Конкурентноспром країни визначається здатністю її економіки створювати умови для покращення власних світових економічних звязків . постійно адаптуватися до зміни ситуації на світовому ринку та розробляти науково- обгрунтовану стратегію розвитку. За визначенням організація економічного співробітництва і розвитку конкурентоспроможності країни (КК) – це країна, яка виробляє конкурентоспроможні товари і послуги при вільних і справедливих ринкових умовах та одночасно підтримує і підвищує реальні доходи населення у довгостроковій перспективі. КК складається:
1) з К приватного сектору;
2) ефективності публічного сектору (органи влади, освіти, охорона здоров'я К визначається підвищенням продуктивності праці порівняно з іншими країнами).
--теорія меркантилізму, яка базувалася на протекціоністській політиці у сфері зовнішньої торгівлі, рекомендувала країнам, що прагнули завоювати світові ринки, регулювати зовнішню торгівлю з метою збільшення експорту та обмеження імпорту за допомогою квот, тарифів та інших інструментів; створення значних торгових компаній; заборони вивезення сировини, а її ввезення зробити безмитним, що дасть можливість знизити експортні ціни та підвищити конкурентні переваги національних виробників. Вони пропонували стимулювати вивезення національної продукції через надання премій тим виробникам, товари яких користуються попитом в інших країнах завдяки низьким витратам на їх виробництво та високу якість.
--Теорія абсолютних переваг — успіх країни у міжнародній конкуренції намагалися пояснити через принцип абсолютних і відносних переваг у міжнародній торгівлі, значення яких актуальне для сировинних галузей. Так, А. Сміт обгрунтував, що міжнародний поділ праці та вільна конкуренція — основні сили, які сприяють економічному поступу, зростанню конкурентоспроможності країн та добробуту націй .він стверджував, що участь у світовому поділі праці вигідна всім країнам, а розвиток торгових відносини між ними знижує ціни на товари, створює матеріальну базу для зростання рівня життя населення.
--Теорія відносних переваг — у своїй праці «Основи політичної економії та оподаткування» (1817 р.) Д. Рікардо стверджував, що країна отримає значний виграш, підвищить свою конкурентоспро можність, якщо вона сконцентрує ресурси на найефективнішому напрямі виробництва й експортуватиме його товари на світові рип ки. Тобто кожна країна прагне експортувати ту продукцію, для ви пуску якої вона має певні цінові переваги, а імпортувати такі товари, у випуску яких переваги мають інші країни.
--Еволюційна теорія розвиток світової економіки па межі XX ст. змінив погляди вчених па конкуренцію. Неможливість пояснити за допомогою ціпової конкуренції сутність конкурентної діяльності примусила економістів шукати інші теоретичні підходи. Так, Й. Шумпетер у праці «Теорія економічного розвитку» (191 2 р.) виклав концепцію ефективної конкуренції іш (пінті інновацій, що лягла в основу еволюційної теорії. Він довів, що ефективнії конкуренція можлива лише за умови динамічної економіки, яка ґрунтується на поширенні новинок у різних формах. 11е виробництво нових товарів, застосування нової технології, техніки, освоєння нових ринків збуту, перехід до раціональних форм організації і методів управління. Визначальне значення в економіці мас відігравати не конкуренція цін чи якості, а конкуренція нововведень, бо саме інновації і підприємництво є головними чинниками формування конкурентних переваг країн. Технологічно розвинуті держави здатні досягти інноваційних переваг при виході па світовий ринок нових наукомістких товарів. Інновації дають можливість отримати монопольні прибутки державам.
--Теорія конкурентних переваг .Найбільш значними були дослідження у 90-ті роки XX ст. американського вченого, члена комісії з конкурентоспроможності у промисловості при президентові СПІД М. І Іортера, який розробив теорію конкурентних переваг. Він розробив схему чинників, які визначають міжнародну конкурентоспроможність, і дійшов висновку, що конкурентна перевага країни відбиває продуктивність використання ресурсів. Цей принцип справедливий як на рівні підприємства, так і на рівні національної економіки в цілому. Згідно з аргументами Портера чинники, які формують конкурентоспроможність країни, поділені на чотири групи: 1) параметри факторів виробництва; 2) параметри попиту на товари і послуги, 3) стратегія фірм даної країни, 4) характер допоміжних галузей всередині країн. Портер підкреслює значення приватизації нац єк для створення конур-го середовища в державі під час переходу від централізованого планування й управління ЕК-ю до ринкового.
--Теорія глобального випередження конкурентів — останні праці англо-американських вчених Г. Хамела і К. К. Прахалада «Революція у бізнесі» (2001 р.), «Конкуруючи за майбутнє» (2002 р.) присвячені питанням підвищення конкурентоспроможності фірми на глобальних ринках. Важливою умовою інтелектуального лідерства вони називають уміле використання «базових функціональностей продукту» і «ключових компетенцій», під якими розуміють потенційні можливості розвитку і нового використання продукту, а також — знання, навички, кваліфікацію персоналу, які допоможуть у разі втрати попиту на продукцію вийти на ринок з іншими нововведеннями. На думку вчених, XXI ст. є етапом революційних рішень та інновацій у бізнесі. Конкуренція це вже «не продукт проти продукту», а «ефективність проти ефективності», «нелінійна інновація проти лінійної». Переможуть ті фірми, які займаються новими видами бізнесу, прийматимуть нестандартні рішення, будуть використовувати нелінійні інновації.
124. Конкурентні переваги та конкурентоспроможність: зв’язок між цими поняттями.
В умовах глобалізації економічно важливими є визначення позиції країни в системі економік. Основну роль тут відіграють конкурентні переваги (КП) і конкурентоспроможність (К). КП –це фактори, які позитивно впливають на К економіки у зовнішніх зв’язках. До КП відносять:
1) територіальні і природні умови;
2) сировинні ресурси;
3) значний виробничий потенціал;
4) наявність достатньо кваліфікованої і дешевої робочої сили. Наявність КП ще не означає їх автоматичну реалізацію, особливо у суспільних умовах жорсткої міжособистої конкуренції
КП і Ксп тісно пов’язані. КП, які характеризують об’єкти чи суб’єкти господарювання є факторними ознаками, а конкурентноспром. – результуючою. За Портером Конкурентоспром. – це прояв системи багатьох чинників. Які створ різні КП залежно від конкурентного середовища. Конк урентоспроможність (у загальному вигляді) — це наявність властивостей, які створюють переваги для суб'єкта економічного змагання. Ці властивості можуть стосуватися різних за природою об'єктів: видів продукції, підприємств і організацій, їхніх груп, які створюють галузеві або конгломератні об'єднання і комплекси, нарешті, окремих країн або їх угруповань — суб'єктів конкурентної боротьби.
Конкурентоспроможна країна, за визначенням Організації економічного співробітництва і розвитку, — це країна, яка виробляє конкурентоспроможні товари і послуги за вільних і справедливих ринкових умов, одночасно підтримує і збільшує реальні доходи населення у довгостроковій перспективі.
Тобто, конкурентоспроможність країни визначається здатністю її економіки створювати умови для покращання власних світових економічних зв'язків, постійно адаптуватися до зміни ситуації на світовому ринку та розробляти науково обґрунтовану економічну стратегію та політику. Конкурентоспроможність країни складається з конкурентоспроможності приватного сектор) (компанії, підприємства тощо) й ефективного публічного сектор) (органи влади, освіта, охорона здоров'я тощо), також конкуренте) спроможність країни визначається більш високою продуктивністю праці порівняно з іншими країнами.
Чинники, які впливають на конкурентоспроможність країни поділяються на природні (природні ресурси, географічне положення тощо) та надбані (технологія, кваліфікована робоча сила соціально-економічна політика тощо). Звичайно, у нинішніх умовах вирішальну роль відіграють надбані чинники конкурси спроможності, які визначають стан національної економіки у сім товому господарстві та зовнішньоекономічних зв'язках.
