14.Захист неповнолітніх у кримінальному процесі.
Згідно з Конституцією України - “ людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”, а тому створення механізму забезпечення захисту людини в кримінальному судочинстві є особливо актуальним завданням зі сторони правоохоронних органів. В першу чергу це завдання стосується забезпечення права на захист неповнолітніх.
Якщо говорити про право неповнолітнього на захист у кримінальному процесі, то необхідно з’ясувати, що сам термін “захист” треба розуміти у набагато ширшому смислі, ніж це заведено. Якщо розуміти його тільки як право на адвоката (захисника) на досудовому слідстві, то й говорити потрібно як про право на захисника, а захист здійснюється не тільки з допомогою адвоката, але й шляхом надання неповнолітньому певних прав і встановленням деяких обов’язків правоохоронних органів.
Як відомо, той чи інший принцип кримінального процесу покликаний безпосередньо захищати права і законні інтереси людини. Пункт 4 ст.14 Міжнародного Пакту про громадянські й політичні права в деякій мірі конкретизує загальновизнані положення і доводить, що у відношенні неповнолітніх процес повинен бути такий, щоб враховувались їх вік і бажання сприяти перевихованню. Дійсно, попередження злочинності серед неповнолітніх і перевиховання осіб, які скоїли злочин, можна визнати одним з важливих завдань держави у справі боротьби зі злочинністю.
Порядок провадження у справах про злочини неповнолітніх, як передбачено ст. 432 КПК України, визначається загальними правилами КПК України для провадження кримінальних справ і, крім того, додатковими нормами, викладеними у главі 36 КПК України «Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх». У зазначеній главі містяться норми, якими передбачено підвищення захищеності прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві.
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України, в кожній кримінальній справі щодо неповнолітнього необхідно з’ясувати стан його здоров’я та загального розвитку, а за наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним захворюванням, має бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Дані про стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього можуть впливати на вирішення таких важливих питань, як притягнення його до кримінальної відповідальності, обрання запобіжного заходу, міри покарання та ін.
До справ про злочини неповнолітніх, як правило, долучаються характеристики зі школи, іншого навчального закладу, з місця проживання, роботи, а також довідки з міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх про те, чи перебував неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення його взяли на облік, коли служба у справах неповнолітніх його справу розглядала, чи притягувався він до адміністративної відповідальності тощо.
При затриманні неповнолітньому має бути роз’яснено його право на побачення із захисником з моменту затримання (ст. 106 КПК України). Відповідно до ст. 21 КПК України, орган досудового слідства, прокурор, суддя і суд зобов’язані до першого допиту неповнолітнього як підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного роз’яснити йому право мати захисника і обов’язково скласти про це протокол.
Захисник допускається до участі у справі на будь-якій стадії процесу, а близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захисники — з моменту пред’явлення обвинуваченому матеріалів досудового слідства для ознайомлення.
Відповідно до ст. 102 КК України, неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, позбавлення волі не може бути призначене. За вчинений повторно злочин невеликої тяжкості покарання у виді позбавлення волі призначається на строк не більше двох років; за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років; за тяжкий злочин — на строк не більше семи років; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п’ятнадцяти років.
У призначенні покарання неповнолітнім судам слід дотримуватися принципу індивідуалізації, за наявності підстав розглядати можливість звільнення неповнолітніх від покарання з випробуванням, застосування до них примусових заходів виховного характеру тощо.
