№56 Романтизм і національна ідея

Вільна культурницька діяльність відбувалася в певних організаційних формах. Спочатку це були, як те диктували звичаї того часу, масонські ложі, з-поміж яких можна виділити полтавську, членом якої був Іван Котляревський, та київську, де чільними були ідеї «з'єднання слов'ян», і членами якої були особи українського, російського та польського походження. Особливого поширення масонські ложі набули після воєн з Наполеоном і закордонних походів російської армії. Й офіцери, і солдати побачили, що існує зовсім інший тип життя, що рабство і деспотизм не є неодмінними рисами суспільства. Після цих подій поступово формується політична опозиція російському самодержавству. «Залишилися виразні сліди існування українського політичного товариства, яке складалося з людей, що займали доволі високе становище в суспільстві: головою його був повітовий маршал дворянства Василь Лукашевич. Товариство це, як каже один мемуарист, ставило собі метою політичну незалежність України». Більш відомими, масовими і радикальними стали підпільні товариства, які увійшли в історію під назвою декабристських. Як відомо, існувало кілька таких товариств, з них два на Україні: Південне і З'єднаних слов'ян (останнє розвинулося зі вже згаданої київської масонської ложі), у Південному товаристві полковником Пестелем було створено «Руську Правду», тобто проект конституції майбутньої республіканської Росії. Варто відзначити парадоксальний факт: Пестель виступав за унітарну державу, без якихось автономних утворень чи територіального самоврядування, - на відміну від петербурзьких проектів конституційної монархії з фактично федеральним устроєм. Проте проект Пестеля був значно радикальнішим у плані економічних реформ і демократичних свобод особи. Одним з провідних членів Південного товариства був нащадок гетьмана Данила Апостола - Муравйов-Апостол. Що ж стосується самого товариства З'єднаних слов'ян (як і деяких членів Південного товариства), то вони ставили національне питання як одне з найважливіших для майбутнього Російської держави. Як зазначав у своїх пізніших записках один з членів цього товариства, воно «ставило собі заголовну ціль увільнення всіх словян від абсолютистичної влади, знищення національного автономізму поміж деякими славянськими народами й сполучення їх усіх в одному федеративному союзі. Малося на увазі докладно означити границі кожної окремої славянсь-кої держави, запровадити в усіх народів демократичну парламентарну форму правління, скласти конгрес для управи ділами цілого союзу й для зміни, в разі потреби, загальних основних законів. Кожній окремій державі мала бути дана повна свобода й незалежність у вирішенні її внутрішніх справ»6. Після поразки декабристського руху на довгий час політичне життя в Україні пригасає. Щоправда, у 1830-1831 роках відбувається польське повстання з гаслом відновлення Речі Посполитої, яке знаходить серйозний відгук на Волині (де і опісля придушення цього повстання продовжували існувати польські революційні групи). Значення цього повстання було двоїстим. По-перше, царський уряд почав всіляко сприяти підтвердженню «древнерусского» характеру Наддніпрянщини, а в тому процесі зі своїми інтересами могли брати участь й українські дослідники. По-друге, через польські революційні та ліберальні кола розповсюджувалися на Україну передові ідеї того часу. Досить сказати, що духовне становлення молодого Тараса Шевченка у Вільно (Вільнюсі) проходило у колі польської освіченої громади. Проте загалом між політизованими діячами, які діяли на Україні на початку XIX ст., і наступним поколінням зяє провалля, що заповнене лише діяльністю культурницько-етнографічних сил. Нова хвиля політичної активності серед української освіченої громади, до якої тепер належать не лише дворяни за походженням, піднімається в середині 40-х років XIX ст. Йдеться про Кирило-Мефодіївське братство (товариство).