На Женевській конференції, яка розпочала роботу 20 жовтня 1947 р., представникам 23 держав вдалося розробити так звану Генеральну угоду з тарифів і торгівлі /ГАТТ/. Досягнення угоди пояснюється простотою і лаконічністю тексту ГАТТ, який містив лише 35 статей; використанням механізму двосторонніх переговорів; відсутністю нововведень організаційного характеру, оскільки система відтворювала традиційний порядок міжнародних конференцій. Статті Генеральної угоди і сама діяльність організації ґрунтується на таких принципах:
1. Торгівля без дискримінації (принцип найбільшого сприяння) - всі договірні сторони зобов'язані надавати одна одній однаково сприятливі умови; жодна країна не повинна робити винятки для іншої або застосовувати щодо неї дискримінаційний підхід.
2.Захист за допомогою мита - система захисту національного виробництва має будуватися тільки на митних тарифах, а не на будь-яких інших, комерційних чи адміністративних заходах.
3.Забезпечення стабільної основи торгівлі - "заморожування" рівня митних ставок, які для кожної країни визначені в тарифних таблицях (невід'ємна частина ГАТТ); перегляд консолідованих тарифів і повернення до більш високого рівня вимагає компенсації такого підвищення.
4.Заохочення справедливої конкуренції - однакові фіскальні правила та інші регламентації для товарів національного виробництва та імпортованих товарів; заборона демпінгу і дозвіл застосування антидемпінгових заходів; можливість нейтралізації експортних премій або субсидій за допомогою компенсаційних зборів; гармонізація методів розрахунку вартості товарів; недискримінація постачальників залежно від країни походження під час здійснення державних закупівель.
5.Усунення кількісних обмежень (контингентування імпорту) - використання таких обмежень є можливим лише у випадку гострого дефіциту платіжного балансу і для країн, що розвиваються. 6. Проведення консультацій, примирення та врегулювання спорів - кожна країна може звернутися до ГАТТ з проханням про допомогу в справедливому вирішенні спорів, якщо вона вважає, що її права порушуються іншими членами; ГАТТ проводить двосторонні консультації, а за неможливості вирішення питання створює спеціальні групи.
7. Визнання регіональних торговельних угод - існування регіональних торговельних угруповань (зона вільної торгівлі, митний союз) допускається як виняток за умови дотримання певних вимог, оскільки регіональна інтеграція повинна доповнювати багатосторонню торговельну систему, а не руйнувати її.
8. Створення пільгових умов для країн, що розвиваються - необхідність забезпечення того, щоб країни, які розвиваються, мали сприятливіші умови виходу на світові ринки, а розвинуті країни, в свою чергу, утримувалися від заходів, що можуть ускладнювати експорт з названих країн.
9. Особливі норми регулювання для текстилю та одягу ГАТТ передбачає винятки стосовно текстилю та одягу, які забезпечують індустріально розвинутим країнам можливість встановлення квот на ці види товарів на основі угоди "мультифібр" (МФА), яка існує з 1974 р.; захисні положення угоди можуть застосовуватися її учасниками якщо існує загроза руйнування внутрішнього ринку внаслідок імпорту; за рішенням Уругвайського раунду ГАТТ квоти МФА будуть поступово скасовуватися протягом десяти років, а тарифи знижуватися, тобто загальні нормативні правила ГАТТ щодо текстилю й одягу наберуть чинність з 2004 року. [3]
ГАТТ покликана виконувати три функції: впливати на державну зовнішньоекономічну політику розробкою правил міжнародної торгівлі; бути форумом для переговорів, які сприяють лібералізації і передбачуваності торговельних відносин; опікуватися врегулюванням спорів.
ГАТТ спрямовує свою діяльність проти всіх видів протекціонізму, крім митних тарифів. З метою зниження тарифів, які на початок діяльності ГАТТ у багатьох країнах були занадто високими, створено систему тарифних переговорів. Переговори починаються на конференціях і продовжуються на раундах багатосторонніх торговельних переговорів (БТП).
Основною метою ГАТТ ставилося - забезпечення стабільного зростання і зменшення ризику міжнародних торговельних відносин через:
- ліквідацію митних та інших торговельних обмежень;
- усунення всіх форм дискримінації в міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя, забезпечення повної зайнятості населення;
- підвищення реальних доходів і попиту, поліпшення використання сировини, зростання виробництва і торговельного обміну.
ГАТТ планувалась як частина Міжнародної торговельної організації (МТО), але угода з МТО не була ратифікована, і ГАТТ усі роки діяла у якості тимчасового органу. З метою підвищення статусу міжнародних торговельних правил і забезпечення відкритості торговельної системи Уругвайський раунд прийняв рішення, що ГАТТ стає постійним органом, який займається загальною процедурою міжнародної торгівлі товарами і послугами та правилами інтелектуальної власності.[1]
СОТ - це нова міжнародна організаційна структура, яка заснована на ГАТТ, результатах попередніх погоджень, а також домовленостях, досягнутих під час Уругвайського раунду, іншими словами - це об'єднання держав, спрямоване на створення і підтримку системи юридичних норм міжнародної торгівлі.
Членами СОТ є 145 держав, на які припадає понад 95% обороту міжнародної торгівлі. На відміну від ГАТТ, СОТ має статус юридичної особи. До членства у СОТ ставляться більші вимоги, ніж до членства в ГАТТ.
Згідно третьої статті Марракєшської угоди, СОТ повинна виконувати чотири функції:
- сприяти реалізації угод Уругвайського раунду і будь-яких інших угод, які укладатимуться в межах організації;
- служити міжнародним форумом для обговорення питань, тлумачення і застосування угод Уругвайського раунду;
- виконувати функції арбітра;
- періодично здійснювати збір інформації про торговий режим у країнах-членах з метою перегляду торгової політики.[1]
Нова організація буде також регулювати міжнародний обмін послугами і інтелектуальною власністю і контролювати захист інвестицій.
Багато уваги проблемам зовнішньої торгівлі приділяється і на щорічних нарадах керівників семи провідних промислове розвинутих країн світу - Великобританії, Німеччини, Італії, Канади, США, Франції та Японії. За останній час для таких нарад стає характерним натиск на Японію з боку її партнерів з метою досягти від неї торгових поступок, які обмежували б японський експорт і збільшували б імпорт Японією продукції компаній США і країн ЄС.
