Усі представники цього класу (близько 3500 видів) - ендопаразити. В Україні поширено понад 500 видів. У статевозрілій стадії вони, за деяким винятком, паразитують у кишках людини і хребетних тварин. І лише представники одного роду паразитують у безхребетних (малощетинкових червів).
Тіло сплющене, видовжене, у більшості видів поділяється на членики (проглотиди) (рис. 42). Розміри - від 1-2 мм до ЗО м. На передньому кінці знаходиться головка, або сколекс, з органами фіксації: присосками, ботріями (щілинами), гачками, ботрідіями, які утворені видовженими присорками, поділеними перегородками. Частина тіла позаду сколекса є зоною росту і називається шийкою. Тут відростають членики, які в сукупності утворюють тіло паразита, або стробілу (кількість члеників буває від 3-4 до кількох тисяч). Задні членики в міру розвитку і дозрівання відриваються від стробіли і виходять назовні. Покриви тіла цестод виконують також функцію живлення, оскільки травна система в них редукована. Зовнішня поверхня тегумента вкрита мікроворсинками (мікротрихіями) двох типів - конусоподібними і трубчастими. Вважають, що перші з них беруть участь у прикріпленні та русі паразита, а другі виконують трофічну функцію.
Цестоди - малорухливі тварини, тому мускулатура в них розвинена гірше, ніж у вільноживучих плоских червів - турбелярій (представлена кільцевими і поздовжніми м'язами). Нервова система складається із центрального вузла, розташованого в сколексі, і поздовжніх тяжів, що проходять через усе тіло. Органи чуття представлені лише чутливими сенсилами, розкиданими по всьому тілу, проте найбільша їх кількість концентрується на сколексі.
Паразитизм є причиною повною відсутності органів травлення у цестод. Живлячись поживними речовинами хазяїна, гельмінти всмоктують їх усім тілом за допомогою трубчастих мікроворсинок. Органи виділення - сильно розгалужені протонефридії. Є два основних видільних канали, які відкриваються назовні в останньому членику, а також отвори протонефридій у кожному членику. 117
Стьожкові черви, як і більшість гельмінтів, інтенсивно розмножуються. Це гермафродити, у яких повний набір статевих органів розвивається в кожному членику. Вони продукують величезну кількість яєць (бичачий ціп'як - понад 10 млрд. за весь період свого життя). Чоловіча статева система складається із сім'яників (від одного до кількох сотень), сім'явиносних протоків, що зливаються в сім'япровід, який закінчується копулятивним органом - цирусом (останній відкривається в статеву клоаку). До складу жіночої статевої системи входять яєчник, яйцепровід, оотип, де відбувається запліднення яєць, матка та піхва, що відкривається в статеву клоаку. Має місце само- і перехресне запліднення.
Рис. 42. Ціп'як озброєний (свинячий солітер):
а - стробіла; б - сколекс; в - гермафродитна проглотида; г - зріла проглотида: 1 - присоски на сколексі; 2 - гачки; 3 - піхва; 4 - цирусна сумка; 5 - сім'япровід; 6 - третя (додаткова) часточка яєчника, 7 - головний стовбур матки; 8 - сім'яники; 9 - яєчник; 10 - жовтівник; 11 - тільце Меліса; 12 - бічні гілки матки.
За типом розвитку цестод відносять до біогельмінтів, тобто в цих тварин спостерігається зміна хазяїв. Організм, у якому відбувається розвиток паразита в личинковій стадії, зветься проміжним хазяїном, а організм, де проходить його статеве дозрівання, - остаточним (дефінітивним). Із яйця у більшості цестод розвивається перша личинкова стадія - онкосфера. Ця личинка діаметром 20-30 мкм укрита міцною захисною оболонкою і має шість гострих гачечків. За їх 118
допомогою онкосфера пробуравлює стінки кишок, проникає в кровоносні або лімфатичні судини і розноситься до різних органів проміжного хазяїна. Тут вона локалізується і розвивається в наступну личинкову стадію - фіну. Будова фін у різних стьожаків неоднакова. Фіна-цистицерк має вигляд міхурця завбільшки із горошину, всередині якої розвивається головка майбутнього гельмінта. Фіна-ценур розміром із горіх або куряче яйце, у ній розвивається багато головок. Фіна-ехінокок має великі розміри і складну будову. В ехінококовому міхурі формуються дочірні міхурці з багатьма головками. Дефінітивний хазяїн заражається цестодами, поїдаючи фіни. У його кишках головки вивертаються, прикріпляються до стінки кишки, і розпочинається ріст стробіли.
В Україні поширений свинячий солітер (ціп'як озброєний) – Taenia solium, завдовжки 2-3 м (рис. 43). Дефінітивний хазяїн - людина; солітер живе в тонких кишках людини по одному, по двоє, зрідка їх буває навіть п'ять. Органи фіксації - присоски і хоботок із гачечками. Із випорожненнями дефінітивного хазяїна дозрілі членики паразита виділяються назовні ланцюжками по 3-5. Проміжний хазяїн - свиня - заражується солітером, поїдаючи членики з травою або риючись у нечистотах. У кожному членику міститься до 50 тис. яєць. Розвиток фіни з онко-сфери триває 2-4 місяці. Людина заражується, якщо споживає недоварене або недосмажене фінозне м'ясо. Свинячий ціп'як може жити в кишках кілька років, спричинюючи зниження апетиту, нудоту, біль під грудьми, розлади процесу травлення. Коли носій свинячого ціп'яка через неохайність проковтне з їжею або водою яйця паразита, то він стає і проміжним хазяїном. У його органах локалізуються фіни. Особливо небезпечно, коли фіни розвиваються в мозку, тоді виникає тяжке захворювання, що може призвести до смерті.
Бичачий солітер (ціп'як неозброєний) – Teaniarhynchus saginatus - має довжину 4-10 м. Живе у тонких кишках людини, здебільшого один, іноді по два або три. Органи фіксації -присоски. Членики паразита виділяються з випорожненнями хазяїна або виповзають самі поодинці. У кожному із члеників міститься 150-170 тис. яєць. Проміжний хазяїн - велика рогата худоба. Людина заражується, споживаючи м'ясо цих тварин, яке не пройшло достатньої термічної обробки. Іноді ослабленим дітям дають їсти сиру печінку, яка також може бути джерелом зараження. Паразит 119
може жити в кишках людини до 10 років. При ураженні бичачим ціп'яком розвивається загальна слабість, нервовість, виникають головні болі, болі в животі, порушується робота органів травлення. Все це виснажує людину, негативно позначається на її працездатності.
Рис. 43. Життєвий цикл Taenia solium - передній кінець дорослої особини (а), основний хазяїн (б), яйце з онкосферою
(в), м'ясні продукти з фінами (г), фіна з вивернутим
сколексом (д), фіна (є), проміжний хазяїн (є), онкосфера (ж),
дозрілий членик (з).
Широкий стьожак (Diphyllobothrium latum) паразитує в тонких кишках людини та рибоїдних тварин, зокрема собак і котів. Стробіла складається з 3-4 тис. члеників, досягаючи довжини 10-15 м. Органи фіксації - ботрії. Розвиток відбувається зі зміною не одного, а двох хазяїв. Запліднене яйце для подальшого розвитку має потрапити у воду, де з нього розвивається вкрита вієчками личинка - корацидій. Корацидія проковтують веслоногі рачки (циклопи, діаптомуси), у шлунку яких розвивається наступна стадія - процеркоїд - дрібна (0,5 мм) червоподібна личинка; для її розвитку потрібно близько 3 тижнів. Заражених рачків поїдають риби (щука, окунь, минь, судак та ін.), в організмі яких процеркоїд пробуравлює стінки кишок і проникає до м'язів та інших тканин і органів. З нього розвивається плероцеркоїд 120
завдовжки до 1-5 см, на передньому кінці якого є ботрії. Тут він перебуває доти, поки не потрапить до дефінітивного хазяїна. Людина заражається, вживаючи сиру чи недостатньо термічно оброблену рибу або ікру. Широкий стьожак паразитує один або групами, викликаючи тяжке захворювання - дифілоботріоз. В організмі остаточного хазяїна може жити до 20 років. Для запобігання поширення цього захворювання слід охороняти водойми від забруднення нечистотами, не вживати в їжу рибу, що не пройшла достатньої термічної обробки.
Карликовий ціп'як (Hymenolepis nana) має довжину 1-4 см; на сколексі крім 4 присосків є втяжний хоботок з гачками. Паразитує в тонких кишках людини, яка є і остаточним, і проміжним хазяїном. Найчастіше заражаються ним діти. Чим далі на південь, тим відсоток зараження більший. Із проковтнутих людиною яєць у кишках розвиваються личинки онкосфери, які проникають у ворсинки кишок. Тут вони перетворюються на наступну личинкову стадію - цистоцеркоїд. Пошкоджені ворсинки на 5-8-й день руйнуються, а цистоцеркоїди випадають у кишечник і досягають статевозрілої стадії. В одній людині може паразитувати велика кількість карликових ціп'яків - до сотні тисяч. Вони, руйнуючи ворсинки, порушують кровообіг і цілісність слизової оболонки тонких кишок. Функція кишок пору-шується, виникають болі.
Ехінокок – Echinocjccus granulosus (рис. 44) - складається з 3-4 члеників, 2-6 мм завдовжки. Остаточні його хазяї - собака, вовк, шакал та інші хижаки з родини Собачих, у кишках яких він оселяється; проміжні - численні рослиноїдні тварини: вівці, кози, корови, верблюди, північні олені. Випадковим проміжним хазяїном може стати і людина. Трапляються випадки захворювання дітей, які заражуються, якщо не миють рук після "контактів із собаками, вживають немиті овочі і фрукти. Від остаточного хазяїна яйця ехінокока потрапляють у навколишнє середовище. Вони дуже стійкі до температурних і метеорологічних коливань: переносять дванадцятиденне висушування або перебування у воді. При температурі від -1°С до +2°С яйця залишаються життєздатними протягом 116 днів. У печінці, легенях або інших внутрішніх органах проміжного хазяїна розвивається пухирчата стадія ехінокока - фіна (ехінококо вий міхур), яка іноді досягає дуже великих розмірів (до 60 кг у великої рогатої худоби). Такий міхур, поступово збільшуючись, здавлює 121
орган, порушує його функції і спричиняє тяжкі розлади. Хвороба може закінчитися смертю. Лікування лише хірургічне. Хижаки заражуються личинками ехінокока, по-їдаючи трупи загиблих рослиноїдних тварин. Альвеокок (АЬеососсиз тиііііосиїагіз) за будовою дорослої стадії подібний до ехінокока. Остаточні хазяї альвеокока - лисиці, собаки, вовки; проміжні - гризуни, а також людина, у якої альвеокок уражає здебільшого печінку та легені. Личинка альвеокока, розміром як грецький горіх, має вигляд грона міхурців, кожен з яких містить зародкові сколекси. Вона має здатність розростатися, проникаючи з одного органа до іншого (цим вона нагадує рак). Лікування лише хірургічне.
Рис. 44. Життєвий цикл Echinocjccus granulosus -
статевозріла особина (а), яйце з онкосферою (б), проміжні
хазяї (в); фіна типу ехінокок (г); основний хазяїн (д):
1 - сколекс; 2 - молодий членик; 3 - гермафродитний членик;
4 - дозрілий членик).
У боротьбі з цестодами важливе значення має виявлення і вибраковування заражених фінами туш тварин або знешкодження ураженого м'яса високою (60°-70°С) температурою, концентрованим розчином солі, заморожуванням при темпера-турі -10°-15°С. М'ясо слід купувати лише проконтрольоване представниками ветеринарної служби; вживати м'ясо і рибу тільки після належної обробки. Тварин, що загинули від ехінококозу, слід спалювати або закопувати, бо вони можуть бути джерелом зараження собак, вовків, лисиць. 122
Щоб уникнути захворювання на гельмінтози, треба дітям . змалку прищеплювати необхідні на все життя навички особистої гігієни: мити руки з милом після відвідування туалету, гри із тваринами і перед їдою; не забруднювати випорожненнями ґрунт, поверхневі та ґрунтові води. Суспільна профілактика має бути спрямована головним чином на недопущення розсіювання яєць паразитів разом із фекаліями, які необхідно ретельно дезінфікувати 20-процентним розчином хлориду вапна або хлораміном; як добриво фекалії використовувати лише після компостування.
