3. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха.
Л.Фейєрбах (1804-.1872 рр.) — філософ, який здійснив поворот до матеріалізму в німецькій класичній філософії після Канта і Гегеля. Основні положення філософії Фейєрбаха викладені у працях: «До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства» і «Основні положення філософії майбутнього».
Цікава еволюція філософських ідей Л.Фейєрбаха, який починав з вивчення теології, потім став учням Гегеля, викладав гегелівську філософію в університеті і, нарешті, прийшов до матеріалістичних поглядів на природу людини. Сам Фейєрбах про це так писав: «Моєю найпершою думкою був бог, другою — розум, третьою і останьою — людина».
Критикуючи Гегеля, Фейєрбах довів, що його абсолютна ідея — це не що інше, як людський розум, відірваний від людини і перетворений в щось надприродне. Він вважає, що мислення не може існувати поза людиною і незалежно від неї, тому що воно нерозривно зв'язане з діяльністю людського мозку, з матеріальними процесами. Звідси, мислення не первинне, як доказував Гегель, а вторинне, похідне від матерії.
Нова філософія, яку пропонує створити Фейєрбах, повинна бути філософією людини, це антропологічна філософія, в ній Бог і теологія ' повністю розчиняються у вченні про людину.
Вважає, що філософія і релігія — протилежні за своєю суттю. В основі релігії лежить віра в догмати, в основі філософії — знання, прагнення розкрити суть речей. Тому своє завдання Фейєрбах вбачаєте критиці релігії, пропонує аргументоване розуміння причин виникнення релігії. Зокрема, він вважає що незадоволення людини суперечностями, злом і несправедливістю, які існують в реальному світі, приводить до того, що в неї виникає думка про існування ідеального світу — Неба, де .людська доброчесність завжди винагороджується і приносить щастя.
Крім того, говорить Фейєрбах, ні в чому з такою силою не відчуває людина свою обмеженість, безсилля, як в усвідомленні неминучості смерті, кінечності людського життя, їй дуже важко змиритись з цією неминучістю, тому виникає думка про безсмертя, що знаходить своє втілення в проблемі потойбічного світу.
Фейєрбах стверджує, що релігія виникає тому, що людина починає приписувати свої кращі риси Богові і замість того, щоб любити іншу людину, вона починає любити Бога. Релігія є неістинною формою самосвідомості людини.
Антропологія ліквідує поняття Бога і ставить на його місце людину. Якщо релігія — це любов до Бога, то нова філософія пропагує любов до людини. Любов, як унікальне почуття зв'язку між людьми, утворює сутність антропології і перетворює її у нову релігію. '
Слід звернути увагу на те, як Фейєрбах розуміє людську сутність. Людина розглядається ним, як природна істота, як вищий щабель природного саморозвитку: якраз через людину природа відчуває, сприймає, пізнає себе.^Виходячи з такого розуміння людини, Фейєрбах відкидає її ідеалістичне трактування, коли людина розглядається перш за все як духовна істота з сутністю «Я думаю». Згідно Фейєрбаху духовне начало в людині не може бути відділене від тілесного, дух і тіло — це дві сторони тієї реальності, яка називається організмом. Якщо для Гегеля окремий індивід є історично-духовним утворенням, то Фейєрбах підкреслює біологічну природу людини. Почуття і свідомість людини є теж природними явищами. Тому він говорить про людину як щось незмінне, абсолютне, а не про конкретну історичну людину. У сферу досліджень Фейєрбаха не потрапляє ні дійсний світ людини, ні її реальні стосунки з іншими людьми, ні духовна, ні виробнича діяльність. Людина, в тлумаченні Фейєрбаха, виступає як позаісторична і позасуспільна істота. В цьому полягає суттєвий недолік філософії Фейєрбаха.
