пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

II семестр:
» Финансы
» МЭ
I семестр:
» Мова

Валютний курс

Здійснення зовнішньоекономічних операцій та пов'язаного з цим обміну однієї національної валюти на іншу потребує встановлення співвідношення обміну між валютами - валютного курсу. Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн або в міжнародних розрахункових одиницях (СДР, євро).

Установлення валютного курсу необхідне для обміну валютами під час здійснення торгівлі товарами, послугами, у процесі руху капіталів та кредитів, для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах.

Тому валютний курс у зовнішньоекономічній діяльності виконує надзвичайно важливі функції:

- інтернаціоналізації грошових відносин різних країн, що створює цілісну світову систему грошей;

- порівняння цінових структур і результатів виробництва окремих країн (зіставлення продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної плати тощо);

- зіставлення вартостей (цін) національного і світового ринків, що дозволяє національні витрати порівнювати із суспільно необхідними інтернаціональними витратами праці;

- перерозподілу національного продукту між країнами в процесі здійснення ними зовнішньоекономічних зв'язків.

На практиці вартісні пропорції обміну валют знаходять відображення у вигляді співвідношення купівельної спроможності валют.

Купівельна спроможність валюти являє собою сукупність товарів та послуг, які можна придбати за певну національну грошову одиницю. Паритет купівельної спроможності валюти означає співвідношення купівельної сили валют. Визначення курсу називається котируванням валюти.

В умовах золотого стандарту визначення курсу грошових одиниць різних країн ґрунтувалось на співвідношенні їхнього золотого вмісту, тобто на основі золотого паритету. Валютний курс визначався співвідношенням вагової кількості чистого золота, що містилася в двох грошових одиницях, які обмінювалися одна на одну.

Впровадження Ямайської валютної реформи 1976-1978 рр. поклало початок відмови країн від золотих перитетів як основи визначення валютних курсів. Основою визначення валютних курсів став паритет (співвідношення) купівельних спроможностей національних валют різних країн. Співвідношення купівельної сили валют визначається стосовно певного набору товарів та послуг двох країн, так званого споживчого кошика, що оцінюється в національних валютах двох країн. Порівняння рівня цін споживчого кошика і співвідношення витрат виробництва однієї країни відносно іншої і дозволяє зробити кількісне визначення валютного курсу однієї національної валюти відносно іншої.

Отже, визначення валютного курсу однієї національної валюти відносно іншої може бути формалізоване за допомогою відповідної формули:


Види валютних курсів

У практиці валютних відносин використовують такі види валютних курсів:

- фіксований;

- плаваючий (гнучкий);

- змішаний.

Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, що підтримується державними органами. У сучасних умовах центральний банк підтримує фіксований валютний курс у визначених межах до однієї валюти або до "кошика" валют.

Плаваючий валютний курс самостійно формується під впливом попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку. При зміні співвідношення між попитом і пропозицією іноземної валюти змінюється і валютний курс. Плаваючі валютні курси послабляють стабільність цін і можуть посилювати інфляційні процеси в економіці.

Україна належить до групи країн з плаваючим (гнучким) валютним курсом. Але цей режим вільного ринкового плавання може бути скоригований державою з урахуванням конкретної економічної ситуації. Це керований (змішаний) валютний курс, що дозволяє перебороти абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Режим керованого плавання означає, що уряд у разі необхідності виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс національної валюти.

Однією із форм контролю держави за станом курсу національної валюти може бути впровадження курсового валютного коридору - встановлення мінімального та максимального значень відхилення валютного курсу. Як приклад використання такого змішаного (керованого) валютного курсу може бути запровадження в Україні з 1 вересня 1997 року "валютного коридору", коли НБУ взяв на себе зобов'язання підтримувати валютний курс у встановлених межах.

Головним валютним курсом у країні виступає офіційний курс, що встановлюється та підтримується державними органами.Він використовується під час здійснення всіх операцій з продажу та купівлі іноземної валюти, у бухгалтерському обліку всіх операцій, що здійснюються в іноземній валюті, у розрахунках з бюджетом та митницею. Офіційний валютний курс використовують усі резиденти та нерезиденти, що діють на території України, незалежно від форми власності та господарювання, видів валютних операцій та видів товарів чи послуг.

Методи регулювання валютних курсів:

1. Валютна інтервенція – втручання ЦБ в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти через купівлю-продаж іноземної.

Купівля іноземної валюти забезпечує:

- приріст валютних резервів

- збільшення пропозиції грошей на внутрішньому ринку;

- знецінення (девальвацію) національної валюти.

Продаж іноземної валюти забезпечує:

- зменшення резервів;

- скорочення пропозиції грошей на внутрішньому ринку;

- ревальвацію.

Сучасні монетаристи критикують валютні інтервенції, оскільки при вичерпування валютних резервів їх здійснюють за рахунок міжнародних кредитів, що при інфляції і занепалій економіці дає позитивний ефект лише короткочасно: інтервенція стримує інфляцію, як причину зниження курсу лише при піднесенні національної економіки.

2. Валютний демпінг – знецінення національної валюти (теж за допомогою інтервенції) з метою масового експортування товарів за цінами, нижчими від світових. Валютний демпінг є засобом боротьби за ринки збуту. Таке знецінення має проходити більш інтенсивно на зовнішньому ринку і менш інтенсивно на внутрішньому ринку.

3. Дисконтна політика – полягає у підвищенні або зниженні дисконтної ставки ЦБ з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищення дисконтної ставки сприяє припливу капіталу з країн, де вона є нижчою. Має обмежене використання, оскільки веде до подорожчання кредитів на внутрішньому ринку.

4. Девальвація.

5. Ревальвація.


17.06.2014; 00:41
хиты: 92
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь