Сучасні міжнародні економічні зв'язку суб'єктів, які належать до різних державах (товарний обмін, вивезення капіталу, інвестування, надання позик, науково-технічний обмін, туризм та інших.), неможливі без налагодження валютних відносин.
Їх окремі елементи з'явилися ще Стародавню Грецію і Римі як вексельного іменяльного справи, із якого епоху феодалізму та становлення капіталізму почала розвиватися система міжнародних банківських розрахунків.
Сьогодні міжнародні валютні відносини утворюють певну систему, що дає сукупність грошово-кредитних перетинів поміж країнами, способів їх організації та регулювання, сформовану з урахуванням інтернаціоналізації господарському житті, розвитку світового фінансового ринку, закріплену національним законодавством чи міжнародними угодами.
>Элементами такої системи є:
1) національні валютні системи, що виникли історично перші й є частиною грошових систем відповідних країн, але за національні кордону; вони тісно пов'язані з фінансово-кредитними системами, забезпечують здійснення міжнародного обороту, формують й використовують валютні ресурси;
2) регіональні і світова валютні системи (склалися у середині в XIX ст.), відповідні структурі світового та регіонального господарства та що обслуговують взаємодія економік.
Особливості національного валютної системи визначаються умовами мірою розвитку національної економіки, її місцем світі, і навіть характером її зовнішньоекономічних зв'язків.Элементами цією системою є:
національна валютна одиниця;
офіційні золотовалютні резерви, їх об'єм і структура;
валютний курс і механізм її формування;
умови конвертованості національної валюти;
валютні обмеження, основні форми та принципи їх застосування;
режим і знаходять способи використання валютних інструментів при міжнародних розрахунках;
національні установи, регулюючі валютні відносини;
умови функціонування національного золотовалютного ринку.
Основою валютної системи Російської Федерації є російський карбованець, введений поводження з 1993 р. замість рубля СРСР. Тим самим здійснено відокремлення національної грошової і валютної системи країни від систем інших республік колишнього СРСР, основу яких що час залишалися радянські рублі.
Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних відносин, юридичнозакрепляемая міждержавними угодами. Це сукупність відділу міжнародних організацій, правових і соціальних економічних механізмів, з допомогою яких:
здійснюється міжнароднийплатежно-расчетний оборот рамках світового господарства щодо зовнішньоторговельним й іншим операціям;
встановлюються валютні курси;
регулюються міжнародні валютні відносини, що дозволяє послабити їх стихійність;
формуються необхідні валютні резерви на фінансування дефіцитів платіжних балансів і долається їх нерівновага.
Основними елементами міжнародної (регіональної) валютної системи є:
національні чи колективні валютні одиниці;
міжнародні ліквідні активи (валютні кошти й золоті резерви);
механізм встановлення валютних паритетів і курсів;
режим обміну валют, включаючи валютні курси, валютні паритети, умови конвертованості, валютні обмеження;
форми міжнародних розрахунків, механізм забезпеченнявалютно-платежними засобами міжнародного обігу субстандартні та мережу міжнародних стандартів і національних банківських установ, здійснюють міжнародні розрахункові і кредитні операції;
міжнародні валютні ринки і вільні ринки золота;
міждержавні валютно-кредитні організації та комплексмеждународно-договорних і державно-правових норм, регулюючих валютні відносини.
Через платіжні баланси, валютні курси, кредитні і розрахункові операції міжнародні валютні відносини надають вплив на напрями, темпи та пропорції економічного розвитку країн, зв'язок між ними, стан світової економіки загалом. Через війну забезпечуються необхідні умови для відтворення капіталу рамках світового господарства.
Об'єктом міжнародних валютних відносин є валюта (>currency), т. е. гроші цієї країни інших держав; кредитні і платіжні кошти, виражені у міністерствах закордонних грошових одиницях і використовувані у міжнародних розрахунках, і навіть міжнародні грошові розрахункові одиниці, і платіжні кошти.
З погляду режиму та сферою застосування виділяються:
1) замкнута, чи неконвертована (конвертованість — межі, у яких одна національної валюти чи міжнародний резервний актив обмінюється в іншу), валюта функціонує не більше лише однієї країни й не обмінюється вільно на іноземну.
2) частково конвертована валюта, чиє використання пов'язане з обмеженнями для резидентів і з окремих видів операцій. Зазвичай, вона обмінюється безпосередньо попри всі без винятку іноземні валюти (наприклад, російський карбованець);
3) вільно конвертована валюта, безперешкодно (без спеціальних дозволів) і необмеженообмениваемая на будь-які іноземні валюти.
Національні кошти країнах — учасниць світової торгівлі, використовувані для міжнародних розрахунків з зовнішньоторговельним операціям, іноземних інвестицій, дістали назву резервних валют. Вони центральні банки накопичують і зберігають резерви коштів на міжнародних розрахунків.
Резервна валюта мусить бути як конвертованій, а й стійкою, що потребує від урядів відповідних країн заходів зі скорочення та дефіциту платіжного балансу (інколи з допомогою обмеження імпорту, підвищення облікової ставки та інші.). Їй треба мати сприятливий правової режим використання їх устране-емитенте й у міжнародному обміні. Країна, валюта якої є резервної, має від імені цієї певні вигоди, маючипредпочтительними умовами для зовнішньоторговельної експансії.
Спочатку ролі такий валюти виступав фунт стерлінгів, потім щодо нього приєднався долар і, нарешті, євро. У принципі так, специфічної резервної валютою вважатимутьсяСПЗ.
Спеціальні права запозичення (>specialdrawingright) -СПЗ (>SDR) є міжнародні платіжні і резервні кошти, випущені МВФ з кінця січня 1970 р. шляхом записів на спеціальні рахунки і використовувані для міжнародних розрахунків. Вони мають фізичного втілення, власної вартості і забезпечення. До 1974 р. курс визначався по офіційному золотому змісту,приравненному до долара, та був по валютної кошику.СПЗ надаються зацікавленим країнам - членам МВФ, інтернаціональним і регіональним валютним фондам, банкам виконують ряд функцій із регулювання платіжних балансів, поповненню офіційних валютних резервів,соизмерению вартості національних валют.
Активи валютних коштів, прийнятні як засіб фінансування міжнародної торгівлі, дефіциту платіжного балансу, валютних інтервенцій, освіти національних інтересів та міжнародних валютних резервів (кошти, перебувають у держави, банків, міжнародних компаній, використовувані для міжнародних розрахунків й платежів), утворюють міжнародну ліквідність.
Тоді терміном «міжнародна валютна ліквідність» характеризується також рухливість валютних ресурсів, забезпечує можливість безперебійної оплати вчасно зобов'язань міжнародної сфері, обумовлена співвідношенням між валютними резервами і до зовнішньої заборгованістюпредставляемим спеціальними коефіцієнтами.
До її складу входять запаси золота і в іноземній валюти, фідуціарні (засновані на довіру до емітенту) гроші, наприклад міжнародні платіжні кошти (>СПЗ), права запозичення МВФ (резервна позиція країни).
Основну частина міжнародної валютної ліквідності становлять офіційні золотовалютні резерви, т. е. запаси золота і в іноземній валюти центрального банку та фінансових органів країни.
