37. Філософія постмодерну (загальна характеристика)
Термін постмодерн з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах. Філософського значення він набуває у 80-ті роки у працях Ж.-Ф. Ліотара. який переносить дискусії з постмодерну у сферу філософії.
У найзагальнішому плані філософія постмодерну проголошує орієнтацію на подолання тривалого домінування у філософському мисленні раціоналізму й монізму. Постмодерністи проголошують, що вони «занурюють світ» у зовсім інший «стазіс» (грец. – стояння, нерухомість), у якому розум звільняється від претензії на тотальне панування; філософія проголошується «терапевтичним мистецтвом», яке звільняє свідомість від настанов минулого. Філософія має бути плюралістичною і толерантною до всього відмінного. Звідси проголошується принцип нової філософії (постмодерну): «На цьому стою, але можу як завгодно».
Будучи плюралістичним, постмодерн не шукає нового синтезу, але орієнтується на породження відмінностей (Ж.Дельоз), форма та існування яких - це гра з іншими відмінностями, причому правила гри не задаються ззовні, а створюються довільно в ході самої гри («грає сама гра», як говорив Г.-Г. Гадамер). Плюралістичність постмодерну виявляється і в тому, що він протистоїть інтернаціональному стилю і сцієнтизмові і взагалі дезавуює культуру Цілого і Єдиного. Постмодерн не проти віри у будь-яку ідею, але він проти привілеїзації якоїсь однієї (чи кількох) ідеї, проти проголошення анафеми всім іншим - альтернативним - ідеям.
Постмодерністи виступають проти «асиметричності» діалогу. Так, зокрема, Дельоз і Гваттарі критикують Фрейда за «асиметричність» діалогу лікаря-психіатра з пацієнтом. Цей діалог має будуватися на паритетних засадах. Тому божевілля є просто нестандартною відповіддю на ситуацію, що суперечить сталому (стандартному) символізму. На те пропонується шизоаналіз - аналіз, заснований на вірі в те, що знання не вичерпуються визначеними наперед функціонально-системологічними категоріями. Тому «шизоаналіз» є повною інверсією «ортодоксального психоаналізу». Отже, філософія постмодерну має бути аномальною, має виривати нас із status quo, має допомагати нам ставати новими істотами (Р.Рорті).
Постмодерн є усвідомленням вичерпаності онтології, в межах якої реальність могла піддаватися примусовому її перетворюванню. Але відмова від примусового перетворення природи має неминуче привести й до відмови від будь-яких спроб систематизації реальності, котра не «вміщується в жодні теоретичні схеми. Подія завжди випереджує теорію» (Ж. Бодрійар). З цього постає об’єктивна неспроможність створити жорсткі замкнені системи будь-де (в економіці, мистецтві, мовознавстві та ін).
