о
Позичка - це договір, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК).
До набрання чинності новим ЦК термін «позичка» використовувався у законодавстві також на побутовому рівні як синонім терміна «позика» (частіше за все, коли мова йшла про відносини між громадянами та кредитними установами). Новий ЦК повернув терміну «позичка» зміст стародавнього римського поняття commodatum - контракт, за яким індивідуально визначена річ передавалась у безоплатне користування. Отже, поняття «позики» і «позички» не є тотожними і відрізняються за наступними ознаками: 1) предметом позики є і роші та речі, визначені родовими ознаками; предметом позички - індивідуально визначені неспоживні речі; 2) предмет позики за договором передається у власність позичальника, а предмет позички передасться лише у користування; 3) за договором позики позичальник повинен повернути ту саму суму грошей або ту саму кількість речей, визначених родовими ознаками тієї ж якості; за договором позички поверненню підлягає річ, надана у користування; 4) договір позики може бути як оплатним (процентним), так і безоплатним (безпроцентним); а договір позички є виключно безоплатним.
Найближчим договірним типом щодо позички є найм (оренда). 1 Іраво, яке встановлюється договором позички, є таким самим, що й право за договором найму - користуватися річчю у відповідності з її призначенням. Тому до відносин позички застосовуються положення глави 58 ЦК про найм (ч. З ст. 827 ЦК). Однак, на відміну від найму, фундаментом позички як договірного типу є безоплатний характер відносин сторін.
Договір позички може бути як реальним («позичкодавець передає»), так і консенсуальним («позичкодавець зобов’язується переда- і и»). Виходячи з легального визначення договору безоплатного користування, сторони самі мають визначити, яку конструкцію використати. Реальний договір позички є одностороннім, бо зустрічних обов’язків він не породжує. Консенсуальний договір позички набуває двостороннього характеру: позичкодавець стає зобов’язаним передати річ у користування, а користувач - повернути річ у визначений термін.
Сторонами договору позички є позичкодавець та користувач. Позичкодавцем може бути як фізична, так і юридична особа, яка є власником майна або котра за договором має право розпорядитися річчю. Єдине обмеження, яке міститься у ЦК щодо можливості власника виступити у ролі позичальника, стосується юридичних осіб, котрі здійснюють підприємницьку діяльність. Такі юридичні особи не можуть укладати договори позички на користь осіб, які є їх засновниками, учасниками, керівниками, членами їх органів управління. Зазначені особи можуть прямо або опосередковано впливати на формування волі юридичної особи. Тому викладене обмеження спрямоване на недопущення зловживань з боку цих осіб та на захист інтересів самої юридичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність.
Обмежень щодо другої сторони - користувача законодавство не містить. Користувачами можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи.
Форма. Крім загальних норм про форму правочину, до позички застосовуються спеціальні норми ст. 828 ЦК. Зокрема, договір позички речей побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно (отже, його вчинення може доводитися показаннями свідків). Договори позички стосовно інших речей між фізичними особами мають укладатися у письмовій формі. Письмова форма необхідна також для оформлення відносин позички між юридичними особами, юридичними та фізичними особами. Нотаріальному посвідченню підлягають договори позички транспортного засобу, в яких хоча б однією стороною є фізична особа, а також договори позички будівлі або іншої капітальної споруди, їх окремої частини (крім договорів найму житла), укладені на один рік і більше.
Питання про те, чи підлягає договір позички нерухомого майна державній реєстрації, у ЦК не вирішене, оскільки норма, аналогічна і т. 794 ЦК, у главі 60 ЦК відсутня. Однак у п. 106 Інструкції про прядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 3 березня 2004 р. № 20/ 5, роз’яснюється, що при посвідченні договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) нотаріус роз’яснює сторонам також необхідність їх державної реєстрації у відповідних органах, про що робиться відмітка у тексті посвідчувального напису. Може йтися, що Інструкція «виправила» недолік, наявний у ЦК. Право користування річчю за договором позички, безсумнівно, обмежує право власності на нерухомість, а, отже, має підлягати реєстрації. Залишається лише сподіватися, що у майбутньому це питання буде вирішено на рівні ЦК.
Зміст договору позички. Обсяг обов’язків позичкодавця залежить від того: визначений договір позички як реальний чи як консенсуальний. Консенсуальний договір позички (на відміну від реального) передбачає обов’язок позичкодавця передати користувачеві річ у відповідності з умовами договору. В разі невиконання цього обов’язку користувач має право вимагати розірвання договору та відшкодування завданих збитків (ст. 830 ЦК). Загальна норма ст. 620 ЦК про правові наслідки невиконання обов’язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками, у даному випадку застосуванню не підлягає, бо її дія перекривається наявністю спеціальної норми ст. 830 ЦК.
Обов ’язки позичальника стосовно предмета договору окремим чином не визначаються. Отже, слід керуватися нормами, що регулюють відносини найму (статті 767, 769, 776 ЦК). Позичкодавець зобов’язаний:
1) передати користувачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору позички та її призначенню;
2) попередити користувача про особливі властивості та недоліки речі, котрі йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна користувача або інших осіб чи призвести до пошкодження самої речі під час користування нею;
3) при укладенні договору повідомити користувача про обтяження речі, що надається у користування, тобто про її юридичні властивості, оскільки передання речі у позичку не припиняє і не змінює прав третіх осіб на неї. Невиконання позичальником визначеного обов’язку надає користувачеві право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Обов ?язки користувача:
1) користуватися річчю відповідно до мети, визначеної у договорі, а у разі відсутності такої умови, згідно з призначенням речі (ч. 2 ст. 833 ЦК);
2) користуватися річчю особисто (але договором може бути передбачена можливість укладення користувачем стосовно цієї речі договору найму або субпозички);
3) здійснювати звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої у користування. Законодавець не визначає, що слід розуміти під «звичайними» витратами. Однозначно може йтися, що цим терміном не охоплюється проведення капітального ремонту речі, який визначається як зміна (відновлення) основних частин (конструктивних елементів) останньої, без чого неможливе її використання за призначенням. Очевидно, під звичайними витратами слід розуміти: а) витрати на поточний ремонт, тобто на усунення недоліків речі, які не пов’язані із заміною її основних складових частин; б) витрати на обслуговування речі задля підтримання її у належному фізичному (технічному) стані; в) витрати на утримання речі, не пов’язані з усуненням недоліків, що виникли, та підтриманням належного фізичного (технічного) стану речі, але без яких використання останньої стає неможливим.
Невиконання користувачем визначених обов’язків надає позичальнику право вимагати розірвання договору позички та повернення речі (ч. 2 ст. 834 ЦК).
Після закінчення строку договору позички користувач має повернути річ позичкодавцеві «у такому стані, в якому вона була на момент її передання». Дана позиція законодавця може бути пояснена лише тим, що у житті частіше за все договори позички укладаються на нетривалий строк та стосовно речей, які не мають істотної цінності. Але, зрозуміло, що користування річчю передбачає також її нормальне зношування. Тому безпосередньо договором сторони можуть передбачити стан, у якому річ має бути повернена позичкодавцеві. Якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків (ст. 836 ЦК).
Річ, надана у позичку, може бути відчужена позичкодавцем. Договір позички у цьому випадку не припиняється, а до набувача переходять права та обов’язки позичкодавця. Інакше кажучи, праву користування річчю за договором позички притаманна ознака слідування за річчю: «право слідує за річчю незалежно від переходу права власності на неї». Це ж правило діє і у разі універсального правонаступництва. Смерть фізичної особи-позичкодавця або реорганізація юридичної особи-позичкодавця не тягне за собою припинення договору позички.
Оскільки позичка має безоплатний характер, користувач, на відміну від наймача за договором найму, не має переважного права перед іншими особами на купівлю речі, переданої йому в користування. Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, що укладався без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.
Договір позички тісно пов’язаний з особою користувача. Тому він припиняється не тільки на загальних підставах, передбачених гл. 50 ЦК, а й у зв’язку із смертю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи, яким майно передане у користування, якщо інше не встановлено договором. Це правило може бути пояснене тим, що договір позички має безоплатний характер і, частіше за все, пов’язує осіб, які знаходяться у дружніх, приятельських стосунках. Отже, прихильне ставлення позичальника до користувача не може автоматично поширюватися на його правонаступників.
У разі порушення користувачем своїх обов’язків за договором позичкодавець може вимагати розірвання договору в односторонньому порядку (пп. 2-4 ч. 2 ст. 834 ЦК). Позичкодавець може вимагати розірвання договору також у разі, якщо в зв’язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібного йому самому( п. 1 ч. 2 ст. 834 ЦК).
У свою чергу користувач має право відмовитися від договору в односторонньому порядку і повернути річ, передану йому в користування, у будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов’язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору не пізніше як за сім днів до повернення речі.
о
