Практичне втілення фінансова політика знаходить у фінансових заходах держави, які реалізуються через фінансовий механізм. Він є сукупністю способів організації фінансових відносин, які використовуються суспільством в цілях забезпечення сприятливих умов для економічного розвитку. Склад і структура фінансового механізму визначаються розвитком економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окремої країни.
Структура фінансового механізму є доволі складною. У неї входять різні елементи і види фінансових відносин. Саме множинність фінансових взаємозв’язків зумовлює застосування великої кількості видів, форм і методів їх організації (елементів фінансового механізму).
Держава в особі її виконавчих і законодавчих органів влади встановлює методи розподілу ВВП, форми грошових накопичень, передбачає види платежів, визначає принципи і напрями використання державних фінансових ресурсів.
Фінансовий механізм у широкому розумінні – комплекс фінансових методів і важелів впливу на соціально - економічний розвиток. Функціонування фінансового механізму базується на організаційно правових положеннях та фінансовій інформації, які забезпечують практичне використання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань. За допомогою встановлених державою конкретних фінансових форм і методів здійснюються розподільні та перерозподільні відносини, утворюються доходи суб’єктів економічної діяльності і відповідні фонди грошових коштів.
Фінансовий механізм у вузькому розумінні – сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, об’єктів господарювання і населення.
До складу фінансового механізму входять такі основні елементи:
- фінансові методи;
- фінансові важелі, норми і нормативи;
- фінансові ліміти і резерви;
- фінансові стимули і санкції;
- фінансовий контроль;
- фінансове законодавство (рис.3.1).
Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. Широко застосовуються у господарській практиці такі фінансові методи як фінансове планування, фінансове оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання.
Для ефективного використання фінансів велике значення має здійснення фінансового планування і прогнозування, нормативне оформлення вживаних способів організації фінансових відносин (податків, витрат і ін.), контроль за правильністю застосування різних видів, форм і методів фінансових відносин.
Залежно від особливостей окремих підрозділів економіки і на основі виділення сфер і ланок фінансових відносин, фінансовий механізм підрозділяється на фінансовий механізм суб’єктів господарювання, страховий механізм, механізм функціонування державних фінансів і інш. У свою чергу, кожна з цих сфер включає окремі структурні ланки.
Кожна сфера і окрема ланка фінансового механізму є складовою частиною єдиного цілого. Вони взаємопов’язані і взаємозалежні. Разом з тим сфери і ланки функціонують відносно самостійно, що викликає необхідність постійного узгодження складових фінансового механізму. Внутрішня ув’язка складових ланок фінансового механізму є важливою умовою його дієвості.
Виходячи з вищевикладеного можна зробити висновок, що фінансовий механізм – це сукупність форм і методів, інструментів і важелів формування і використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб держави, господарюючих суб’єктів і населення.
Фінансовий механізм грає велику роль в реалізації фінансової політики держави. Сучасний фінансовий механізм покликаний не тільки створювати
ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ
|
Фінансові методи |
Фінансові норми і нормативи
|
Фінансові ліміти і резерви |
Фінансові стимули |
Фінансові санкції |
Норматив но-правове забезпечення |
|
Фінансове планування
|
Ставки податків і неподаткових платежів
|
Фінансові резерви підпри- ємств |
Податкові пільги |
Санкції за порушення податкового законодавства |
Конститу ція України |
|
Фінансове оперативне управління |
Норми амортиза- ційних відрахувань |
Резервний фонд Кабінету Міністрів |
Бюджетні кредити |
Санкції за нецільове використання бюджетних коштів |
Закони України; Укази Президента
|
|
Фінансо- вий контроль
|
Норми витрат у бюджетних установах
|
Резервні фонди місцевих рад |
Податко- ві каніку- ли |
Пені за несвоєчасну сплату платежів |
Постанови Верховної Ради України |
|
Фінансове забезпечення
|
Норми бюджетного забезпечення
|
Ліміти бюджетного фінансуван- ня |
Відсроч- ки із сплати податків |
Зменшення або призупинення бюджетного фінансування
|
Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України |
|
Фінансове регулюван- ня |
Розміри дотацій, субсидій, субвенцій
|
Резервні фонди ко- мерційних банків і страхових компаній |
Списання заборгованості за подат ками |
Вилучення до бюджету коштів, вико- ристаних не за призначен- ням |
Нормативні акти міністерств |
|
|
Ставки заробітної плати, пенсій і стипендій |
Валютні резерви національ- ного банку |
Надання фінансової допомоги |
Відміна наданих пільг |
Нормативні акти місцевих рад |
Рис.3.1. Склад фінансового механізму
реальну фінансову базу для забезпечення економічної самостійності держави, але і забезпечувати економічне регулювання в умовах функціонування ринку і багатоукладної економіки. Розвиток нових форм фінансових відносин спричиняє ускладнення фінансового механізму.
3.3.Фінансове планування і прогнозування
Важливими елементами управління економічними і соціальними процесами є планування і прогнозування. Вони використовуються в основному для визначення раціональних пропорцій в розвитку економіки, змін за
конкретний період темпів зростання окремих галузей. Фінансове планування і прогнозування є елементами фінансового механізму.
В процесі фінансового планування і прогнозування досягається обгрунтування фінансових показників намічених фінансових операцій і результативність багатьох господарських рішень. Ці два вельми близьких поняття в економічній літературі і на практиці часто ототожнюються.
Фактично фінансове прогнозування повинне передувати плануванню і здійснювати оцінку безлічі варіантів (відповідно визначати можливості управління рухом фінансових ресурсів на макро- і мікро- рівнях).
За допомогою фінансового планування конкретизуються намічені прогнози, визначаються конкретні шляхи, показники, взаємозв’язані завдання, послідовність їх реалізації, а також методи, сприяючі досягненню вибраної мети.
Фінансове прогнозування – це передбачення можливого фінансового положення держави або суб’єкта господарювання, обгрунтування показників фінансових планів.
Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, виробляє концепцію фінансової політики на певний період розвитку суспільства. Прогнози складають на період, більший одного року. Метою фінансового прогнозування є визначення реально можливого об'єму фінансових ресурсів, джерел формування і їх використання в прогнозованому періоді.
Прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку і вдосконалення системи фінансів, форми і методи реалізації фінансової політики.
Фінансове планування - це науковий процес обгрунтування на певний період руху фінансових ресурсів і відповідних фінансових відносин.
Фінансове планування – діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань.
Об’єктом фінансового планування є фінансові ресурси, які створюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а підсумковим результатом - складання фінансових планів, починаючи від кошторису окремої установи до зведеного фінансового балансу держави. При цьому визначаються не тільки рух ресурсів для формування і використання різних фондів грошових коштів, але і фінансові відносини, що їх опосередковують і виникаючі вартісні пропорції.
Фінансові плани – це плани формування, розподілу і використання фінансових ресурсів.
Фінансові плани складають всі ланки фінансової системи, причому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи. Це можуть бути бюджети, кошториси, баланси доходів і витрат, фінансові плани.
Всі фінансові плани поділяються на дві групи – зведені і індивідуальні. В свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господарських об’єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій і ін.) і територіальні. Індивідуальні – це фінансові плани окремих підприємницьких структур.
По тривалості дії розрізняють:
- перспективні фінансові плани (на період більше 1 року);
- поточні фінансові плани (на 1 рік);
- оперативні фінансові плани (на квартал, місяць).
Фінансове планування грунтується на таких принципах:
- принцип наукової обгрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має базуватися на основі відповідних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислюваної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір кращих, найоптимальніших рішень з урахуванням довгострокової вигоди;
2) принцип комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;
3) принцип безперервності, який передбачає взаємозв’язок перспективних, поточних та оперативних фінансових планів;
4) принцип стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;
5) принцип оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.
Основними методами фінансового планування є:
- нормативний метод;
- балансовий метод;
- метод коефіцієнтів;
- метод математичного моделювання;
- розрахунково-аналітичний метод.
Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлення норм і нормативів ( норми амортизаційних відрахувань, норми витрат у бюджетних установах тощо). При цьому норми і нормативи повинні бути науково обгрунтованими, прогресивними і стабільними.
Балансовий метод передбачає відповідність видатків плану джерелам їхнього покриття та узгодженність усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається його збалансованність.
Метод коєффіцієнтів передбачає поширення раніше встановлених тенденцій при плануванні на майбутній період. Цей метод простий у застосуванні, але має суттєві недоліки, тому що разом з коеффіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді.
Метод математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.
Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів на ці показники.
Управління – це сукупність прийомів і методів цілеспрямованої дії на об’єкт для досягнення певного результату. Важливою областю управлінської діяльності є управління фінансами; здійснює його спеціальний фінансовий апарат.
В управлінні фінансами виділяються об’єкти і суб’єкти управління. Об’єктами фінансового управління виступають різноманітні види фінансових відносин, централізовані і децентралізовані фінансові ресурси усіх ланок фінансової системи. Найважливішими об’єктами фінансового управління є фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.
Суб’єктами фінансового управління є держава в особі законодавчих і виконавчих органів (у тому числі фінансових), а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.
Сукупність усіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.
Суб’єкти управління використовують в кожній сфері і кожній ланці фінансових відносин специфічні методи цілеспрямованої дії на фінанси. Разом з тим їм властиві і єдині прийоми і способи управління. Так, в управлінні фінансами виділяють декілька функціональних елементів: планування, оперативне управління, контроль.
Планування займає важливе місце в системі управління фінансами. Саме в ході планування будь-який суб’єкт господарювання всесторонньо оцінює стан своїх фінансів, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів, напрями їх найбільш ефективного використання. Управлінські рішення в процесі планування ухвалюються на основі аналізу фінансової інформації, яка базується на бухгалтерській, статистичній і оперативній звітності.
Оперативним управлінням є комплекс заходів, що розробляються на основі оперативного аналізу існуючої фінансової ситуації, та мають на меті отримання максимального ефекту при мінімумі витрат за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Основний зміст оперативного управління зводиться до маневрування фінансовими ресурсами з метою вирішення намічених завдань.
Контроль, як елемент управління, здійснюється і в процесі планування, і на стадії оперативного управління. Він дозволяє зіставити фактичні результати від використання фінансових ресурсів з плановими, виявити резерви зростання фінансових ресурсів, намітити шляхи ефективнішого господарювання.
Таким чином можно стверджувати, що управління фінансами – це система методів і форм організації фінансових відносин, які застосовує фінансовий апарат для ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів суб’єктів економічної діяльності з метою досягнення поставлених цілей та запланованих результатів.
Розрізняють стратегічне або загальне управління фінансами і оперативне. Стратегічне управління виражається у визначенні фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу, у встановленні об’єму фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм. Воно здійснюється найвищими органами державної влади і управління: Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів, Президентом України.
Оперативне управління фінансами здійснює безпосередньо фінансовий апарат, який включає фінансові органи управління (Рахункову палату Верховної Ради України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державну контрольно-ревізійну службу, Державну податкову службу, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування тощо) і фінансові інститути (Національний банк України, банки і небанківські кредитні установи, страхові компанії. фондові біржі, інститути спільного інвестування тощо).
У країнах з розвиненою ринковою економікою велика частина фінансових відносин знаходиться поза прямим управлінням з боку держави, оскільки частина фінансових ресурсів формується і використовується тут їх власниками відповідно до їх же інтересів. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку, амортизаційну політику, систему підтримки приватного бізнесу тощо. Тобто насправді здійснюється не управління з боку держави, а вплив через фінанси на реалізацію фінансової політики.
У сферу безпосереднього державного управління входять тільки державні фінанси.
Необхідний науковий підхід до управління фінансами в кожній сфері і кожній ланці фінансових відносин. При виборі управлінських рішень фінансового характеру, що оформляються в юридичних законах, фінансових прогнозах і планах, ухвалах тощо, враховуються: вимоги економічних і юридичних законів; результати економічного аналізу не тільки підсумків минулого господарського періоду, але і перспективи; економіко-математичні методи і автоматизовані системи управління фінансами.
У світовій теорії і практиці широке визнання отримав фінансовий менеджмент як наука про управління грошовими потоками. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розробка стратегії, планування тактики її реалізації, організація виконання розроблених планів, облік і контроль.
Фінансовий менеджмент має свою внутрішню багаторівневу структуру, яка включає менеджмент державних фінансів, бюджетний менеджмент, фінансовий менеджмент в підприємницьких структурах, менеджмент в системі оподаткування, менеджмент на фінансовому ринку.
Особливе місце у фінансовому механізмі займає фінансове право.
Фінансове право – самостійна галузь публічного права, яка містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, котрі виникають у процесі створення, розподілу і використання фондів грошових коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їхніх завдань і функцій. Воно здійснюється за допомогою фінансового законодавства, що є сукупністю фінансово-правових документів різного юридичного рівня.
До складу фінансового законодавства входять: законодавчі акти, постанови уряду, укази Президента, інструкції Міністерства фінансів тощо. Вони регулюють фінансові відносини в суспільстві, пов’язані з виконанням завдань і функцій держави, а також формуванням і використанням фінансових ресурсів.
За допомогою норм фінансового права формується правове поле для здійснення фінансової діяльності та реалізації фінансової політики
Фінансове право, як і інші елементи фінансового механізму динамічне. Розвиток фінансового законодавства здійснюється шляхом впорядкування, оновлення і уніфікації законодавчих актів з фінансових питань.
