о
60.адаптація екологічного законодавства до законодавства європейського союзу.
Готуючись до вступу в ЄС необхідно національне екологічне законодавство формувати уже сьогодні до введення його в правовий європейський механізм. Для цього необхідні інтелектуально-правові зусилля, політична воля держави та певний час. На сучасному етапі життя в Україні реалізується низка законодавчих та інших нормативно – правових актів з питань щодо адаптації законодавства України до права ЄС. Так, Указом Президента України від 11 червня 1998 року затверджена стратегія інтеграції України до Європейського союзу, згідно з якою Указом президента України від 14 вересня 2000 року, схвалена програма інтеграції України до Європейського союзу. А законом України від 9 березня 2004 року, було затверджено саму програму.
Такі заходи є пріоритетною потребою як однієї із складових адаптації національного законодавства до інтеграції в європейське право. Під адаптацією законодавства прийнято розуміти систему односторонніх заходів, що вживаються державами, які мають намір вступити до ЄС, з метою проведення своїх законодавчих систем у відповідність з обов’язковим мінімумом законодавства ЄС. Такий обов’язковий мінімум отримав назву acquis cjmmndu taine, що у перекладі з французького означає доробок співдружності.
Разом з тим справедливо звертає увагу Н.Р.Малишева на те, що формальне перенесення в національне законодавство добробутку співдружності визнається недостатнім для позитивного висновку про те, що та чи інша держава гармонізувала свою правову систему з міжнародною. Потрібно, щоб відповідні правові норми були впроваджені на практиці. Необхідно продемонструвати, що держава має управлінські та юридичні можливості для за реєстрування добробуту співдружності[1].
В ЄС існує дискусія відносно того яким шляхом доцільніше іти, строгого підходу в застосуванні діючого законодавства чи більш хибкіших заходів. Опоненти строгих мір застерігають про те, що гострі міри не є більш ефективні по зрівнянню з ліберальними. На їх думку більш гострий підхід породжує внутрішні проблеми в сфері охорони природного середовища.
Якщо звернутися до історії розвитку екологічного законодавства України джерелом якого є російське екологічне законодавство, яке тісно пов’язане з історією Російської імперії, в складі котрої Україна перебувала протягом трьох століть, то ми знайдемо надзвичайно суворі державні заходи щодо охорони природи, які застосовувались в різні часи.
Складність зумовлена ще: тим, що внутрішнє екологічне законодавство як правило виражає волю відповідної держави ( інтереси суспільства з приводу використання природних ресурсів, що знаходяться в національній юрисдикції), міждержавне право в свою чергу відстоює узгоджену волю двох і більше держав або міжнародних організацій .
Суть труднощів на даному етапі національного екологічного права в тому, що нові прийняті і оновлені під впливом міжнародного права акти містять безліч раніше не формуючих законодавством задач, вимог і внесення повноважень для адміністративної влади і суддів, а також нові обставини і права для приватних осіб.
Слід погодитися з думкою О.Л.Дубовика, що коли влада діє на підставі законів, які виражають правові норми ЄС проявляється так-званий опосередкований вплив застосування права ЄС.[5] В даному випадку влада не тільки обмежена національним правом, але вимушена враховувати і законодавство ЄС. В таких випадках вимагаються як знання законів ЄС, так і вміння інтегрувати їх в відповідності з положеннями національного законодавства і діючої практики.
Таким чином, на даному етапі європейське екологічне право по відношенню до українського екологічного права не є догмою, а служить строгим керівництвом до дії, як засіб адаптації.
о
