На практиці для зручності обліку платіжний баланс складається з таких розділів:
• торговельний баланс, тобто співвідношення між вивозом і ввозом товарів;
• баланс послуг і некомерційних платежів (баланс "невидимих" операцій);
• баланс руху капіталів і кредитів.
Торговельний баланс. Зовнішня торгівля історично є висхідною формою міжнародних економічних відносин, які пов'язують національні економіки із світовим господарством. Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту й імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, є розбіжності між показниками торгівлі, платежів і надходжень, що фактично здійснені за відповідний період.
Саме завдяки цим розбіжностям у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення здійснених грошових платежів і фактичних надходжень на відміну від загального торговельного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов'язання з різними термінами погашення.
Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її становища в світовому господарстві, характеру її зв'язків з партнерами і загальної економічної політики.
Країнам, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговельний баланс необхідний як джерело валютних засобів для оплати міжнародних зобов'язань за іншими статтями платіжного балансу.
Для промислово розвинутих країн активне сальдо використовується для створення другої економіки за кордоном.
Пасивний торговельний бала не вважається небажаним і зазвичай оцінюється як ознака слабкості світогосподарських позицій країни. Це особливо стосується країн, які розвиваються, та більшості постсоціалістичних держав, де гостро відчувається нестача валютних надходжень.
Для промислово розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 р.) пояснюється активним просуванням на їх ринки міжнародних конкурентів із виробництва товарів підвищеної складності (Західна Європа, Японія, нові індустріальні країни).
Баланс послуг і некомерційних платежів. Він містить платежі та надходження з транспортних перевезень, страхування, електронного, телекосмічного та інших видів зв'язку, міжнародного туризму, обміну науково-технічним і виробничим досвідом, експортних послуг, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачі інформації, культурних та наукових обмінів, різних комісійних зборів, реклами, організації виставок, ярмарків і та ін.
Сьогодні послуги стали найбільш динамічним сектором світогосподарських зв'язків, їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, іншими видами науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові операції, ділові консультації та інші послуги виробничого і персонального характеру.
За прийнятими у світовій статистиці правилами до розділу "послуги" входять, як не дивно, виплати доходів з інвестицій за кордоном і процентів за міжнародними кредитами. Хоча за економічним змістом вони, безумовно, ближчі до руху капіталів.
За методикою МВФ прийнято також визначати особливою позицією в платіжному балансі так звані односторонні перекази:
• державні операції — субсидії іншим країнам за лінією економічної допомоги, державні пенсії, внески до міжнародних організацій;
• приватні перекази — перекази іноземних робітників, спеціалістів, родичів на батьківщину.
Три перелічені вище групи операцій — послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази — називають "невидимими" операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей — товарів. Використовується також термін "послуги і некомерційні платежі" як данина традиції тих часів, коли головним змістом економічних зв'язків між країнами була торгівля товарами.
Платіжний баланс за поточними операціями включає торговельний баланс і "невидимі" операції. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів.
Баланс руху капіталів і кредитів виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і отриманих міжнародних кредитів.
За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:
• міжнародний рух підприємницького капіталу;
• міжнародний рух позикового капіталу.
Підприємницький капітал містить прямі закордонні інвестиції (придбання і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні інвестиції (купівля цінних паперів закордонних компаній).
Вивіз підприємницького капіталу на сьогодні відбувається інтенсивніше, ніж зростання виробництва і зовнішньої торгівлі, що свідчить про його важливу роль в інтернаціоналізації господарського життя. Причому понад 2/3 вартості прямих закордонних інвестицій становлять взаємні капіталовкладення розвинутих країн. Це є наочним підтвердженням того, що господарські зв'язки між розвинутими країнами змінюються більше, ніж між іншими країнами світу.
Міжнародний рух позичкового капіталу класифікується за ознаками терміновості. Розрізняють довго-, середньо- і короткострокові операції.
• Довго- і середньострокові операції включають державні і приватні запозичення та кредити, які надаються на термін понад один рік. Одержувачами державних запозичень і кредитів є переважно країни, що розвиваються, та держави, які відстають від світових лідерів (постсоціалістичні країни), в той час як розвинуті країни є головними кредиторами. До приватних довгострокових запозичень і кредитів вдаються поряд з країнами, що розвиваються, та постсоціалістичними державами також корпорації розвинутих країн, активно використовуючи залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску довгострокових цінних паперів або банківського кредиту.
• Короткострокові операції включають міжнародні кредити терміном до одного року; поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари); переміщення грошового капіталу між банками. За останні десятиліття міжбанківські короткострокові операції на світовому грошовому ринку набули значного поширення. Якщо в 60—70-ті роки переважало стихійне переміщення "гарячих" грошей, що посилювало інфляцію і призвело до кризи Бреттон-Вудської валютної системи, то з 80-х років основний потік короткострокових грошових капіталів спрямовується у США, завдяки високим процентним ставкам і курсу долара. Так, на початку 80-х років щорічний приплив цих капіталів сягав 100—150 млрд. дол. США (на початку 90-х років він зменшився до 70 млрд. дол.).
Помилки і пропуски. Незважаючи на постійне вдосконалення методики обробки статистичних показників платіжного балансу, похибки все ж залишаються досить значними. Саме тому виділяється спеціальна стаття "Помилки і пропуски", до якої вносяться дані як статистичних похибок, так і неврахованих операцій.
Фахівці, які займаються розрахунками платіжного балансу, зазначають, що найважче піддається обліку рух короткострокового грошового капіталу, особливо в періоди кризових потрясінь.
Внаслідок цього стаття "Помилки і пропуски" розташована безпосередньо за розділом платіжного балансу, де фіксується рух капіталів і кредитів. Показники статті "Помилки і пропуски" різко зростають у кризових ситуаціях.
Операції з ліквідними валютними активами. Заключна стаття платіжного балансу відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких беруть участь державні валютні органи і в результаті яких відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.
