35. Загальні правила посвідчення правочинів. Які правочини та договори підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню
Нотаріусами посвідчуються правочини, стосовно яких законодавством установлено обов’язкову нотаріальну форму (наприклад, ст. 657 ЦК, ст. 18 ЗУ «Про нотаріат», «Про іпотеку», ст. 69 Сімейного кодексу України), а також ті, яким сторони бажають надати таку форму, хоча за законом вона не є обов’язковою (наприклад, договори про порядок володіння та користування спільним майном, про визначення часток або про зміну часток, договір доручення тощо).
Посвідчення правочинів вчинюється за ініціативою зацікавлених осіб — сторін правочинів, що укладаються. Відповідно до ст. 44 ЗУ «Про нотаріат», перевіряються дієздатність фізичних осіб і правоздатність юридичних осіб, що беруть участь у правочинах.
При з’ясуванні дієздатності учасників правочину в разі, якщо в нотаріуса виникає сумнів відносно їх віку чи обсягу дієздатності учасників правочину, він вимагає необхідний документ (паспорт громадянина України, акт цивільного стану громадян про народження, про шлюб, розірвання шлюбу, трудовий договір, свідоцтво про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи тощо). Повідомлення про намір вчинити неповнолітньою дитиною правочин за згодою одного з батьків (усиновлювачів) надсилається нотаріусом за кошти зацікавленої особи або особисто зацікавленою особою. В останньому випадку нотаріусу подаються докази відправлення та одержання адресатом такого повідомлення.
При перевірці обсягу цивільної правоздатності юридичних осіб, які беруть участь у правочинах, нотаріуси зобов’язані ознайомитися з установчими документами (статутом, засновницьким договором), установчими актами, свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності (витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України), положенням про філію та представництво юридичної особи, наказом юридичної особи про призначення керівника філії або представництва і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності юридичної особи.
Укладення правочину можливе через представника. При укладенні правочину представником нотаріус перевіряє його повноваження за довіреністю, виданою представникові юридичної особою. Нотаріус не вимагає подання довіреностей на вчинення правочинів та інших дій від осіб, уповноважених на це установчими документами юридичної особи, законом або іншими актами цивільного законодавства. У цих випадках від представників вимагаються документи, які передбачають зазначені повноваження та посвідчують їх службове становище.
При посвідченні правочинів нотаріуси можуть приймати договори, укладені від імені юридичних осіб їхніми філіями чи представництвами, підписані уповноваженими на це особами та скріплені печатками цих філій чи представництв.
Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, нотаріусом витребується документ, який стверджує повноваження цього органу та розподіл обов’язків між членами колегіального органу (статут, засновницький договір, установчий акт, постанова про обрання посадових осіб тощо). У правочинах щодо майна, яке передане в управління, нотаріусами обов’язково зазначається про те, що вони вчинені управителем майна.
До зацікавлених осіб, які притягуються нотаріусом, належать другі з подружжя осіб-ініціаторів, а також власники, згода яких є обов’язковою для укладення правочину стосовно відчуження або застави майна, що належить на праві спільної власності.
При посвідченні правочинів нотаріус зобов’язаний встановити такі факти: 1. Відповідність змісту правочинів, що посвідчуються, вимогам ЗУ «Про нотаріат» та дійсним намірам сторін. У разі відсутності цих умов правочин, що укладається, не можна визнавати законним. 2. Право власності на майно, що відчужується або заставляється (за умови відчуження або застави майна, що підлягає реєстрації). Цей факт підтверджується різними правовстановлювальними документами, які нотаріус приймає лише при наявності на них запису про реєстрацію. 3. Дозвіл органів опіки та піклування (у необхідних випадках). 4. Повноваження представників (у необхідних випадках). 5. Дієздатність фізичних осіб, правоздатність юридичних осіб. 6. Згода інших зацікавлених осіб.
Угодами визнаються дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків (ст. 41 ЦК УРСР).
Відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:
• договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 ЦК);
• договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів (ст. 13 Закону України "Про заставу");
• договори про відчуження земельних ділянок, що знаходяться в колективній або приватній власності (ст. 4 декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. № 15—92;
• договори купівлі-продажу майна державних підприємств (ст. 27 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст. 23 Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України " Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію);
• шлюбні контракти (ст. 27і Кодексу про шлюб та сім'ю);
• заповіти (ст. 541 ЦК);
• доручення на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо підприємств, установ, організацій (окрім випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма доручення (стаття 64 ЦК);
• доручення, що видаються в порядку передоручення (ст. 68 ЦК);
• інші угоди, для яких чинним законодавством передбачено обов'язкову нотаріальну форму.
За бажанням сторін посвідчуються й інші угоди, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, скажімо, угоди учасників спільної часткової власності про виділення частки у спільному майні, про встановлення порядку користування спільним майном (жилим будинком, квартирою, садовим будинком, дачею, земельною ділянкою тощо), про встановлення розміру часток або про зміну часток, договори позики, доручення, схову, найму жилого приміщення тощо.
Коли в нотаріальному порядку посвідчуються угоди, які не потребують обов'язкової нотаріальної форми посвідчення, то це буде добровільне нотаріальне посвідчення угоди, яке все частіше використовується у практиці.
Нотаріальне провадження по посвідченню будь-якої угоди починається з встановлення нотаріусом волевиявлення сторін на укладення саме цієї, а не іншої угоди, встановлення, які саме наслідки сторони передбачають для себе після посвідчення угоди, чи не помилилися вони в назві угоди. Для цього нотаріус має детально обговорити зі сторонами умови угоди, всі її суттєві моменти, роз'яснити права та обов'язки сторін, що випливають з угоди, аби юридична необізнаність не спричинила порушення прав і законних інтересів осіб, які звертаються до нього.
Коли нотаріус з'ясує дійсні наміри сторін і виявить суттєві моменти угоди, він зобов'язаний перевірити, чи відповідає зміст цієї угоди. вимогам закону.
Наступними моментами укладання угоди, який суттєво впливає на порядок її посвідчення, є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності чи правоздатності юридичних осіб, представники яких звернулися до нотаріуса.
Якщо у нотаріуса є підстави вважати, що хтось із учасників угоди внаслідок душевної хвороби чи недоумства не може зрозуміти значення своїх дій або керувати ними чи внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами ставить свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, а відомостей про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладає вчинення угоди і з'ясовує, чи існує рішення суду про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною. Якщо таке рішення судом не виносилося, нотаріус повідомляє про своє припущення одну з осіб чи один із органів, зазначених у ст. 256 Цивільного процесуального кодексу, які можуть звернутися до суду з заявою про визнання цієї особи недієздатною чи обмежено дієздатною.
У своєму листі нотаріус просить повідомити його про винесене рішення. Залежно від прийнятого цією особою чи органом рішення нотаріус або посвідчує угоду, або зупиняє вчинення нотаріальної дії до розгляду справи в суді.
Якщо в угоді бере участь юридична особа, нотаріус повинен перевірити її правоздатність. Перевіряючи правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угоді, нотаріуси зобов'язані ознайомитись із їх статутом (положенням).
Якщо угода вчиняється за участю представника, то перевіряються його повноваження. Доручення, на якому базуються повноваження представника, подається нотаріусу. Нотаріус повинен ознайомитися з оригіналом доручення і визначити обсяг повноважень представника. Дійсність доручення, посвідченого у нотаріальному порядку, перевіряється за даними Єдиного реєстру доручень.
Нотаріус не вимагає подання доручень на вчинення угод та інших дій від імені керівників юридичних осіб, яким за статутом (положенням) надано право укладати угоди. У цих випадках вимагається лише документ, що посвідчує їхнє службове становище.
Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, витребується документ, що стверджує його повноваження на розподіл обов'язків між членами колегіального органу, (статут, установчий договір, постанова про обрання посадових осіб і т. ін.).
Угоди про відчуження або заставу майна, що є спільною сумісною власністю, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, підписуються всіма співвласниками цього майна чи уповноваженими особами.
Коли предметом угоди про відчуження та заставу є майно, що підлягає реєстрації, як-то: жилий будинок, квартира, дача, садовий будинок, інше нерухоме майно чи автотранспорт, то нотаріусу обов'язково подаються документи, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. Такі документи нотаріус приймає лише за наявності на них запису про реєстрацію.
Угода відносно майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, які встановлюють право власності (меблі, картини, коштовності тощо).
Угоди про відчуження або заставу майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, можуть бути посвідчені нотаріусом лише за наявності письмової згоди другого з подружжя (ст. 23 КпШС).
Після того, як нотаріус витребував та оформив усі згоди, дозволи та заяви, а сторони підписали всі примірники угоди, нотаріус її посвідчує. Посвідчення угоди полягає у вчиненні на угодіпосвідчувального напису. Такі написи вчиняються не в довільній, а в чітко визначеній для певних обставин формі. Всі форми посвідчувальних написів викладені у Формах реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5.
Договір про відчуження майна, що підлягає реєстрації, повинен бути поданий для реєстрації за місцем обліку цього майна, про що нотаріус зазначає у посвідчувальному написі та роз'яснює сторонам.
Якщо сторони добровільно бажають розірвати нотаріально посвідчену угоду, вони можуть зробити це і в нотаріальному порядку. Угода сторін про розірвання нотаріально посвідченого договору про відчуження майна може бути або оформлена складанням окремого документа, що додається до примірника договору, який знаходиться у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, або викладена на самому договорі. Угода підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. На всіх примірниках договору робиться відмітка про розірвання договору з зазначенням номера за реєстром і дати посвідчення угоди про розірвання.
Позначку підписує нотаріус і скріплює його печаткою. Про розірвання договору про відчуженням майна робиться запис у реєстрі нотаріальних дій.
Якщо посвідчується угода про розірвання договору про відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, перевіряється також відсутність заборони відчуження чи арешту.
Якщо угода про розірвання договору про відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна посвідчується після реєстрації договору відчуження, нотаріус вимагає довідку-характеристику БТІ.
Одержавши рішення суду про визнання договору про відчуження майна недійсним, нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, що зберігається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, долучивши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі нотаріальних дій і, якщо це можливо, на решті примірників договору.
Правовстановлюючий документ повертається відчужувачу майна на його вимогу. Державне мито чи плата за посвідчення договору про відчуження майна в разі його розірвання сторонам не повертається.
Про розірвання договору про відчуження майна, що підлягає реєстрації, нотаріус повідомляє відповідний орган, який здійснює реєстрацію, якщо такий договір до його розірвання було цим органом зареєстровано.
