внутрішньої колонії. Як наслідок, рівень життя українського населення був набагато нижчим за європейські стандарти. Брак вільних земель, безпросвітні злидні, безробіття викликали масову трудову еміграцію, яка розпочалася у 60-70-х рр. XIX ст., переважно до Америки. За другу половину ХІХ ст. зі Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття за океан емігрувало близько 500 тис. українців.


08.02.2015; 23:47
хиты: 193
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь