о
18.підстави виникнення і припинення прав на земельну ділянку.
Право власності на землю передбачається Конституцією України, Земельним кодексом України, а також іншими законами, що видаються відповідно до них. Конституція України встановлює (ст. 13, 14), що право власності на землю гарантується і що це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
В ст. 41 Основного закону зазначено, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права, «державної» і «комунальної власності». Земля в Україні за Конституцією і Земельним кодексом України може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
До недавнього часу одним-єдиним суб'єктом права власності на землю була держава. Норми Конституції та Земельний кодекс України свідчать про те, що будь-яка власність, яка не є державною чи комунальною, відноситься до приватної власності, незалежно від того, хто є суб'єктом цієї власності (громадяни чи юридичні особи).
Державні сільськогосподарські підприємства не можуть мати землю на праві власності, оскільки у них земля може бути тільки державною.
Інші, тобто недержавні сільськогосподарські підприємства, можуть набувати на землі сільськогосподарського призначення право власності чи правомочності користування. Власність і користування та оренда є тими правовими титулами, на яких базується право володіння і користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
Юридичні особи) можуть набувати у власність земельні ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, інших цивільно-правових угод;
б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;
в) прийняття спадщини;
г) інших підстав, передбачених законом.
Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.
о
