38. "Українська держава" гетьмана П. Скоропадського: організація державної влади та законодавства

ПОВЕРНУВШИСЬ до того пам'ятного дня, коли було вчинено державний переворот (29 квітня 1918 року), зазначимо, що тоді ж було проведено з'їзд хліборобів-землевласників. 6432 делегати від восьми українських губерній виступили за відновлення приватної власності (передусім на землю) та утворення сильної й ефективної влади. Одностайно гетьманом всієї України було обрано Павла Скоропадського. Цього ж дня оприлюднено «Грамоту для всього Українського Народу» та «Закон про тимчасовий державний устрій України». Історик О.Копиленко так характеризує тональність і зміст цих документів: «Узявши на себе «на прохання трудового народу» владу (так само чинили до і після Скоропадського), гетьман проголосив своєю метою «добро і користь всім дорогої нам України». Що ж обіцяв Скоропадський? Парадоксально, але майже те, що стало нашими гаслами. Сьогодні всі вказують на необхідність якнайшвидше перейти до ринку і подолати негативні наслідки «соціалістичної системи господарювання». Ті ж самі завдання, але по відношенню до «соціалістичної» Центральної Ради, ставив і Скоропадський, пропонуючи всі нинішні рецепти: від відновлення приватної власності й свободи підприємництва до соціального захисту трудящих» «Закони про тимчасовий державний устрій України» стали фактично конституційним актом, який регулював принципи організації державного життя гетьманської держави. Аж до скликання сойму (термін чого не визначений) гетьман має виключну повноту влади. Він стверджує закони, призначає Отамана Ради Міністрів, затверджує кабінет, є «Верховним Воєводою Української Армії і Фльоти», відає закордонними справами, скасовує судові вироки і здійснює помилування. Фактично йдеться про майже необмеженого законами монарха (власне, він сам вирішує, яке законодавче обмеження своїх дій затвердити). Провідною вірою в Україні визнається православ'я (іншим конфесіям надається право вільного відправлення своєї віри). Окреслюються основні права та обов'язки українських козаків та громадян (статус і перших, й останніх мав визначати спеціальний закон). Власність та оселя є недоторканими, відчуження приватної власності можливе лише за відповідну платню. Окремий розділ було присвячено ролі законів в українській державі: «Сила закону, без виключення, обов'язкова для всіх українських підданих і чужинців в українській Державі перебуваючих»". На сторожі законів мав стояти Генеральний Суд. Період гетьманства Скоропадського був ще більш суперечливим і неоднозначним, ніж річний період діяльності Центральної Ради. З одного боку, створювалася сильна і спочатку досить ефективна централізована влада, було упорядковане законодавство, відновлена у правах власність, розгорнулося будівництво регулярної армії та флоту. З іншого -інституції, які діяли від імені української держави, цю державу дискредитували, причому нерідко діяли цілеспрямовано й організовано. Передусім йдеться про армійські частини, командний склад яких (крім галицьких формувань) складався з офіцерства російської царської армії, налаштованого відверто антиукраїнську та місцевих органів влади, які знов-таки складалися з колишнього імперського чиновництва. Якщо у часи Центральної Ради і серед командного складу, і серед управлінців була певна кількість українських патріотів, у деяких регіонах -значна, і не вистачало головним чином фахівців, то тепер ситуація стала зовсім іншою. Існує чимало свідчень того, наприклад, що офіцери, які проводили в селах реквізицію збіжжя та інших продуктів (всупереч, до речі, задекларованій недоторканості власності) для потреб гетьманату і німецької окупаційної влади, казали селянам: «Ви хотіли незалежної України? Від'єднувалися від Росії? Ось і маєте!». Під виглядом українського війська нерідко формувалися офіцерські білогвардійські частини, що лише чекали сприятливого часу для свого виступу. Більшість кабінету міністрів складали члени російської партії кадетів, а місцеві старости були здебільшого або поміщиками, або земськими урядниками. Єдина сфера, де за часів Скоропадського поступ став незаперечним - це царина освіти й науки. Було видруковано кілька мільйонів примірників підручників для початкових шкіл українською мовою; засновано близько 150 нових українських гімназій, а більшість існуючих шкіл українізовано. У Києві та Кам'янець-Подільському відкрилися українські університети. Восени (24 листопада 1918) утворилася Українська Академія Наук.