Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.
Криза заборгованості зумовлена, на перший погляд, рухом позикового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвинутими країнами молодим державам. Насправді її причини значно глибші. Вони охоплюють усю систему відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в рамках діючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, ситуація вимагає докорінної зміни цих відносин, їх перебудови на справедливій демократичній основі, встановлення нового міжнародного економічного порядку.
Чинники, які зумовлюють проблему зовнішньої заборгованості: невеликі обсяги внутрішніх заощаджень; від’ємне сальдо за торговельними операціями; значний імпорт капіталу за відсутності власних ресурсів та ін.
До початку 1970-х років сума боргу слаборозвинених країн вважалася відносно невеликою і в основному була представлена кредитами іноземних держав та міжнародних фінансових інститутів (МВФ, групи Світового банку й регіональних банків розвитку). Більшість таких позик надавалися за пільговими умовами, тобто з низькою відсотковою ставкою, і використовувалися на реалізацію конкретних проектів розвитку та оплату імпорту інвестиційних товарів.
Проте вже наприкінці 1970-х та на початку 1980-х становище кардинально змінилося: до процесу кредитування слабкорозвинених країн підключилися і комерційні банки, які, скориставшись надлишком нафтодоларів країн-членів ОПЕК, надавали кредити країнам третього світу для покриття дефіциту платіжних балансів і підтримки експортних галузей.
Незважаючи на те, що залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку національних економік, за отримані ресурси необхідно розплачуватися. За останні роки їх ціна настільки зросла, що витрати перевищують очікуваний ефект.
Зовнішній борг породжує проблему його обслуговування, яка включає:
· амортизацію (виплату основної суми);
· виплату відсотків.
Зобов’язання з обслуговування зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або через нові запозичення. За період з 1970р. до 2002р. зовнішній борг країн, що розвиваються, зріс з 68,4млрд. дол. до 2,6трлн. дол., тобто більше,ніж на 2000%.
За даними Світового банку, на сьогодні налічується близько 16 країн із високим рівнем зовнішньої заборгованості, серед яких особливо виділяються Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща. Більша частина боргу країн, що розвиваються, припадає на комерційні банки.
Злет міжнародного кредитування припадає на 1974-1979рр., який і викликав проблему зовнішньої заборгованості. Оскільки кредитні ресурси використовувалися вкрай неефективно, то неухильно зростали труднощі з виплатою боргів. Для погашення старих боргів і виплати відсотків за них країни-боржники вимагали відстрочки платежів і надання нових позик, проте змушені були продовжувати переказувати значні фінансові ресурси своїм кредиторам. За період акумуляції боргу проявилася тенденція до відтоку приватного капіталу з країн-боржників. За період з 1976 до 1985рр. ці країни втратили 200млрд. дол. (або 50% позикових коштів), що призвело до практичного призупинення економічного зростання, скорочення доходів і споживання на душу населення в даних країнах.
Вийти із такого становища можна двома способами:
1) скорочення імпорту, проведення жорсткої податкової та монетарної політики, що гальмує темпи заборгованості;
2) фінансування дефіцитів рахунків за поточними операціями завдяки залученню нових зовнішніх позик.
Протягом 1980-х р. країни-боржники пішли іншим шляхом, продовжуючи брати нові великі кредити. Внаслідок цього на початок 90-х рр. у деяких з них були від’ємні показники економічного зростання. Відсотки по кредитах досягли 100 млрд. дол. на рік.
На сучасному етапі ці країни опинилися перед необхідністю звернутися по допомогу до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:
1. Скасування або лібералізацію валютного та імпортного контролю.
2. Зниження обмінного курсу місцевої валюти.
3. Жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, державний контроль за дефіцитом державного бюджету, контроль за зростанням заробітної плати, зняття контролю за цінами).
4. Стимулювання іноземних інвестицій і відкритість економіки країни світовому господарству.
Характеризуючи існуючі у світовій практиці механізми розв’язання проблеми зовнішньої заборгованості країн, слід акцентувати увагу на діяльності Паризького і Лондонського клубів кредиторів. Паризький клуб кредиторів об’єднує 19 країн-кредиторів, а членами Лондонського клубу стали понад 600 комерційних банків-кредиторів. Звичайною для даних неурядових організацій практикою стала реструктуризація зовнішніх боргів країн (пролонгація боргу, подовження пільгового періоду, зменшення відсоткових ставок обслуговування та ін.) а в окремих випадках - їх повне чи часткове списання.
Державні позики мають бути погашені. Однак, оскільки позичальником виступає незалежна держава, то ніяких механізмів примушення її до сплати відсотків не існує. Вважається, що стимулами, що спонукають країну розрахуватися за боргами, може бути лише загроза політичної конфронтації з країною-кредитором, яка може конфіскувати активи країни-боржника на її території (будівлі, землю, судна в портах, депозити в банках), а також припинення двосторонньої торгівлі, ембарго на поставку ключових товарів і надання приватних кредитів, припинення міжнародної допомоги. Оскільки ефективність таких конфронтаційних заходів є досить обмеженою, то більш оптимальний шлях до вирішення зовнішньої заборгованості Грунтується на ідеї кривої Лаффера.
Боргова крива Лаффера - це крива, що показує оптимальний рівень заборгованості, який дозволяє країні-боржнику підтримувати достатні для кредиторів боргові платежі. Якщо розмір боргу стає занадто великим, то країна може припинити боргові виплати та об´явити себе банкрутом, від чого постраждає і країна-кредитор. Тому, з точки зору кредиторів, доцільніше підтримувати платоспроможність боржника на оптимальному рівні за допомогою різних заходів.
Реструктуризація боргу — це узгоджені між кредитором і позичальником заходи, спрямовані на підтримку платоспроможності позичальників у середньо- і довгостроковій перспективі. Реструктуризація зовнішнього боргу може здійснюватися на основі переносу платежів на пізніший термін порівняно з початковими датами або скорочення суми боргу шляхом прямого списання, продажу боргу зі скидкою на вторинному ринку, конверсії у будь-які активи країни-боржника.
Рекапіталізація - обмін боргів на облігації країн-боржників чи надання нових кредитів із цільовим призначенням на сплату попередніх боргів. Найбільш відомим у цій групі заходів є план Н. Брейді, у відповідності з яким країни, що розвиваються, можуть обміняти свої борги на облігації (Brady bonds), які б могли продавалися за ринковою ціною на світовому фінансовому ринку.
Пробачення (списання) боргу використовується у виключних випадках на дво- і багатосторонній основі по відношенню до тих кран, які не можуть розрахуватися у середньостроковій перспективі за будь-яких сприятливих обставин.
Підходи до вирішення проблеми зовнішньої заборгованості узгоджуються в рамках Паризького клубу (офіційна заборгованість) і Лондонського клубу (банківські борги), які реалізують технічну сторону врегулювання, тоді як МВФ - пропонує систему макроекономічних заходів для врегулювання економіки. Реструктуризація боргу використовується по відношенню до найменш розвинутих країн із високим рівнем заборгованості та деяких країн із трансформаційною економікою. Криза платоспроможності виявляється у відмові боржника дотримуватися графіку платежів і має низку негативних соціально-економічних наслідків.
