Як вже зазначалось, літературна мова реалізується в усній і писемній формах і поділяється на стилі. Мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання. Саме слово "стиль" походить із латинської мови (stilus) і послідовно означає "загострена паличка для писання". Сукупність лексичних, фразеологічних, морфологічних і синтаксичних, орфоепічних та акцентуаційних засобів у певній сфері та формі взаємин мовців становить поняття функціонального стилю. Оскільки суспільні функції мови часто переплітаються, то й функціональні стилі мають як специфічні елементи, так і міжстильові загальномовні засоби.
Найдавнішим серед стилів є розмовний. Пізніше, з появою письма, почали формуватися художній та діловий.
Розрізняють стилі писемної форми мови та стилі усної форми мови. У писемній мові виділяють вісім стилів: науковий, публіцистичний, інформаційний, художній, офіційно-діловий, виробничо-професійний, епістолярний та конфесійний. В усній формі мови виділяють два стилі: розмовно-побутовий і ораторський. Але треба зазначити , що усі стилі мають усну та писемну форму вираження.
Кожний стиль має:
1)сферу поширення та вживання (коло мовців);
2)функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування);
3)систему мовних засобів (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень);
4)характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
5)підстилі, тобто різновиди
Стиль мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовуються мовцями за певних умов спілкування. У вужчому розумінні стиль мовлення – це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеологі ї , граматики, фонетики) .
Кожний стиль має: сферу поширення, призначення, систему мовних засобів, стилістичні норми, підстилі , жанри реалізаці ї ; володіє певним ступенем поширення у мові , сферою використання мовцями. В основу класифікаці ї стилів мови покладено різні принципи, що призвело до виділення різної кількості функціональних стилів. В українській мові найпоширенішою класифікацією є та, згідно з якою виділяють п’ять стилів: офіційно-діловий (функція повідомлення) , науковий (функція повідомлення) , публіцистичний і художній (функція впливу) , розмовний (розмовно-побутовий, стиль побутового мовлення) (функція спілкування) .
Останнім часом почали виділяти, як цілком самостійні , ще два стилі – епістолярний та конфесійний. Слід зазначити, що деякі із стильових рис можуть бути властивими не для одного, а для кількох стилів. Наприклад, точність як риса властива всім стилям, окрім розмовного, але в різних стилях вживається по-різному: у науковому – сувора, в офіційно-діловому – жорстка, у стилі художньої літератури – розмита. Деякі ж риси властиві тільки одному із стилів.
Наприклад, стандартність писемного тексту – в офіційно-діловому стилі , відсутність логіки – у деяких жанрах стилю художньої літератури. Саме стильові риси зумовлюють добір засобів та їх поєднання в текстах певних функціональних стилів. Отже, стилі мови мають як специфічні елементи, так і міжстильові загальномовні засоби. Проте, узагальнюючи, можна визначити особливі риси кожного стилю.
Науковий стиль. Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Науковий стиль функціонує у двох формах вираження наукової думки – писемній та усній. Застосовується при написанні наукових праць, підручників, статей тощо. Мова наукових праць відзначається високим ступенем стандартизаці ї , що, у свою чергу, визначає основні риси наукового стилю. Основна функція – повідомлення. Вона полягає у доведенні теорі ї , обґрунтуванні гіпотез, у повідомленні наслідків досліджень, класифікаці ї , поясненні явищ, систематизаці ї викладу певних знань тощо.Науковий стиль характеризується широким використанням термінологі ї як загальної так і спеціальної . Для нього характерне вживання великої кількості абстрактних і запозичених слів (теорема, параграф, виконання) . У ньому переважають складні речення, проте повторення одних і тих же слів у невеликому відрізку мовлення неприпустиме.Визначальною рисою тексту є і поділ його на абзаци, рубрики, використання цитат і посилання на першоджерела. Науковий стиль має кілька різновидів:
1) власне науковий обслуговує фахівців певної галузі . Це наукові дослідження в галузі мовознавства, права, медицини, математики тощо. Реалізується в монографіях, рецензіях, статтях, рефератах, тезах тощо;
2) науково-популярний має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей незалежно від їхньої професі ї і підготовки. Використовується у неспеціальних часописах;
3) науково-навчальний використовується для написання підручників, посібників та іншої літератури, призначеної для навчальних закладів;4) виробничо-технічний – це мова літератури, що обслуговує різні сфери господарства і виробництва ( інструкці ї , проекти тощо) . Від власне наукового стилю він відрізняється дещо простішою формою викладу, лаконічнішим обґрунтуванням тієї чи іншої проблеми, обмеженою ількістю спеціальної термінологі ї ;
5) науково-публіцистичний підстиль широко використовується в газетах і журналах. Цим стилем журналісти пишуть інформаці ї про досягнення науки і техніки.
Публіцистичний стиль – один із найбільш широковживаних. Основна функція – переконання, діяння, вплив. Він забезпечує різні потреби суспільства, пов’язані з політикою, адміністративною і господарською діяльністю, відзначається гострим характером. Його завдання – агітація, активний вплив на читача і слухача. Цей стиль поєднує в собі точність висловлювання, логічність. Тут широко використовується суспільно-політична лексика, політичні гасла і заклики, урочисті фрази, риторичні запитання та засоби сатири й гумору. Основна форма викладу – монолог (рідше – діалог) . Публіцистичний стиль вбирає в себе елементи офіційно-ділового та наукового стилів. Можливе вживання штампів. Мова насичена словами, що вжиті в переносному значенні , наявна велика кількість метафор. Синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення. Сфера використання – публіцистичні статті , виступи в газетах, журналах, на телебаченні , зборах, мітингах тощо. Публіцистичний стиль поділяється на такі підстилі :
1) стиль засобів масової інформаці ї (часописи, радіо, телебачення тощо) ;
2) художньо-публіцистичний (памфлети, політичні доповіді , нариси тощо) ;
3) політико-агітаційний;
4) ораторський;
5) науково-публіцистичний (стоїть на межі наукового та публіцистичного стилів) .
Художній стиль – може виступати в кількох різновидах – епос, лірика, драма, проте всі вони характеризуються високою експресивністю та емоційністю, вживанням слів у переносному значенні (метафора, метонімія, синекдоха) . Лексика художнього стилю різноманітна: історизми та архаїзми (жупан, меч, злато, перст) , діалектизми (жалива – кропива, когут – півень, маржина – худоба, ровер – велосипед) , оказіоналізми (яблуневоцвітно, злотоцінно – П.Тичина; надзвичайниця – В.Еллан- Блакитний) та ін. Часте використання синонімів, антонімів, омонімів зі стилістичною метою. Властиве використання епітетів, метафор, порівнянь тощо. Використовуються різні типи речень. Монологічна та діалогічна форма викладу тексту. Він може включати в себе всі стилі та їх ознаки. Розмовний стиль. Основна функція – спілкування, обмін думками між двома або кількома мовцями. Характеризується особливою невимушеністю і простотою форм. Тут широко використовуються розмовні , просторічні слова (попоїсти, лапати) , експресивні та емоційно- забарвлені слова і звороти (дівчинонька, варити воду) , діалектизми та жаргонізми (жентиця, барахло) . Використання неповних, обірваних речень. Інтонація різноманітна. Сфера вживання – побут людей, щоденні бесіди в сім’ ї , на роботі . Розмовний стиль поділяється на такі підстилі :
1) розмовно-побутовий; 2) розмовно-офіційний.
Епістолярний стиль. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад, художньої літератури, публіцистики та офіційно- ділового стилю. Сфера використання - приватне листування. Основні ознаки – наявність певної композиці ї : початок (звертання) ; головна частина, де розкривається зміст листа; закінчення, де підсумовується написане, іноді наявний постскриптум (Р.S. – приписка до закінченого листа після підпису) . Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів. На сучасному етапі епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним) , скоротився обсяг обов’язкових раніше вступних звернень та заключних формулювань увічливості .
Конфесійний стиль. Сфера використання – релігія та церква. Призначення – обслуговує релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Він втілюється (реалізується) в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) , у різних церковних книгах (писемна форма) . Конфесійний стиль склався в українській мові десь у 16-17 століття. Час від часу цей стиль заборонявся або обмежувався у використанні (наприклад, у 20-40-х роках ХХ століття) . Для нього характерними є такі засоби, як архаїзми, суто церковна термінологія, слова-символи, непрямий порядок слів у реченні і словосполученні , значна кількість метафор, алегорій, що робить його небуденним, піднесеним. Конфесійний стиль поділяється на підстилі :
1)публіцистичний; 2) науковий; 3) художній.
Офіційно-діловий стиль
Офіційно-діловий стиль – це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування. Ділове мовлення (писемне) обслуговує суспільні відносини людей, служить для зв’язку органів влади з населенням, для взаємозв’язку у політичній, економічній, соціальній і культурній сферах.
Офіційно-діловий стиль досить чутливий до соціально- історичних факторів, піддається серйозним змінам під впливом соціально- історичних перетворень у суспільстві і в той же час виділяється серед інших функціональних різновидів мови своєю стабільністю, традиційністю і стандартністю.
Лексичні , морфологічні , синтаксичні і фонетичні особливості ділової мови визначаються основними рисами ділового стилю і варіюються залежно від жанру і змісту тексту ділового документа, тобто від приналежності останнього до тієї чи іншої галузі державної і суспільної діяльності .
У діловому стилі можна визначити такі найважливіші лексичні , морфологічні та синтаксичні риси:
1) Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі (використання засобів образності , як і виявлення особистих почуттів, для нього нетипове) . Найважливішим тут є послідовність і точність викладу фактів, об’єктивність оцінок. Основний тон ділового мовлення – нейтральний, хоча деколи він може бути і підкреслено офіційним і урочисто піднесеним.
2) Для лексики ділового стилю характерне широке, тематично зумовлене використання: а) професійної термінологі ї (юридичної , дипломатичної , спортивної , бухгалтерської і ін.) ; б) складноскорочених слів, абревіатур (СБУ, ЗНУ, НБУ, профспілка) .
3) Ділові тексти відрізняються наявністю слів і виразів, що поза діловою мовою, як правило, не вживаються, наприклад: вищевказаний, недовиконання і т.д. Ділова мова відзначається стилістичною однорідністю, стандартизованістю. Стандартизованість проявляється у: а) широкому використанні сталих зворотів (з метою, у зв’язку, відповідно до та ін. ) ; б) постійному використанні тих самих слів, форм, зворотів – як результат прагнення до однотипності .
Суворі вимоги до лексики офіційно-ділового стилю призводять до:
а) відсутності діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики;
б) мінімального використання вигуків, часток, емоційно-забарвленої лексики;
в) використання стійких словосполучень нефразеологічного характеру, наприклад: касаційна скарга, акт громадянського стану;
г)синонімія зводиться до мінімуму й не викликає двозначності сприймання.
4) Офіційно-діловий стиль відзначається великою частотністю вживання: а)віддієслівних іменників та відіменних прийменників (недовиконання, дотримання, підрахунок, заповнення, відповідно до, з метою, за рахунок та ін.); б) безособових дієслів (взято, прийнято, підписано, укладено) ; в) назв осіб за їх функцією (позивач, відповідач, виконавець, свідок, покупець) та ін.
5) Синтаксис ділового стилю характеризується використанням:
а) прямого порядку слів в реченні як переважаючого принципу йогоконструювання;
б) стійких словосполучень, що використовуються для зв’язку частин складного речення (таким чином, що…; з тією умовою, що…; на випадок, якщо…) ;
в) складних речень, що відображають логічне підпорядкування одних фактів іншим;
г) простих поширених речень (кілька підметів при одному присудкові , кілька присудків при одному підметі , кілька додатків при одному з головних членів речення тощо) . Прості речення характерні для деяких документів (заява, автобіографія тощо) .
Для чіткої організаці ї текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти. Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі :
■ Законодавчий – використовується у законодавчій сфері , регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується у Конституці ї , законах, указах, статутах, постановах, кодексах тощо. Жанри законодавчого підстилю характеризуються більш значною стилістичною і мовною однорідністю, ніж жанри інших підстилів ділової мови. У законодавчому підстилі можна виділити такі найважливіші лексичні , морфологічні та синтаксичні риси.
Для мови права характерне вживання юридичної термінологі ї в законах, статутах (апеляція, прокурор, декларація, клопотання, конституційний суд, законодавча ініціатива) , залежно від тематичного змісту документа. У законодавчому підстилі вживаються запозичення – варваризми, переважно латинського походження, наприклад: de jure, de fakto, idee f ixe (нав’язлива думка) . Тексти законів характеризуються повною відсутністю розмовних і просторічних слів, а також діалектизмів.
Для мови законів характерним є використання архаїзмів, що вживаються в номінативному значенні , наприклад: глава держави, декрет.
У текстах законів часто вживаються абревіатури (назви держав, закладів, організацій – ЗНУ, СНД, ПНР) і складноскорочені слова. У правових текстах не вживаються особові займенники (я, він, вона) і особові форми дієслова (виняток – усне судове мовлення) . Не використовуються іменники, прикметники з суфіксами суб’єктивної оцінки (виняток – усна судова мова, наприклад, виступи адвокатів, прокурорів, суддів) .
У законодавчому підстилі часто вживаються конструкці ї із словами повинен, зобов’язаний. Характерним є використання непрямої мови (пряма мова можлива тільки тоді , коли дослівно цитуються законодавчі акти, а також в усній судовій мові адвокатів, прокурорів та інших членів суду) .
Важливу роль виконує абзац, який є показником переходу від однієї думки (теми) до іншої .
Спосіб викладу в законодавчому підстилі – директивний.
■ Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно- ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується у конвенціях (міжнародних угодах) , комюніке (повідомленнях) , нотах (зверненнях) , протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах.
Для лексики дипломаті ї характерне вживання міжнародно дипломатичної термінологі ї і термінологі ї міжнародного права в основному латинського і французького походження, наприклад: консул, конвенція; аташе, демарш, комюніке. Іноді в дипломатичних текстах латинськ терміни і вислови вживаються в латинському написанні : persona non grata, status quo, veto тощо.
Дипломатичні тексти відзначаються наявністю слів і словосполучень загальновживаної мови, які використовуються як терміни: протокол (сукупність загальновизнаних правил міжнародного спілкування) сторона (мається на увазі певна держава і ї ї уряд, що бере участь у переговорах) .
У дипломатичних документах часто вживаються слова, що мають стилістичну позначку «книжне», «урочисте», що надає їм урочистого звучання, відповідно до їх важливості і значення. Використовуються також вирази, пов’язані з етикетом, що є загальноприйнятими формулами ввічливості : Міністерство іноземних справ України засвідчує свою повагу посольству…і має честь повідомити.
Характерним для цього підстилю є використання стійких словосполучень нефразеологічного характеру: принцип мирного співіснування, міжнародна напруга, політика сприяння, міжнародний контроль.
У дипломатичних документах абревіатури і складноскорочені слова вживаються помірно: МЗС, ООН, полпред (архаїзм) . На противагу законодавчому й адміністративно-канцелярському підстилю для дипломатичного характерне вживання модальних слів та імен зі значенням суб’єктивної оцінки. Наприклад: Республіка Франція гаряче вітає перемогу демократичних сил. Експресивне забарвлення мають вжиті в переносному значенні словосполучення холодна війна, політика з позицій сили. Для дипломатичного стилю властива деяка образність. Наприклад, у документах словосполучення Даунінг стріт вживається в значенні «Міністерство іноземних справ Великобритані ї» (воно розміщене на цій вулиці ) ; Білий дім (резиденція президента Америки) ; Єлисейський палац (резиденція президента Франці ї ) – у значенні «уряд Франці ї» і т.п. Мові дипломаті ї властива емоційно-експресивна забарвленість. Це зближує дипломатичний підстиль з публіцистикою. Спосіб викладу в дипломатичних документах найчастіше – розповідний, можливі описи, роздуми. Директивний спосіб викладу властивий міжнародним документам лише в екстрених ситуаціях – розірвання дипломатичних відносин, ультиматум, нота. Дипломатичний підстиль найбільш «відкритий» із усіх підстилів офіційно-ділового стилю.
Велику роль в дипломатичних документах відіграє графіка (наприклад, написання деяких слів з великої літери – Високі Сторони, Високий Гість) .
■ Адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері , правових взаєминах і діловодстві . У адміністративно-канцелярському підстилі дві функці ї : інформаційно- змістова (оголошення) , і організаційно-регулююча (розпорядження, наказ) .
Для адміністративно-канцелярського підстилю характерне широке використання канцеляризмів (в справі , з метою), серед яких зустрічаються і архаїзми (вищепойменований) . Такого роду канцеляризми складають специфіку адміністративно-канцелярського підстилю. Адміністративно-канцелярська лексика характеризується меншою кількістю термінів, ніж юридична і законодавча, що пояснюється призначенням цього підстилю. Іншомовна лексика рідко вживається в цьому підстилі , виняток – це слова- інтернаціоналізми (аванс, кредит, телефон, банк та ін.) . Лексиці адміністративно-канцелярського підстилю властива однозначність. На противагу законодавчому підстилю тут мало антонімів (не потрібне позначення полярних понять) .
Широко використовуються абревіатури і складноскорочені слова (назви закладів, установ, марок машин) : МАЗ, КамАЗ, ЗАЗ, ЗНТУ, ЗНУ. У канцелярських документах вживаються особові форми дієслова і особові займенники (автобіографія, наказ) .
Як і законодавчий, канцелярський підстиль нейтральний з точки зору емоційно-експресивного забарвлення – тому тут мало вигуків, модальних слів, іменників, прикметників із суфіксами суб’єктивної оцінки (за винятком, наприклад, поздоровлень, святкових наказів, почесних грамот та ін. ) . Спосіб викладу в канцелярських текстах в основному описовий (у звіті , акті , характеристиці) і розповідний (наприклад, в автобіографі ї) ; менш розповсюджене міркування (вживається, головним чином, у службовому листі , де потрібно що-небудь обґрунтувати, довести) . У канцелярських документах розповідь, опис і міркування дуже часто поєднуються між собою. Директивний стиль викладу в цих документах зустрічається рідко (в основному у наказах, розпорядженнях)
Велику роль у канцелярському підстилі відіграє графіка, правопис і розташування реквізитів. Існують й інші класифікаці ї підстилів офіційно-ділового стилю (наприклад, Зубков М. – С.29; Грозовська Н. – С.11-12) . Окрім названих, виділяють і юридичний підстиль. Він використовується у юриспруденці ї (судочинство, дізнання, розслідування) . Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:
- між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності ;
- між підприємствами, організаціями та установами;
