Світовий фінансовий ринок – сукупність офіційних центрів з купівлі-продажу міжнародних фінансових активів. Світовий фінансовий ринок є важливим сегментом світової ринкової економіки, оскільки забезпечує своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування фінансових ризиків, проведення та регулювання фінансової політики.
Світовий фінансовий ринок може бути представлений з огляду його функцій і термінів обігу фінансових активів. Функціонально він поділяється на валютний ринок, ринок деривативів, страхових послуг, акцій і кредитний; у свою чергу, на цих ринках можуть бути відокремлені різні сегменти: наприклад, на ринку страхових послуг — перестрахування, на кредитному ринку — сегменти боргових цінних паперів і банківських кредитів та ін.
В залежності від термінів обігу фінансових активів виділяють наступні сегменти СФР: валютний (короткостроковий) ринок і ринок капіталу (довгостроковий).
Різноманітність типів, форм і видів учасників СФР вимагає детальної та розширеної їх класифікації. Виділяють наступні ознаки класифікації: характер участі суб’єктів в операціях; цілі і мотиви такої участі; типи елементів та їх характеристики; країни походження суб’єктів; типи інвесторів і боржників.
В залежності від характеру участі в операціях учасники ринку поділяються на прямих (безпосередніх) і непрямих (опосередкованих). До перших відносяться суб’єкти, які укладають угоди за свій рахунок і (або) за рахунок і дорученням клієнтів, тобто непрямих учасників, які не укладають самостійних угод.
Залежно від мотивів та цілей участі на ринку розрізняють хеджерів, спекулянтів, трейдерів і арбітражерів.
Хеджери проводять так звані операції хеджування, призначені для захисту валютної виручки від валютно-курсового ризику.
Спекулянти укладають угоди виключно з метою отримання прибутку на сприятливому коливанні курсів, тому у них немає наміру страхувати свої операції.
Діяльність трейдерів пов’язана з використанням коливань курсу по одному чи декільком контрактам і по суті протилежна діяльності хеджерів.
Арбітражери здійснюють фінансові операції на одному ринку з одночасним проведенням протилежної операції на іншому в цілях отримання прибутку на різниці курсів на різних ринках і в різні періоди. Арбітражери ризикують менше спекулянтів.
Залежно від типу емітентів і їх характеристик серед учасників СФР виділяють: міжнародні і міжнаціональні агентства (Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку і ін); національні уряди і незалежні позичальники; регіональні уряди (місцеві адміністрації); муніципальні уряди (муніципалітети); корпорації, банки і інші організації.
В залежності від країн походження учасники СФР поділяються на розвинені країни, країни що розвиваються, міжнародні інститути (що не мають конкретної національної приналежності) і офшорні центри (зони).
До останніх відносяться території, де діють податкові, валютні і інші пільги для тих нерезидентів, які відкривають свої рахунки та створюють фірми суто на цих територіях але здійснювати фінансові операції зобов’язані виключно з іншими країнами. До офшорних зон відносяться переважно острівні держави; деякі з них вже перетворилися на регіональні та світові фінансові центри (Кіпр, Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські острови та ін.); країни, розташовані поряд з світовими фінансовими центрами (Ліхтенштейн, Ірландія, Нормандські острови), або деякі території країн — учасників СФР (наприклад, окремі штати США і кантони Швейцарії). За оцінками спеціалістів, в офшорних центрах розміщено фінансових ресурсів на суму близько 5 трлн. дол. США.
Серед учасників СФР залежно від типу інвесторів виділяють дві основні групи — приватні та інституційні. Приватні інвестори — це фізичні особи (іноді їх називають кінцевими, або роздрібними інвесторами). Як правило, вони прагнуть до диверсифікації своїх заощаджень або збільшення процентного доходу шляхом придбання різних фінансових активів. Інституційні інвестори — це професійні учасники фінансових ринків, які акумулюють грошові кошти (у вигляді внесків, паїв) та здійснюють їх вкладення (інвестування) в цінні папери чи інші активи з метою отримання прибутку для власників грошових коштів. В торгах на Нью-Йоркській фондовій біржі на долю інституційних інвесторів приходиться 50-70 % всіх операцій. До інституційних інвесторів, які працюють на СФР, відносяться банки (центральні, інвестиційні, комерційні), державні установи, міжнародні фінансові інститути, пенсійні фонди, страхові фонди і компанії (зокрема офшорні), взаємні (пайові) інвестиційні фонди (ПІФи), транснаціональні корпорації.
На страхові компанії, в середньому, припадає 35 % всіх інституційних інвестицій, на інвестиційні компанії – 23, на пенсійні фонди – 25, і на інших інвесторів – 17 %.
