35. Коліївщина

У травні 1768 року на Правобережжі спалахнуло грандіозне народне повстання, що отримало назву Коліївщина (від слів колоти, колій). Очолив повстання досвідчений запорожець Максим Залізняк. Його загін виступив з Холодного Яру й узяв Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав та Канів. Чисельність повстанців швидко збільшувалася. Вони знищували шляхту, католицьке духовенство, орендарів, палили маєтки, ділили панське майно. Польський історик із жахом писав, що, здавалося, почалася нова «пожежа, подібна до Хмельниччини». Гайдамацьке військо поділялося на 16 сотень, кожну з яких очолював сотник. Військова й цивільна влада зосереджувалася в канцелярії повстанського війська. У червні - липні 1768 року на Правобережжі діяло близько 30 загонів на чолі з гайдамацькими ватажками М. Швачкою, А. Журбою, С. Неживим, П. Тараном, С. Лепехою, І. Бондаренком, Я. Релятеєм, Н. Москалем та ін. Повстання швидко охопило майже всю Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля, Га-личину. У паніці шляхта тікала в глиб країни чи на Лівобережжя під захист російського війська. Багато шляхтичів сподівалося врятуватися в добре укріпленій Умані. Сюди підійшов загін М. Залізняка кількістю близько тисячі осіб. Загін надвірних козаків графа Фелікса Щенсного-Потоцького під командуванням Івана Ґонти, який охороняв місто, перейшов на бік повсталих. Умань опинилася в руках повстанців, а вся шляхта була перебита. Розташувавшись під містом, М. Залізняк та І. Ґонта посилали загони в інші частини Правобережжя. Вони сподівалися на підтримку російського уряду. Налякана польська шляхта просила царських генералів придушити повстання. Пани заявляли: «Коли іноземні сили не допоможуть, нам буде кінець». Повстання загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережну Україну й на Запоріжжя. У цих умовах російський і польський уряди вирішили спільними зусиллями вести боротьбу проти повстанців. У другій половині червня 1768 року російські війська разом з польською армією розпочали каральні акції проти гайдамаків. 7 липня 1768 року російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили керівників повстанців М. Залізняка, І. Ґонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решта гайдамацьких загонів була розбита в боях. Остаточно повстання було придушене тільки у квітні-травні 1769 року. Польські каральні війська з надзвичайною жорстокістю розправлялися з повстанцями: гайдамаків вішали тисячами, відтинали їм голови, садили на палі. Найбільше повстанців страчено в містечку Кодні поблизу Житомира (близько 3 тис. осіб) і в с Сербах поблизу Могилева-Подільського (близько 2 тис. осіб). М. Залізняка та інших гайдамаків — підданих Російської імперії — київська губернаторська канцелярія засудила до тілесного покарання й заслання на каторжні роботи до Нерчинська. І. Ґонту передали польському урядові, а незабаром його страчено через четвертування. Народ навіки зберіг у своїй пам'яті героїчні образи гайдамаків, зокрема М. Залізняка та І. Ґонти. їм присвячені думи, пісні, літературні твори. Визвольне повстання 1768 року, хоч і зазнало поразки, мало велике історичне значення. Воно прискорило падіння феодально-кріпосницьких порядків та визволення Правобережної України з-під влади Речі Посполитої. Крім того, події Коліївщини та справедлива боротьба гайдамаків відіграли значну роль у формуванні національної свідомості українського народу.