Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення нею своїх  боргів. Управління державним боргом може розглядатися як у широкому так і у вузькому розумінні.

         Управління державним боргом у широкому розумінні передбачає формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов’язаної з її діяльністю у ролі позичальника і гаранта. Це потребує комплексного підходу а саме:

• координації грошово-кредитної та фіскальної політики держави;
• узгоджених взаємовідносин уряду та НБУ з питань боргової політики;
• розроблення ефективних форм і методів зниження боргового тягаря із застосуванням інструментів активного управління державним боргом.

         Управління державним боргом у вузькому розумінні слід розглядати як сукупність дій, пов’язаних з :

• підготокою до випуску боргових зобов’язань держави;
• розміщенням боргових зобов’язань;
• наданням державних гарантій по борговим зобов’язанням;
• проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов’язань.

Отже,  управління державним боргом – комплекс заходів, що здійснюються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.

         У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

• пошук ефективних умов запозичення коштів (мінімізації вартості боргу);
• недопущення  нецільового і неефективного використання запозичених коштів;
• забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;
• визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями ;
• забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку.

         Політика ефективного управління державним боргом базується на певних принципах ( рис.11.1)

         Управління державним боргом розглядають як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає такі три стадії:

залучення  –  використання  –  погашення позик.

       1.  На стадії залучення позик законом України «Про державний бюджет» на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. На цій стадії основну увагу слід акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу, враховуючи такі основні аспекти:

• обсяги позик;
• форми і умови запозичення ( валюта запозичення, відсоткові ставки,

               строки погашення і пільговий період тощо);

• структура позик (за кредиторами й формами позик).

        2. Управління розміщенням  запозичених коштів є основним елементом системи управління державним боргом. Воно має базуватися на принципі максимізації доходу від залучених коштів та створення джерел його погашення.

Використання позик може бути:

• бюджетним, коли залучені ресурси спрямовуються на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Це найменш ефективний спосіб використання залучених коштів;
• фінансовим, коли залучені ресурси стають  джерелом фінансування інвестиційних проектів і використовуються на розвиток національного виробництва. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання державного боргу.;
• фінансово-бюджетним, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на інвестиційний розвиток економіки в цілому.

         3. Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслуговування, яке здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

         Існує суттєва відмінність між поняттями «погашення боргу» і «обслуговування боргу».

         Погашення боргу – це виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

         Обслуговування боргу – це виплата відсотків за позиками (доходу, що сплачується на користь кредитора).

Обслуговування і погашення державного боргу здійснюється у процесі виконання державного бюджету. Безпосередню оплату здійснює Державне казначейство України.

         Фінансово-правові і бюджетно-процедурні засади управління державним боргом регламентуються чинним законодавством України. Це: Конституція України,  Бюджетний кодекс України, закони «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

         В Україні  в управлінні державним боргом беруть участь:

• Кабінет Міністрів України;
• Міністерство фінансів України ( департамент державного боргу);
• Національний банк України;
• Державне казначейство України.

Міністерство фінансів України та НБУ беруть участь у залученні та розміщенні коштів, а функцію погашення та обслуговування державного боргу виконує Державне казначейство України.

         Департамент державного боргу Міністерства фінансів України виконує такі функції:

• розроблення стратегії та боргової політики держави;
• розрахунок планових показників, а також проведення моніторингу державного боргу;
• визначення доцільності залучення коштів;
• аналіз і супроводження кредитних проектів та визначення доцільностьі укладання гарантійних угод.

         З метою ефективного управління державним боргом, розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов’язань, а також забезпечення платоспроможності держави використовують реструктуризацію як метод врегулювання проблеми державної заборгованості.

         Реструктуризація боргу – угода кредитора з позичальником, який має труднощі з погашенням своїх фінансових зобов’язань, про нову схему їх погашення. Реструктуризація боргу може проводитись за допомогою таких методів (схем управління державним боргом) (рис. 11.2.)

        Пролонгаця боргу –  форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення  виплат за зобов’язаннями боржника.

         Списання/анулювання частини боргу – відмова уряду від погашення боргу, зумовлена фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами (застосовується до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої борги).

Рис.11.2. Методи управління державним боргом

         Конверсія боргу – зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше – зміна величини позикового відсотка ( зміна доходності позик);

         Консолідація боргу -  зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення короткострокових державних позик у довгострокові, об’єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конверсія можуть проводитись одночасно.

         Викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку – скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку.

         Обмін боргу на акції національних підприємств чи національну валюту – одна із найпоширеніших ринкових схем реструктуризації державного боргу. Передбачає надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку в результаті можна придбати  акції національних компаній. Частіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності.

       Реструктуризація зовнішнього боргу проводиться у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів (реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом) та Лондонського клубу приватних кредиторів (реструктуризація комерційного боргу). Борг перед МВФ і Світовим банком реструктуризації не підлягає.

         Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі.