Фінансове регулювання та фінансове стимулювання економічних і соціальних процесів відбувається за допомогою системи оподаткування, шляхом встановлення рівня митних податків на імпортні товари та сировину, через норми амортизаційних відрахувань, орендну плату, дотації, субсидії, штрафи, фінансові пільги і санкції та ін.
Роль фінансів найвідчутніше виявляється під час розв'язання соціальних проблем. З метою покриття потреб на соціальні цілі держава створює позабюджетні та благодійні фонди, а також фонди фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.
Призначення фінансів виявляється через їх функції. Традиційно розрізняють дві функції фінансів — розподільну і контрольну.
На наш погляд, спектр функцій значно ширший, і до зазначених можна додати функцію мобілізації фінансових ресурсів.
Розподільна функція фінансів полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму розподіляється та перерозподіляється вартість національного доходу між різними суб'єктами господарювання та напрямами цільового використання.
Кожен вид фінансового розподілу обслуговується різними ланками фінансової системи: внутрішньогосподарський — фінансами підприємств, міжгалузевий та міжтериторіальний — державним бюджетом, цільовими державними фондами. Учасниками (суб'єктами) фінансового розподілу можуть бути підприємства, об'єднання, установи, держава та громадяни.
Розподільна функція охоплює дві стадії: первинний розподіл національного доходу (НД) і вторинний розподіл (перерозподіл) НД.
Первинні доходи в свою чергу поділяються на дві групи:
1) заробітна плата робітників, службовців, доходи селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва;
2) прибуток підприємств сфери матеріального виробництва формування і розподіл.
Слід зазначити, що внаслідок первинного розподілу НД не утворюються суспільні грошові фонди для забезпечення економічних, соціальних і політичних функцій держави, здійснення соціального захисту населення. Такі суспільні державні грошові фонди створюються шляхом вторинного розподілу (перерозподілу) національного доходу. В результаті перерозподілу формуються вторинні доходи. Це доходи, одержані в галузях невиробничої (бюджетної) сфери: освіта, медичне обслуговування, наука, правоохоронна система, оборона та ін.
Співвідношення обсягу бюджету і ВВП — важлива економічна проблема, зумовлена особливостями функціонування моделі економіки конкретної держави. Залежно від соціальної навантаженості бюджету на сьогодні в світі є три основні моделі перерозподілу ВВП через бюджет:
— американська, коли через бюджет перерозподіляється 30—35 % ВВП;
— західноєвропейська, за якої через бюджет перерозподіляється 40—50 % ВВП;
— скандинавська, коли через бюджет перерозподіляється 60—65 % ВВП.
У більшості країн перерозподіл здійснюється від 30 до 50 % ВВП.
Схему розподільної функції фінансів наведено на рис. 1.1.
Основою контрольної функції фінансів є рух фінансових ресурсів, що може відбуватися як у фондовій, так і не фондовій формах з метою контролю з боку суспільства за виробництвом і розподілом ВВП на всіх рівнях господарювання за умов дотримання фінансової дисципліни.
Контрольна функція фінансів спрямована на вирішення таких основних завдань:
— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
— своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;
— мобілізація фінансових ресурсів у обсязі необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку;
— збільшення власного капіталу;
— ефективний цільовий розподіл та використання фінансових ресурсів.
Об'єктом фінансового контролю є фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, що здійснюють фінансову діяльність. Предмет контролю становлять фінансові операції, пов'язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів.
Фінансовий контроль ґрунтується на відповідних принципах:
— достовірності фактичної інформації;
— завчасного виконання контролю з метою запобігання виникненню суттєвих відхилень фактичного фінансового процесу від встановлених норм;
— безперервності, регулярності й систематичності;
— відповідальності, що передбачає відповідальність суб'єктів контролю за ефективне функціонування системи фінансового контролю.
Об'єктами контрольної функції фінансів є фінансові показники діяльності підприємств, організацій, установ. Розрізняють такі види фінансового контролю:
— загальнодержавний, що проводять органи державної влади та управління (податкові органи, казначейство, контрольно-ревізійні управління, міністерство фінансів та ін.);
— внутрішньогосподарський, який здійснюють фінансові служби підприємств та установ;
— незалежний, що виконують аудиторські фірми.
Важлива ознака фінансового контролю — його метод. Визначають такі головні методи фінансового контролю, як ревізія, тематична перевірка, обстеження, безперервне відстеження фінансової діяльності тощо. Оскільки спектр функцій фінансів значно ширший, до зазначених вище можна додати ще низку функцій, які виконують фінанси, а саме:
— мобілізація фінансових ресурсів;
— функція регулювання;
— індикативна функція;
— стабілізація умов для соціально-економічних відносин.
Подібною до розподільної функції є функція мобілізації фінансових ресурсів, яка полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму суб'єкти діяльності залучають кошти з метою створення статутного капіталу, резервних фондів підприємств, місцевих бюджетів, бюджету держави, позабюджетних доходів, а також доходів населення.
Мобілізація фінансових ресурсів на підприємствах — утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Фінансові ресурси складаються з внесків засновників у статутний капітал; прибутку від усіх видів діяльності (операційна, фінансова, інвестиційна діяльність та надзвичайні події); мобілізації ресурсів на фінансовому ринку (від емісії, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитних інвестицій); бюджетних субсидій; інших видів ресурсів.
У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Збільшення частки власних коштів впливає на фінансову сталість підприємств, і навпаки, велика частка залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємств, підвищує фінансовий ризик.
Що стосується мобілізації фінансових ресурсів на рівні місцевих бюджетів і державного бюджету, то вони формуються на основі податкових відрахувань і зборів, кредитних інвестицій, емісії цінних паперів, неподаткових надходжень, державного мита та ін.
Джерелом доходів населення в усіх фінансових сферах є заробітна плата, позики, компенсації, соціальні виплати та інші джерела фінансових ресурсів населення.
Мобілізація фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб загальнодержавних, підприємницьких структур і потреб населення здійснюється на основі відповідних нормативних актів шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо.
Моделі фінансових відносин
Розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) може здійснюватись за різними моделями фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Відповідно до ролі і місця держави, моделі фінансових відносин розрізняються за двома ознаками:
- за послідовністю розподілу ВВП;
- за рівнем державної централізації ВВП.
За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі фінансових відносин: адміністративну і ринкову.
Сутність адміністративної моделі фінансових відносин полягає в тому, що переважна частина ВВП централізовано концентрується у бюджеті держави і виключається із розподільних відносин (рис. 11.2).
Держава спрямовує у бюджет централізований чистий дохід - податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу - прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40 %) залишається на підприємстві, інша частина ВВП виплачується робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягає прибутковому оподаткуванню. Адміністративна модель фінансових відносин була характерна колишньому СРСР та іншим соціалістичним країнам.
Характерною ознакою цієї моделі є те, що переважну частину своїх доходів держава отримує у процесі первинного розподілу ВВП. Вона є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві, а саме:
- вона не показує реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;
- доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення ВВП;
- неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;
- відсутні стимули до продуктивної праці.
Пропорції первинного розподілу ВВП регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Рівень заробітної плати регулюється через встановлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксується централізований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлюється рівень прибутку підприємств.
Рис. 11.2. Адміністративна модель фінансових відносин
Сутність фінансової моделі ринкової економіки полягає у тому, що спочатку вартість реалізованого ВВП розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це насамперед, власники виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата.
Характерна ознака моделі полягає у тому, що держава отримує свої доходи на основі перерозподілу ВВП (рис. 11.3).
На відміну від адміністративної, ринкова модель фінансових відносин є відкритою, зрозумілою і достатньо повно відображає реалії у суспільстві:
- у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який у свою чергу, характеризує їх вклад у створення ВВП;
- достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб'єкт точно знає скільки він заробляє і скільки віддає державі;
- чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.
Пропорції первинного розподілу ВВП між підприємцями і робітниками та службовцями регулюються ринковими відносинами у законодавчому порядку.
Ринкові відносини сприяють встановленню оптимальних пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб'єкт зацікавлений у збільшенні своєї частки. З іншого - існують певні об'єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб'єкт зацікавлений у доходах іншого. Так, для суб'єктів господарювання вкрай необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягів продажу, а відповідно, і забезпеченню формування прибутку. У свою чергу, робітники і службовці зацікавлені у збільшені прибутку підприємства, адже він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак і зростання заробітної плати. При цьому переважну частку у ВВП у сучасних умовах займає саме заробітна плата, тоді як обсяги прибутку мінімізуються потребами виробничого розвитку.
Рис. 11.3. Ринкова модель фінансових відносин
Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмежені максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад податку на прибуток.
Пропорції перерозподілу ВВП регламентуються тільки нормативно-законодавчими актами.
Слід відмітити, що виділення зазначених моделей певною мірою має умовний характер. У моделі ринкової економіки присутні елементи участі держави у первинному розподілі за допомогою непрямих податків. Модель адміністративної економіки, у свою чергу, включає елементи перерозподілу. Таким чином, відмінність однієї моделі від іншої полягає насамперед, у різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави у перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки - втручання держави у його первинний розподіл.
За рівнем державної централізації ВВП у межах фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.
Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації, близько 30-35 %. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги. Така модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого - вимагає цього. Це досить жорстка, але високоефективна модель, оскільки заснована, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.
Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті, близько 40-50 %. За рахунок вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність цієї моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.
Скандинавська модель передбачає досить високий рівень централізації ВВП у бюджеті, близько 50-60 %. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров'я. Ця модель створює клімат упевненості і соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива лише за таких умов: високого рівня ВВП на душу населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і індивідуального споживання; високого рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці і поваги до державного сектора.
Отже, вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників, а саме: рівня розвитку суспільства; характеру та масштабу діяльності держави, її втручання в економіку, і типу здійснюваної нею соціальної політики; характеру міжнародної діяльності та воєнної доктрини; історичних традицій народу; рівня розвитку культури тощо. Основний критерій вибору - вплив на суспільство через встановлення стимулів до праці і ефективного господарювання і забезпечення надійної системи соціальних гарантій. Тобто, вибір фінансової моделі - це вибір шляху розвитку суспільства, встановлення певної системи економічних інтересів, які лежать в основі забезпечення впливу на темпи і пропорції цього розвитку.
З 1990-хроків ХХ століття, в сукупності економічних відносин в Україні як і більшості постсоціалістичних країн відбувається процес суттєвих змін, пов'язаних з переходом від централізованої планової економіки до ринкового господарства. Формування принципів ринкової економіки вимагало переосмислення усіх проблем суспільного життя, а особливо в сфері фінансів.
На даному етапі розвитку в Україні ще продовжується процес формування оптимальних фінансових відносин ринкового типу, а існуюча фінансова система як сукупність цих фінансових відносин має певні особливості, притаманні лише їй. Метою формування фінансових
відносин в Україні на даному етапі розвитку є оптимізація основних фінансових пропорцій доходів інституційних секторів і, на її основі, стимулювання прискореного економічного розвитку та підвищення добробуту громадян.
