світовим порядком прийнято розуміти такий устрій світу, який має забезпечити основні потреби не лише націй-держав, а й регіональних асоціацій, міжнародних організацій й інститутів, інших недержавних суб'єктів світових політичних процесів.

А загалом, із 2001 року в міжнародній політиці простежуються дві моделі становлення нового світопорядку: американська з елементами примусу до демократії та миру, і європейська — базована на міжнародному праві з пріоритетами вирішення всіх проблем політико-дипломатичними методами.

Обидві моделі, якщо абстрагуватися від того, що їхні центри — американські та європейські, — належать до «золотого мільярда» й благополучні в сенсі життєвих стандартів, формуються в умовах, які спроеціювало 11 вересня 2001 р.: для американців суспільною травмою, для європейців — віртуальною загрозою.

Світовий правопорядок - реальність нашого часу. Якби справа йшла інакше, не було б чітко налагоджених економічних, культурних і наукових зв'язків між державами, поїзди, кораблі і літаки не перетинали б межі, люди не змогли б отримувати інформацію про життя в інших країнах, на інших континентах. Реальний характер світового правопорядку забезпечується наявністю і функционированием мережі міжнародних організацій планетарного і регіонального масштабу. Перш за все це Організація Об'єднаних Націй (ООН) - універсальна міжнародна організація, створена 24 жовтня 1945р., Діюча на основі Статуту ООН, що об'єднує за даними на 1 жовтня 1995р. 185 держав. Її статутні цілі:

 1) підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою приймати ефективні колективні заходи для запобігання та усунення загрози миру, а також придушення актів агресії або інших порушень миру і проводити мирними засобами, в згоді з принципами справедливості і міжнародного права залагоджування або дозвіл міжнародних суперечок або ситуацій, які можуть призвести до порушення миру;

 2) розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, а також вживати інші відповідні заходи для зміцнення загального миру;

 3) здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні та розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, без від раси, статі, мови і релігії;

 4) бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.

 Важливе значення для встановлення світового правопорядку мають примикають до ООН міжнародні організації: Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Міжнародна організація цивільної авіації та ін

 Реальний характер міжнародно-правових відносин забезпечується наявністю міжнародних судів, міжнародно-правових процедур. До розгляду Міжнародним судом ООН (Гаага) приймаються всі справи, передані йому сперечаються сторонами (державами), і справи, які виникають з питань, спеціально передбаченим Статутом ООН або чинними договорами і конвенціями. Широкими повноваженнями регіонального характеру володіють Суд Європейського Союзу, Європейський Суд з прав людини, Економічний суд СНД.

 Світовий правопорядок - це складна і динамічна система взаємовідносин різних держав, міжнародних організацій, соціальних і національних спільнот. Світ постійно змінюється, змінюються і уявлення про нього, виникає необхідність у вдосконаленні міжнародного та національного законодавства, в приділення уваги новим проблемам глобального характеру (охорона природи, комп'ютерні війни, боротьба з організованою злочинністю та СНІДом та ін).

 Світовий правопорядок - це результат узгодження інтересів держав і народів. Кожна держава - член ООН є самостійним суверенним утворенням і будує свої взаємини з іншими учасниками на принципах невтручання у внутрішні справи, територіальної цілісності держав, рівноправності і самовизначення народів. Тому основним джерелом міжнародного права є міжнародні договори, в яких досягається баланс інтересів різних держав, відбувається взаємоузгодження інтересів, зафіксованих в міжнародно-правових та внутрішньодержавних нормативних актах.

 Світовий правопорядок - це умова і гарантія успішного міжнародного співробітництва у найрізноманітніших сферах життєдіяльності людей.

 Неминуще значення для нинішніх і майбутніх поколінь має співробітництво держав з охорони навколишнього середовища. У Стокгольмської декларації 1972р. закріплено положення про те, що держави несуть відповідальність за діяльність, яка завдає шкоди навколишньому середовищу інших держав. Конвенція про заборону військового чи іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977р., Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979р., Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату 1992 р., інші договори і конвенції підкреслюють необхідність охорони планетарної середовища та космосу, встановлюють міри відповідальності за відповідні порушення, передбачають процедури вирішення цих проблем, вирішують питання відшкодування збитку, надання допомоги в необхідних випадках з боку інших держав.

 Організацією міжнародного економічного співробітництва та сприянням йому займаються: Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку, Всесвітня торгова організація, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд. На міжрегіональному рівні ці питання вирішуються в рамках Європейського економічного співтовариства, Економічного союзу СНД. Діяльність у сфері економічного співробітництва регламентується як внутрішньодержавними, так і міжнародно-правовими нормами. Прикладом можуть служити Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980р., Сеульська конвенція про страхування інвестицій 1985р. і Закон про іноземні інвестиції в РСФСР 1991

 Активно розвивається міжнародне співробітництво державних і недержавних професійних організацій у сфері культури, науки та освіти. Важливу роль тут відіграє Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), діяльність якої охоплює планування та супроводження глобальних і регіональних програм і проектів, розробку необхідних нормативних актів і стандартів, надання допомоги конкретним державам та організаціям. З ініціативи ЮНЕСКО тільки за останні роки були прийняті десятки міжнародно-правових актів з найактуальніших проблем сучасності: Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972р., Конвенція про технічне та професійну освіту 1989р. і т.д.

 Актуальним сьогодні є співробітництво в боротьбі зі злочинністю. Спроби координації дій держав по боротьбі з окремими видами злочинів відомі з давніх часів. Так, на Віденському конгресі в 1815р. був прийнятий перший акт по боротьбі з работоргівлею, в 1910р. - по боротьбі з поширенням порнографічних видань, в 1936р. - по боротьбі з розповсюдженням наркотичних засобів. Соціальні, економічні проблеми в окремих державах, з одного боку, і науково-технічна революція, розширення міжнародної інтеграції - з іншого, зумовили зростання числа тяжких злочинів міжнародного характеру:

 викрадення літаків, міжнародний тероризм, вбивство дипломатичних співробітників, розповсюдження наркотичних і психотропних речовин та ін Багато «традиційні» міжнародні злочини (підробка грошових знаків і работоргівля, піратство та інші подібні їм злочину) зазнали значні зміни, стали більш ускладненими за складом, а застосування винними вдосконалених і нових зразків технічних засобів зробило їх більш руйнівними і тому небезпечнішими. Самі злочинці стають все більш витонченими і організованими, відбувається інтернаціоналізація організованих злочинних формувань.

 Реальна небезпека для життя і здоров'я людей, внесення хаосу в міжнародні відносини, руйнування світового правопорядку, яку несе міжнародна злочинність, вимагає від держав більш активних колективних зусиль щодо її попередження та боротьби з нею.

 Співпраця в галузі боротьби зі злочинністю ведеться за кількома напрямками.

 1. Визнання небезпеки для світової спільноти певних кримінальних діянь і необхідності застосування спільних заходів їх припинення. Такими були визнані піратство, рабство і работоргівля, торгівля жінками та дітьми, підробка грошових знаків і цінних паперів, незаконна торгівля наркотиками, поширення порнографічних видань, піратське радіомовлення, розрив або пошкодження підводного кабелю, ненадання допомоги на морі при зіткненні морських суден, незаконне захоплення повітряних судів.

 Небезпека саме цих діянь і необхідності боротьби з ними були зафіксовані в багатосторонніх міждержавних угодах: в Конвенції ООН з морського права 1982 р., Конвенції по боротьбі з незаконним захопленням повітряних суден 1970р., Конвенції "про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973р.

 2. Надання допомоги у справі розшуку переховуються на чужій території правопорушників і передача їх

зацікавленій державі. Тут можливі два шляхи: через дипломатичні канали і шляхом безпосередніх зв'язків між органами, які ведуть у своїй країні розшук і дізнання (поліція, міліція). Так, в даний час розшук ведеться через Міжнародну організацію кримінальної поліції - Інтерпол, яка має контакти з національними поліцейськими органами.

 Запитання видачі осіб, які вчинили злочини, та осіб, засуджених за злочини, передбачаються в багатосторонніх і двосторонніх угодах. Так, в 1983р. Радою Європи була прийнята Європейська конвенція про передачу засуджених осіб, у 1993р. між Російською Федерацією і Латвійською Республікою був підписаний Договір про передачу засуджених для відбування покарання.

 3. Надання допомоги при отриманні необхідних матеріалів по кримінальній справі. У разі вчинення злочину за кордоном, здійснення його в декількох державах свідки та речові докази можуть виявитися в іншій державі. Для одержання матеріалів у справі в окремих випадках потрібно провести необхідні слідчі дії за кордоном, що здійснюється шляхом направлення відповідного доручення. Це може бути доручення допитати свідка, зробити огляд місця події та ін

 Доручення можуть передаватися різними шляхами. Так, Міжнародна конвенція про припинення торгу жінками 1910р. передбачила цю передачу як дипломатичним шляхом, так і безпосередньо між судовими властями; Конвенція з боротьбі з підробкою грошових знаків 1929

 говорить про прямий зв'язок між відповідними юридичними органами; Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 встановлює можливість зв'язку між міністрами юстиції, а в разі великої терміновості судові доручення можуть направлятися відповідним органам безпосередньо.

 4. Вивчення проблем злочинності та боротьби з нею, питань пенітенціарної системи. З цією метою скликаються міжнародні конгреси, створюються міжнародні організації, науково-дослідні інститути.

5. Надання практичної допомоги окремим державам у вирішенні проблем злочинності, вивченні цих проблем. Така допомога виражається в напрямку в окремі країни експертів, покликаних надати конкретну допомогу (визначити основні напрямки боротьби <; злочинністю, дати рекомендації з організації пенітенціарної системи, методам роботи з молоддю і т. д.).

 6. Обмін інформацією з різних питань боротьби зі злочинністю.

 Для формування і нормального функціонування світового правопорядку надзвичайно важливо наявність добре налагодженого процесуального (процедурного) механізму його дії. Міжнародні організації та держави можуть успішно взаємодіяти тільки в рамках чітко окресленої і взаємоузгодженої процедури.

 Процесуальний механізм включає в себе: 1) міжнародно-правові процесуальні норми, що містяться в статутах, положеннях, конвенціях і договорах і визначальні питання діяльності міжнародних організацій, порядок розгляду міждержавних суперечок, звернень з приводу порушень прав людини і т. п.; 2) міжнародні організацій та органи планетарного, регіонального та білатерального характеру (міжнародні суди, трибунали, арбітражні, економічні суди та погоджувальні комісії); 3) юридичні конструкції, які забезпечують стабільність, послідовність, універсальність процедур і процесуальних гарантій функціонування світового правопорядку.

 Процесуальний механізм відіграє істотну роль у встановленні взаємодії правопорядку окремої держави та світового правопорядку. Він створює необхідні умови для взаємного впливу, вироблення інтеграційних тенденцій на принципах справедливості та рівноправності. Можна позначити кілька напрямків впливу міжнародно-правових засобів на правову систему конкретних країн.

 По-перше, мова йде про створення механізму прямої дії міжнародно-правових норм у сфері внутрішнього правопорядку тієї чи іншої держави. Це представляється можливим у тих випадках, коли:

а) загальновизнані принципи і норми міжнародного права конституція (основний закон) визнає частиною правової системи даної держави, б) вони відповідають основним принципам і нормам конституції цієї країни; в) міжнародні норми спрямовані на відносини, не врегульовані внутрішнім правом, або покращують становище особистості, розширюють її права і свободи. Конституції багатьох держав - членів ООН передбачають примат норм міжнародного права в пробільних і колізійних ситуаціях.

 По-друге, на вдосконалення внутрішнього правопорядку впливають «орієнтують» рішення міжнародних організацій та органів, що мають загальноправове значення (рекомендації, стандарти, судові прецеденти).

 По-третє, все більшого значення в сучасному світі набувають колективні рішення міжрегіональних та регіональних спільнот держав. Тут поступово виробляється «зразкову», «модельне» законодавство для країн, що об'єдналися.

 По-четверте, може надаватися опосередкований вплив через систему судових органів, особливо конституційних судів. Так, при розгляді справи про конституційність ст. 12 Закону СРСР про порядок вирішення трудових спорів від 20 травня 1991 Конституційний Суд Російської Федерації послався на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., а при перевірці конституційності ст. 21 і ст. 16 Закону РРФСР про реабілітацію жертв політичних репресій від 3 вересня 1993 р-на Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985р. '

 Природно, що самі держави теж роблять дуже істотний вплив на формування і функціонування світового правопорядку. Діапазон впливу різноманітний - це установа міжнародних і регіональних організацій, активна робота з обговорення питань і прийняття рішень на Генеральній Асамблеї ООН, в її органах і комісіях, це рекомендації, підготовлені регіональними спільнотами держав,   пропозиції міжнародних наукових конгресів і конференцій з самим різних проблем сучасності.

 Формування світового правопорядку - процес складний і суперечливий. Тут постають проблеми, пов'язані з неоднаковими рівнем культури та якістю життя в різних країнах, з ідеологічної та військової конфронтацією, економічною експансією наддержав, релігійними і расовими фанатизмом та ін Тому людство має ще більш консолідувати свої зусилля у справі побудови правових демократичних держав і справедливого світового правопорядку.

14. Процеси інтернаціоналізації і особливості сучасних світогосподарських зв’язків

Положення про матеріальну єдність світу є загальновизнаним. Воно випливає з єдності й вічності матерії як об'єктивної реальності. Матерія є тією першоосновою, субстанцією, яка об'єднує усе суще в єдине ціле. Матеріальна єдність поширюється на Всесвіт у цілому, Галактику, планету Земля. Фізична цілісність світу підтверджується єдиною теорією поля, яка пояснює таку цілісність сильними, слабкими та електромагнітними взаємодіями. Про економічну єдність можна говорити лише в планетарному масштабі, її передумови формувалися протягом тисячоліть, і тільки тепер, напередодні XXI ст. нашої ери, вимальо­вуються обриси цього синтезу.

 

Генезис економічної єдності світу охоплює три великі періоди, що відповідають трьом епохам у розвитку людських цивілізацій: аграрній, індустріальній та постіндустріальній (ноосферно-космічній). На нинішньому етапі формується економічний базисі єдиної світової цивілізації. Матеріальні підвалини цього всесвітньо-історичного процесу створюються у сфері виробництва, в умовах і формах економічного життя людства.

 

Головною детермінантою зближення економічних форм життя І народів і держав є новітні ресурси, що модифікують організаційно-1 господарські способи функціонування економік різних країн. Глибинною основою даного процесу виступають зміни у власності на засоби виробництва та глобалізація економічних процесів. У наш час відбувається всебічна соціалізація власності, з одного боку, з іншого — дематеріалізація на базі інформатизації, інтелектуалізації виробництва. І соціалізація, і дематеріалізація, хоч і різною мірою, охоплюють усі країни світу. Здійснюється також поступове структурне зближення національних господарств за найважливішими загальноекономічними пропорціями, адаптуються їхні галузеві та міжгалузеві структури. Відбувається процес вирівнювання зайнятого населення за структурою його професійно-освітнього складу тощо. Водночас залишається доволі виразним поділ країн світу на центр та периферію.

 

Процес всебічного зближення у сферах виробництва, науково-технологічної діяльності та послуг зумовлений посиленням дії загальноцивілізаційних законів і закономірностей, що охоплюють також сферу політики, ідеології, культури. Глобальний синтез, який поширюється на всю планету, веде до утворення світової економічної спільності, цілісної міжнародної господарської структури. Серед факторів, що формують економічну єдність світу, треба також відзначити інтернаціоналізацію виробництва й обігу, міжнародну господарську інтеграцію, науково-технічну революцію, необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства тощо.

 

Інтернаціоналізація господарського життя почалася за доби великого машинного виробництва. Вона означає не що інше, як поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у рамках світового господарства. Можна виділити три головні етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя. На першому етапі (приблизно кінець XVIII — кінець XIX cm.) інтернаціоналізація виробництва ґрунтувалася переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Головним каналом взаємного «обміну речовин» були найпростіші форми міжнародних економічних зв'язків, і передусім зовнішня торгівля. Інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства. Між цими двома світогосподарськими процесами існує діалектичний взаємозв'язок.

 

На другому етапі (кінець XIX — середина XX cm.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, що пов'язана з розвитком складної кооперації. Характерна ознака складної кооперації полягає в тому, що вона ґрунтується на міжнародному поділі праці (МПП). МПП стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства. У цей час розвиваються всі його головні t форми: загальний, частковий та одиничний поділ праці.

 

На третьому (нинішньому) етапі, що розпочався із середини! нашого століття, інтернаціоналізація виробництва набуває комплексного характеру, тобто охоплює усі підсистеми господарства. Таким чином, вона поширюється практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер. Саме завдяки інтернаціоналізації здійснюються головні умови збалансованого економічного розвитку: реалізація в матеріально-речовій та вартісній формах усіх частин валового національного продукту, піднесення якості людського розвитку тощо. Вузькість внутрішніх ринків, нестача ресурсів сировини, палива, засобів виробництва компенсуються широкою участю країн у світогосподарських процесах на основі розширення і поглиблення інтернаціоналізації виробництва й обігу. Інтернаціоналізація об'єднує структурні елементи і суб'єкти світового господарства в єдине ціле. Тому вона є одним із системоутворювальних факторів світового господарства. З поглибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність.

 

Використовуються різні показники, що визначають якісні та кількісні аспекти інтернаціоналізації господарського життя. Серед них рівень міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, обсяги міжнародної інвестиційної діяльності, обороту фінансового капіталу, спільної підприємницької діяльності, міграції робочої сили тощо.

 

2Матеріальні фактори, різноманітні ресурси становлять інтегративну, субстанційну основу поглиблення єдності світового господарства. Взаємодія матеріально-речового та живого факторів виробництва на всіх етапах всесвітньої історії формувала різні види історичних спільнот людей. Характер і зміст цих спільнот визначається рівнем розвитку виробництва. В умовах панування примітивних засобів виробництва складалися переважно локальні ринки. З розвитком транспорту і піднесенням рівня продуктивних сил поступово формуються регіональні (континентальні) ринки, торгівля починає набувати світового характеру. Ці процеси прямо пов'язані з великими географічними відкриттями, з науковою революцією, поштовх яким дала доба Відродження.

 

Становлення світового ринку і навіть світового господарства не зняло проблеми соціально-економічної та матеріально-речової гетерогенності світу. Протягом усього XX ст. відбувався складний процес кристалізації економічної єдності планети на основі матеріальних джерел господарського розвитку, стрімкого нарощування електронних комунікацій, культурної експансії, зростання відкритості і взаємозалежності країн у межах ринкової парадигми.

 

Зближення якісних характеристик матеріально-речового і живого факторів сучасного виробництва відбувається насамперед унаслідок науково-технологічної революції, яка має всесвітній характер. Розвиваючись під визначальним впливом НТР, фактори виробництва відповідно теж набирають інтернаціонального, світового характеру. Вони втрачають «національну самобутність» і замкненість, стають універсальними. Це однаковою мірою сто­сується і засобів виробництва, і робочої сили.

 

Науково-технічна революція вносить кардинальні зміни в систему сучасного виробництва. Найголовніші процеси пов'язані з широкою інтелектуалізацією виробництва, його де матеріалізацією, мініатюризацією. Інтелектуалізація означає, що на даному етапі суттєво зростають вимоги до живого фактора виробництва, робочої сили, до її професійно-кваліфікаційного рівня. Витрати на наукову, інженерну працю сягають нині 2/3 загальних затрат на виробництво товарів.

 

Дематеріалізація виробництва, його комп'ютеризація та інформатизація пов'язані зі зміною моделі економічного розвитку, з переходом від екстенсивного до інтенсивного типу господарського зростання в сучасних умовах. Економіка «полегшується», зменшуються питомі витрати сировини, матеріалів, енергії, інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції, тобто поліпшуються показники трудо-, фондо-, енерго-, матеріаломісткості продукції.

 

Сучасне обличчя міжнародних виробничих систем, їхня організація не в останню чергу визначаються такими процесами, як електронізація, роботизація, комп'ютеризація виробництва, впровадження біотехнології. Електронізація виробництва дає змогу вилучити з безпосереднього його процесу робочу силу, веде до часткової або повної автоматизації технологічних процесів. Виникають можливості для створення банків даних про основні тенденції розвитку світової торгівлі, фінансів, руху цін на головні товари тощо. За допомогою ЕОМ установлюються тісні кореспондентські міжбанківські зв'язки, відбувається обмін даними про курси акцій на головних фондових біржах і про ціни товарів на товарних біржах світу. В цій же системі можна одержати інформацію про стан світових грошових ринків, курси валют, ціни на золото й т. ін.

 

Всебічне застосування комп 'ютерної техніки, мікропроцесорів, біотехнології, лазерної техніки, порошкової металургії, мембранної технології, виробів з кераміки, матеріалів із заданими властивостями, застосування елементів космічного виробництва свідчать про початок нової ери суспільно-економічного розвитку — ноосфер-но-космічної світової цивілізації.

 

Новий тип факторів виробництва, що формуються як всесвітні, називають біотехнотронними. Саме вони становлять ядро економічної єдності світу, формують майбутню структуру сві­тового господарства. Домінантною основою ноосферного типу виробництва стане творчо-інтелектуальна діяльність людини, перенесення акценту з використання переважно м'язової енергії до широкого залучення у сферу виробництва інтелекту, психічної енергії. Якщо у XX ст. розвиток відбувався під знаком «визволення» енергії атомного ядра, то у XXI ст. визначальним стане «визволення» психічної енергії людини, своєрідна психологічна революція. Пріоритет одержить розумова праця: вчених, інженерів, економістів, банківських службовців, управлінців, юристів, а також зайнятих у невиробничій сфері. Значно зросте роль міжнародного менеджменту, всієї системи організації й управління світогосподарськими процесами через регіональні та міжнародні організації. Зростаюча єдність світового господарства об'єктивно вимагатиме посилення міжнародних важелів регулювання світогосподарських зв'язків. Найповніше втілення міжнародні виробничі системи дістали в діяльності сучасних транснаціональних корпорацій (ТНК).

15. Глобалізація як нова якість інтернаціоналізації

Глобалізація – це новий, вищий ступінь інтернаціоналізації, на який вона почала підніматися з кінця ХІХ століття. Це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів.

 

 Передумовами процесу глобалізації у теперішній час виступають:

 

 міжнародна спеціалізація виробництва і торгівля товарами та послугами;

 

 об’єднання сукупностей технологічно сполучених виробництв за допомогою однотипних технологічних ланцюгів;

 

 конкурентна боротьба за ринки збуту в умовах надвиробництва в розвинених країнах;

 

 виснаження природних ресурсів планети і загострення боротьби за  їх використання;

 

 збільшення ризику загальноекологічної катастрофи;

 

 інтернаціоналізація капіталу;

 

 інформаційна революція, що забезпечує технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж.

 

 Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на все сучасне світове господарство. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого – глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими і інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низьким і середнім доходами. Посилюється нерівномірність розвитку країн, що обумовлено поділом світу на багатий “центр” і бідні “периферійні” країни; домінування наднаціональних утворень, що характеризується встановленням ТНК контролю над стратегічно важливими сферами, фінансами, постачаннями сировини та комплектуючих, збутом; загострення конфлікту між економікою й екологією, зумовлене появою проблем пов’язаних зі збільшенням обсягу відходів виробництва і витрат на їхню ліквідацію тощо.

 

 Важливим елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої ієрархічної системи.

 

 Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів. Глобалізація на рівні окремої країни характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП), обсяг зарубіжних інвестиційних проектів, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз глобалізації характеризується співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, а також коефіцієнтами спеціалізації галузі, розрахованими на основі співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі.

 

 Глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки ефективно вона диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах з метою збільшення експорту товарів та послуг і використання місцевих переваг, пов’язаних з ширшим доступом до природних ресурсів та відносно дешевшої робочої с. Загальною передумовою глобалізації компанії є рівень використання комп’ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін ідеями та інформацією між різними країнами. Такими є головні особливості глобалізації на сучасному етапі. Внаслідок цього поступово формуються нові підходи до світового розвитку як процесу. Складаються спільні цінності (економічна стабільність, права людини, економічна безпека тощо) та інтереси, на основі яких формуються глобальні цілі діяльності світового господарства. Все це відкриває перед народами широкі перспективи для співробітництва і залучення до користування досягненнями світової цивілізації. Разом з тим, глобальна трансформація світової економіки ставить перед країнами і складні проблеми адаптації до динамічного процесу соціально-економічної модернізації.

 

 Особливо гостро ці проблеми постають сьогодні перед країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою, які відчувають надзвичайні труднощі на шляху соціально-економічного прогресу.  Трансформація різних боків життя суспільства є найважливішою рисою світового розвитку.

16. Сучасні проблеми глобалізації

Категорія “глобалізація” похідна від латинського слова “globus” – куля. Найближчим синонімом глобального є планетарний, тому йдеться про складний системний процес, який охоплює всі сторони суспільного життя планети.

 

Економічна глобалізація є ключовою складовою суспільної глобалізації та одночасно  останнім, сучасним етапом розвитку процесу інтернаціоналізації господарського життя.

 

Визначимо головні риси економічної глобалізації:

 

1) зростання відкритості економіки країн;

 

2) регіоналізація і поширення міжнародної економічної інтеграції;

 

3) випереджаючий розвиток світового фінансового ринку і фінансових операцій;

 

4) зростання ролі міжнародних організацій;

 

5) значне розширення ролі ТНК і БНК з диверсифікацією їх діяльності; одночасно типовими стали процеси злиття, тобто укрупнення раніше окремих компаній;

 

6) використання глобальних ресурсних джерел, що дозволяє підвищити ефективність виробництва, зокрема, із здійсненням ресурсозбереження;

 

7) значне підвищення міжнародної мобільності робочої сили та ін.

 

Існують декілька підходів до визначення етапів розвитку економічної глобалізації. Перший підхід підкреслює постійність і поступовість розвитку глобалізації економічного життя з визначенням таких етапів:

 

1) із стародавніх часів до великих географічних відкриттів з обмеженими, локальними міждержавними відносинами;

 

2) з початку великих географічних відкриттів до середини ХІХ століття при повільному прогресуванні й формуванні світового ринку; саме на даному етапі виникли та успішно діяли прообрази сучасних ТНК – Вест-Індська та  Ост-Індська компанії;

 

3) із середини ХІХ ст. до 80-х років ХХ ст. при структурній глобалізації, що пов’язувалася з економічним і територіальним переділом світу та боротьбою протилежних соціально-економічних систем;

з кінця 80-х років ХХ ст.  до нашого часу.

 

Другий підхід вважає початком економічної глобалізації останню чверть ХХ ст. на підставі початку нового етапу НТР і переходу до постіндустріальних засад розвитку.

 

Розвиток процесу глобалізації супроводжується суперечливими наслідками. З одного боку, розширюються можливості окремих країн щодо використання оптимального співвідношення різноманітних ресурсів. З іншого -  загострюється конкурентна боротьба і поширюється прірва в рівні розвитку країн і регіонів.

 

Визначимо ключові суперечності глобалізаційонго процесу.

 

1. Галузеві диспропорції, коли перевагу отримують обробна промисловість і сфера послуг з одночасною деградацією сільського господарства, вугільної промисловості та ін.

Територіальні диспропорції з поширенням розриву в економічному і соціальному розвитку країн і цілих регіонів.

Так звана “деіндустріалізація”, коли, з позитивного боку, зростає питома вага сфери послуг, енергозбереження та екологічності виробництва, а з негативного  - спостерігається повернення до патріархальних,                              доіндустріальних форм виробництва внаслідок неконкурентоспроможності суб’єктів окремих країн.

Відрив фінансових потоків від реальних потреб розвитку виробництва, що веде до зростання кризи заборгованості, насамперед, країн, що розвиваються, при одночасному дефіциті необхідних інвестицій.

Зростання організованої злочинності, зокрема, світового тероризму, який спирається на транснаціональні ресурсні потоки. Крім того, виникають рухи протесту проти проявів глобалізації (заходи антиглобалістів).

Розвиток масової культури, що сприяє взаємозбагаченню культур, але одночасно здійснює шкоду  національним мовам і культурним цінностям окремих країн і регіонів.

 

7. Традиційні євроатлантичні цінності не завжди відповідають уподобанням представників окремих країн, конфесій та етнічних груп, що провокує прояви націоналізму, ксенофобії, релігійного фундаменталізму.

 

Україна є учасником сучасних глобалізаційних процесів. Це полягає  в наступному:

наявність дипломатичних і відповідно економічних відносин більш ніж з 190 країнами світу;

членство в багатьох міжнародних організаціях, насамперед, системи ООН, намір вступити до СОТ і ЄС;

зростання відкритості економіки, наприклад, цифра експортної квоти перевищила 50%;

високі місця в міжнародній торгівлі озброєннями, аерокосмічною технікою, продукцією чорної металургії;

як транзитна держава Україна забезпечує значні потоки товарів і послуг через власну територію; одночасно здійснюються заходи щодо диверсифікації, насамперед, енергетичних постачань (нафтогон “Одеса-Броди”);

підвищується використання національними господарськими суб’єктами міжнародних телекомунікаційних мереж;

поширюється участь у русі міжнародних інвестицій, на світових ринках цінних паперів;

участь у багатьох міжнародних політичних, культурних, спортивних, гуманітарних  подіях, що забезпечує прямий економічний ефект (надходження до бюджету, розширення бази оподаткування, залучення інвестицій у виробничі й соціальні проекти та ін.).

 

Головними ризиками економічної глобалізації для нашої держави є:

суперечлива залежність від коливань світової ринкової кон’юнктури;

небезпека неефективності підприємств, які не здатні конкурувати з іноземними постачальниками;

економічні втрати від виконання статутних вимог деяких міжнародних організацій;

небезпека міжнародного тероризму, нелегальної міграції, контрабанди заборонених товарів та інших наслідків лібералізації прикордонного і митного режимів;

негативний вплив масової культури на національні культурні цінності;